Рішення № 34144154, 04.10.2013, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/6099/13-ц

Номер провадження 2/404/2493/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2013 року Кіровський районний суд м. Кіровограда

у складі: головуючого - судді Мохонько В.В.,

при секретарі - Мосійчук А.Г.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Регул-2010» про визнання наказу недійсним, зміни формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом по якому з урахуванням уточнених позовних вимог просить визнати наказ від 29.03.2013 року по підприємству ТОВ «Регул-2010» про її звільнення з роботи з посади головного бухгалтера за п. 3 ст. 40 КЗпП України незаконним та скасувати його, зобов»язати відповідача звільнити її з 22.04.2013 року відповідно до поданої нею заяви згідно ч. 1 ст. 36 КЗпП України, стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за листопад та грудень 2012 року в розмірі 1200 грн., за березень 2013 в розмірі 1207 грн. 54 коп. та за квітень 2013 в розмірі 966 грн. 04 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2473 грн. 12 коп. та 380 грн. 38 коп. компенсації за невикористану відпустку за фактично відпрацьований час.

На обгрунтування позовних вимог зазначила, що з 01.11.2012 року була прийнята на роботу головного бухгалтера.

Починаючи з березня 2013 року між нею та директором почали виникати конфлікти, що в подальшому змусило її написати заяву про звільнення. Оскільки директор підприємства не пускала її на територію підприємства, не відповідала на телефонні дзвінки та уникала зустрічей заяву про звільнення направила поштою.

З отриманої відповіді територіальної інспекції праці вона дізналась, що була звільнена з 29 березня 2013 року на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України. Зазначає, що за весь час роботи дициплінарних стягнень до неї застосовано не було, окрім того її не було ознайомлено з наказом про звільнення.

Тому вважає, що наказ про її звільнення має бути скасований, а заява про звільнення за згодою сторін задоволена та звільнення проведено за п. 1 ст.36 КЗпП України.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, які просила задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Регул 2010» Білоусова-Мелентьєва Л.І. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, в задоволені позовних вимог просила відмовити так як за період з 01.11.2013 року по 29.03.2013 рік ОСОБА_1 не виконувала обов»язки головного бухгалтера, оскільки пояснювала, що в неї не було часу, а тому 29.03.2013 року її було звільнено на підставі п.3 ст. 40 КЗпП України.

Від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення відмовилась, а також не бажала розписуватись в відомостях про заробітну плату за листопад і грудень 2012 року та березень 2013 року, 19.04.2013 року залишила робоче місце та надіслала заяву в якій просила звільнити її за згодою сторін з 22.04.2013 року, яку підприємство отримало 15.05.2013 року.

19.04.2013 року складено акт № 1 про відмову ОСОБА_1 написати заяву про звільнення, надати трудову книжку з попереднього місця роботи та розписатись у відомостях за отриману заробітну плату за грудень 2012 року та березень 2013 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково виходячи з наступного.

Наказом ТОВ «Регул-2010» від 01.11.2012 року № 78 ОСОБА_1 прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ «Регул-2010» з 01.11.2012 року /а.с.5/. В даному наказі не визначено розмір посадового окладу та режим роботи.

Посадова інструкція на головного бухгалтера ОСОБА_1 з поясень відповідача на підприємстві відсутня.

Згідно наказу ТОВ «Регул-2010» від 29 березня 2012 року № 1123-К в зв'язку з систематичним невиконанням нею без поважних причин обов»язків покладених на неї по веденню бухгалтерського обліку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено.

Відповідно до п.3.ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником, або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що нею робота по веденню бухгалтерського обліку не виконувалась, оскільки керівником підприємства фактично не було допущено її до виконання роботи та не ознайомлено з її посадовими обов'язками головного бухгалтера на цьому підприємстві.

Дисциплінарним стягненням визнається в тому числі звільнення з підстав, передбачених п.3 ст.40 КЗпП України (як роз'яснено в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 р. № 9 з відповідними змінами «Про практику розгляду судами трудових спорів»). Дана норма надає право власникові розірвати трудовий договір у разі систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до нього раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення. Звільнення з цієї підстави допускається тільки за наявності вини працівника.

Частиною 4 ст. 149 КЗпП України передбачено, що стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється під розписку, та тягне за собою порушення вимог ч.2 ст.47 КЗпП України, якою передбачено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати працівнику копію наказу про звільнення з роботи.

В порушення вимог зазначених вимог КЗпП України з наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлено не було.

Відповідач доказів застосування в період роботи до ОСОБА_1 заходів дисциплінарного стягнення не надав, а тому порушив вимоги п.3 ст.40 КЗпП України, згідно якого за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, проводиться звільнення, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

З відповіді наданої позивачу територіальною державною інспекцією праці у Кіровоградській області від 21.05.13 року № П/340-05-13/1 документальною перевіркою спеціалістами інспекції не встановлено факту роботи позивача ОСОБА_1 на підприємстві ТОВ «Регул-2010» після 29.03.2013 року.

Вказане визнається та не заперечується сторонами по справі, та підтверджується табелем обліку робочого часу по підприємству за березень та квітень місяць 2013 року, а тому суд вважає, що ОСОБА_1 є звільненою з посади головного бухгалтера ТОВ «Регул-2010».

З пояснень відповідача трудова книжка на підприємстві при прийомі на роботу позивачем не подавалась.

Відповідно до вимог ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації, або у фізичної особи понад п»ять днів.

Тому посилання відповідача щодо відсутності підстав видачі трудової книжки за відсутності звернення працівника про таке є помилковим.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач ОСОБА_1 продовжувати трудові відносини з підприємством не бажає, виявила бажання звільнитися за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Зазначає, що відповідну заяву нею було надіслано поштовим відправленням, яке відповідач отримала 15.05.2013 року. Зазначене не заперечувалося в судовому засіданні відповідачем та підтверджується копією поштового повідомлення /а.с. 7/.

За вказаного позовні вимоги щодо визнання недійсним та скасування наказу від 29.03.2013 року по підприємству ТОВ «Регул-2010» про звільнення з роботи позивача з посади головного бухгалтера за п. 3 ст. 40 КЗпП України підлягають задоволенню.

Разом з тим заявлені вимоги ОСОБА_1 щодо зобов»язання відповідача звільнити її з 22 квітня 2013 року відповідно до поданої нею відповідачу заяви на підставі ч.1 ст. 36 КЗпП України задоволенню не підлягають так як в судовому засіданні не встановлено згоди відповідача ТОВ «Регул2010» провести звільнення позивача за угодою сторін.

Окрім того, в судовому засіданні відповідач пояснила, що після звільнення з посади головного бухгалтера ОСОБА_1 продовжувала працювати на підприємстві, але виконувала іншу роботу без укладення трудового договору про що позивач не заперечила, а тому вважає безпідставними вимоги позивача про її звільнення з 22 квітня 2013 року саме з посади головного бухгалтера.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

В наказі про прийняття на роботу ОСОБА_1 розмір посадового окладу та режим роботи не визначено.

З представлених відповідачем розрахунково-платіжних відомостей за період з листопада 2012 року по березень 2013 рік розмір нарахованого посадового окладу ОСОБА_1 складає 1200 грн. на місяць.

В свою чергу відповідач не надав суду належних доказів - факту проведення розрахунку з позивачем і наявність обставин, які б свідчили про відсутність його вини в затримці проведення розрахунку при його звільненні, а тому позовні вимоги про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати за листопад та грудень 2012 року підлягають задоволенню повністю.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за березень 2013 року підлягають задоволенню частково, в розмірі 905 грн. 66 коп. оскільки в табелі обліку робочого часу за березень місяць 2013 року відпрацьованих годин складає 6 годин на день.

Пояснення допитаного в судовому засіданні свідка ОСОБА_3, який є працівником ТОВ «Регул-2010» щодо отримання ОСОБА_1, заробітної плати суд до уваги не бере так як факт отримання або не отримання заробітної плати не підтверджується поясненями свідків.

Відповідно до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З урахуванням викладеного до стягнення підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 2473 грн. 12 коп.

Суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача середній заробіток по день постановлення рішення, так як при винесенні рішення суд керується ст. 11 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог та на підставі доказів наданих стронами.

Згідно ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним щорічні відпустки, згідно наказу про звільнення.

За вказаного з відповідача підлягає до стягнення 380 грн. 38 коп. компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В порядку ст. 88 ЦПК судові витрати підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, але не більше ніж за один місяць.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 215-218, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати наказ № 123-к від 29 березня 2013 року по підприємству ТОВ «Регул 2010», про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера ТОВ "Регул-2010" на підставі п.3 ст. 40 КЗпПУ незаконним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Регул 2010" на користь ОСОБА_1 3305 грн. 66 коп. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, 380 грн. 38 коп. компенсації за невикористану відпустку та 2473 грн 12 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТП-2004" на користь держави судовий збір в розмірі 229 грн. 40 коп.

Рішення в частині стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає до негайного виконання в межах місячного платежу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Кіровоградської області через Кіровський районний суд міста Кіровограда протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського В. В. Мохонько

районного суду

м.Кіровограда