Ухвала суду № 34145372, 15.10.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів: Махлай Л.Д., Шиманського В.Й.

при секретарі - Перевузнику П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів без застосування наслідків недійсності, -

в с т а н о в и л а :

У серпні 2012 року позивач звернувся із позовом до відповідачів, на обґрунтування якого зазначив, що 25 грудня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 053-2914/756-0749, за яким остання отримала кредит у розмірі 181 892,00 швейцарських франків строком до 10 грудня 2037 року, зі сплатою 10,45% річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 грудня 2007 року був укладений договір за яким в іпотеку передана двокімнатна квартира загальною площею 72,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

У цей же день між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №053-2914/756-0749-Р на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1

Відповідач ОСОБА_1 не виконує зобов'язань за кредитним договором, тому, позивач просив стягнути на свою користь із відповідачів солідарно 837 768,75 грн., з яких:

- прострочена кредитна заборгованість - 312,55 швейцарських франків, що за курсом НБ України становить 2 557,07 грн.;

- сума дострокового стягнення по кредитному договору 95 641,70 швейцарських франків, що за курсом НБ України складає 782 473,44 грн.;

- заборгованість по процентам - 6 560,26 швейцарських франків, що за курсом НБ України становить 53 671,42 грн.;

- прострочена заборгованість по процентах 8,17 швейцарських франків, що за курсом НБ України складає 66,83 грн.

Крім того, просив стягнути 3219,00 грн. судового збору. (т.1 а.с.1-39)

Відповідачі проти позову заперечували, зазначили про безгрошовість кредитного договору, Банк в односторонньому порядку без повідомлення позичальника збільшив процентну ставку за користування кредитними коштами. (т.1 а.с.48-73)

Відповідач ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про визнання кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки недійсними. На обґрунтування позову зазначила, що кредитний договір є договором про іпотечний борг, проте інформація не була письмово оприлюднена Банком та не надана позичальнику, істотні умови договору не були погоджені сторонами, що на думку відповідача свідчить про недотримання положень ст.ст. 215, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638 ЦК України, ст.ст. 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, Банк перед підписанням договору приховав інформацію, у т.ч. щодо фактичної вартості кредиту, валютних ризиків, що свідчить про нечесну підприємницьку практику, обман та наявність підстав визнання угоди недійсною із посиланням на ст. 230 ЦК України. Умови п. 3.3 кредитного Договору обмежують право позичальника самостійно обрати страхову компанію, що на думку позивачки суперечить положенням п. 5 ст. 13, ст.ст. 27, 203, 228 ЦК України. Оскільки договори іпотеки та поруки є похідними від кредитного договору, визнання останнього недійсним має бути підставою і для визнання недійсними вищевказаних договорів. (т. 1 а.с. 166-222)

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором задоволено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів без застосування наслідків недійсності відмовлено. (т.2 а.с.32-42, 49-50)

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Банку та задовольнити заявлені нею вимоги. На обґрунтування скарги зазначила, що суд неповно з'ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, якими позивачка обґрунтовувала позовні вимоги і дійшов помилкового висновку про відмову їй в позові та задоволення вимог Банку. (т. 2 а.с. 55-77)

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 підтримали скаргу і просили її задовольнити, представник ОСОБА_4 заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи не прибули про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. (т.2 а.с. 83-87)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у в тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частинами 1, 2, 4 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

За вимог ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, тобто, обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ(із змінами), кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону передбачають можливість здійснення банками кредитних операцій від свого імені, на власних умовах та на власний ризик незалежно від виду валюти, яка використовується, на підставі банківської ліцензії та не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року N 15-93(із змінами), операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБ України. Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

За пп. "в" п. 4 ст. 5 вищевказаного Декрету, передбачено необхідність наявності індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте, на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За таких обставин, не можна стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБ України від 14 жовтня 2004 року N 483(із змінами), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Згідно ч. 2 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 вищевказаного Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії або дозволу НБ України на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, а здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено, що 25 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 053-2914/756-0749, за яким остання отримала кредит у розмірі 181 892,00 швейцарських франків строком до 10 грудня 2037 року, зі сплатою 10,45% річних за користування кредитними коштами. За п. 1.1.1 кредитного договору за користування коштами понад встановлений строк (або терміни погашення) нараховується процентна ставка в розмірі 31.35% річних, при цьому, розмір підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені цим Договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу Позичальника. (т.1 а.с.19-24)

За таких обставин, колегія суддів відхилила доводи апелянта, що Банк в односторонньому порядку без повідомлення позичальника збільшив процентну ставку за користування кредитними коштами.

Отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 181 892,00 швейцарських франків, а відтак і укладення кредитного договору, підтверджується наявними в матеріалах справи заявками на видачу готівки та квитанціями про здійснення валютно-обмінних операцій.(т.1 а.с.140-144)

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 грудня 2007 року був укладений договір за яким в іпотеку передана двокімнатна квартира загальною площею 72,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. (т.1 а.с.197-200)

У цей же день між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №053-2914/756-0749-Р на забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_1 (т.1 а.с.29-31)

Цих обставин, підписання договорів кредиту, поруки та договору іпотеки сторони не заперечували.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 не заперечувала отримання від Банку коштів за які та частково запозичені від інших осіб була придбана квартира, яка передана в іпотеку.

Обов'язок боржника ОСОБА_1 сплатити 102 522,67 швейцарських франків, що за курсом НБ України складає 838 768,75 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких: прострочена кредитна заборгованість - 312,55 швейцарських франків, що за курсом НБ України становить 2 557,07 грн., сума дострокового стягнення по кредитному договору 95 641,70 швейцарських франків, що за курсом НБ України складає 782 473,44 грн., заборгованість по процентам - 6 560,26 швейцарських франків, що за курсом НБ України становить 53 671,42 грн., прострочена заборгованість по процентах 8,17 швейцарських франків, що за курсом НБ України складає 66,83 грн., розрахунки такої заборгованості наведені позивачем станом на 10 липня 2012 року і зазначені в оскаржуваному рішенні районного суду, передбачені і відповідають змісту п.п. 1.1-1.5, 2.1-2.12, 3.1-3.5, 4.1-4.4, 5.1-5.4.2, 6.1, 6.4 укладеного Банком і ОСОБА_1 кредитного договору від 25 грудня 2007 року № 053-2914/756-0749.(т.1 а.с.19-24)

Оскільки між Банком та відповідачем ОСОБА_2 у встановленому законом порядку було укладено договір поруки від 25 грудня 2007 року за п.п. 1.1-1.5, 2.1-2.8, 3.1-3.1.4, 4.1-4.2, 5.1-5.10 якого останній зобов'язувався перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язання ОСОБА_1, у т.ч. поручитель дав згоду відповідати за зобов'язаннями боржника як за ставкою 10.45% річних так і за ставкою 31.35 % річних за користування кредитом понад встановлені строки сплати платежів про що прямо зазначено в п. 1.2 Договору поруки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про солідарну відповідальність відповідачів.

Наведені розрахунки обґрунтовані наявними у справі доказами, в межах заявлених позовних вимог, враховано період порушення боржником умов договору, і сплату нею коштів на виконання договору і часткове погашення заборгованості. Відповідачі не надали власного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором. (т.1 а.с.5)

З такими умовами за кредитним договором і договором поруки погодились боржник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 під час їх укладення, про що свідчать їх підписи.

За таких обставин, колегія суддів відхилила доводи апелянта про безгрошовість укладеного кредитного договору.

Доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо необізнаності з умовами кредитування спростовуються наявними у справі доказами, зокрема анкетами, умовами укладених сторонам договорів кредиту та поруки із зазначенням про ознайомлення з умовами надання кредиту, обсягом відповідальності під особистий підпис. За п. 8.5 вищевказаного кредитного Договору відповідач ОСОБА_1 підтвердила, що до укладення цього Договору була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту у Кредитора та валютні ризики.(т.1 а.с.19-31, 114-121)

Посилання відповідачів на недійсність правочину із зазначенням ст.ст. 13, 27, 203, 215, 228, 230, 628, 638 ЦК України, ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», спростовуються наявними у справі доказами, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

За змістом положень ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Проте наявності таких обставин і підстав судом не встановлено.

Так, за змістом оспорюваного кредитного договору, сторони погодили та визначили усі істотні умови на час його підписання, відповідач погодилась на отримання у кредит коштів саме на таких умовах (у швейцарських франках), що визначені договором, у т.ч. підвищення відсоткової ставки у випадку порушення позичальником кредитних зобов'язань (п.п. 1.1-1.5 Договору), волевиявлення сторін на укладання і підписання кредитного договору було вільним.

Оспорювані відповідачем ОСОБА_1 договори не суперечать вимогам законодавства, встановленим для договорів даного виду, відповідачами не надано доказів недійсності договорів та(або) їх нікчемності, не встановлено таких і судом апеляційної інстанції.

В оскаржуваному рішенні від 12 серпня 2013 року зазначено суму стягнення в розмірі 837 768,75 грн. саме таку суму просив стягнути позивач у позовній заяві, доказів зміни вимог в суді першої інстанції матеріали справи не містять.

Відповідно до положень ст.ст. 27, 31 ЦПК України позивач сам визначає розмір заявлених ним вимог. Ухвалу районного суду від 15 серпня 2013 року про виправлення описки, якою суму стягнення зазначено в розмірі 838 768.75 грн. сторони не оскаржували. За таких обставин та з огляду на положення ч. 1 ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вправі вийти за межі оскарження і перевіряти законність ухвали суду, яка не оскаржена та погоджується із розміром суми стягнення, що визначений в оскаржуваному рішенні, оскільки такий підтверджується обставинами справи та наявними в ній доказами.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність ухваленого судом рішення, тому з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, колегія суддів їх відхилила.

Апелянтом не наведено передбачених Законом України «Про судовий збір» підстав, за яких апеляційний суд мав би можливість дійти висновку про зменшення розміру судового збору до 900,00 грн. за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції із розстроченням його сплати на три місяці. Сплата такого в розмірі 1720,50 грн. передбачена пп. 1, 8 п. 1 ч. 2 ст. 4 вищевказаного Закону.

Апелянтом було сплачено судовий збір в розмірі 300,00 грн.(т.2 а.с.54), тому на підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню із апелянта 1420,50 грн. судового збору, сплату яких відстрочено ухвалою судді Апеляційного суду міста Києва від 02 жовтня 2013 року. (т.2 а.с.79-80)

Отримувач коштів - УДКС у Солом'янському районні м. Києва

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38050812

Рахунок отримувача - 31210206780010

Банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві

Код банку отримувача - 820019

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 серпня 2013 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м.Потсдам, Німеччина, і.н. НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою у АДРЕСА_2, на користь держави 1420 (одна тисяча чотириста двадцять) грн.50 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

Л.Д. Махлай

В.Й. Шиманський

Справа № 22-ц/796/14053/2013

Головуючий у першій інстанції -ЛісовськаО.В.

Доповідач Левенець Б.Б.