Ухвала суду № 34142490, 14.10.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/6822/13-а

14.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Мунтян О.І.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви " в особі Представництва "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський"- Чернецький Роман Анатолійович, довіреність № 115 від 27.06.13

представник відповідача, Міністерства охорони здоров'я України- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви " в особі Представництва "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський"

до Міністерства охорони здоров'я України

про визнання відмови протиправною та спонукання до виконання певних дій.

Заявник апеляційної скарги Міністерство охорони здоров'я України.

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (колегії суддів Циганова Г.Ю., Кузнякова С.Ю., Пакет. Т.В.) від 12.08.13 у справі № 801/6822/13-а

за позовом Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви " в особі Представництва "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" (вул. Горького, 32, місто Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97400)

до Міністерства охорони здоров'я України (вул. Грушевського, 7, місто Київ 21, 01021)

про визнання відмови протиправною та спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2013 адміністративний позов Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" в особі Представництва "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" задоволено: визнано протиправною відмову Міністерства охорони здоров'я України у видачі ліцензії Державному унітарному підприємству міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" на здійснення господарської діяльності з медичної практики строком дії з 06.06.2013 у відокремленому підрозділі Представництва "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" на підставі заяви від 06.06.2013, зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України видати Державному унітарному підприємству міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" ліцензію для здійснення господарської діяльності з медичної практики відокремленим підрозділом - Представництвом "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" на підставі заяви від 06.06.2013, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з даним рішенням суду, Міністерство охорони здоров'я України звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга Міністерства охорони здоров'я України мотивована невідповідністю рішення суду першої інстанції вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи Державне унітарне підприємство міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" в особі Представництва "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" (далі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - відповідач) про визнання відмови протиправною та спонукання до виконання певних дій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відмовив заявнику у видачі ліцензії, оскільки останній відповідає всім кваліфікаційним, організаційним та іншим спеціальним вимогам для отримання ліцензії на здійснення медичної практики та провадження господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанцій з огляду на їх правомірність і обґрунтованість та вбачає за доцільне зазначити про таке. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи Державне унітарне підприємство міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" є юридичною особою Російської Федерації.

Наказом генерального директора Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" від 04.10.2007 № 998 було затверджено Положення про представництво «Санаторий «Первомайский» Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви" на території України, яке є відокремленим підрозділом юридичної особи.

Представництво "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" Державного унітарного підприємства міста Москви "Медичний центр Управління справами Мера та Уряду Москви", відповідно до Інструкції про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженого наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18.01.1996 № 30, в грудні 2007 року отримало свідоцтво про реєстрацію представництва (реєстраційний номер: ПІ-4040) та згідно довідки серії АА № 815458 зареєстровано в органах статистики, внесено До Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, має ідентифікаційний код 26584926 (аркуші справи 10-11).

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що позивач, реалізуючи свої господарські повноваження, через свій відокремлений підрозділ на території держави Україна - Представництво "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" - раніше вже отримував Ліцензію Міністерства охорони здоров'я України серії АВ №417424 на строк з 17.04.2008 по 17.04.2013, яка видавалась на ім'я позивача в особі Представництва "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" (аркуш справи 9).

У зв'язку із закінченням строку дії ліцензії, позивач, керуючись статтями 6, 10, 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та приписами Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2011 № 49, 06.06.2013 звернувся до відповідача із заявою про видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики.

17.06.2013 на адресу позивача надійшов лист Управління контролю якості медичних послуг Міністерства охорони здоров'я України (вих. №10262), в якому повідомляється, що за результатами розгляду зави (реєстраційного досьє 06.06.2013 №0606/03-М) та документів, доданих до неї, Ліцензійною комісією охорони здоров'я України (протокол від 13.06.2013 №24) прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності суб'єкту господарювання.

Рішення про відмову у видачі ліцензії прийнято на підставі статті 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» у зв'язку з невідповідністю заявника ліцензійним умовам, а саме: відсутність суб'єкта господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 14 Господарського кодексу України ліцензування певних видів господарської діяльності є засобом державного регулювання у сфері господарювання, спрямованим на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Міністерство охорони здоров'я України є органом ліцензування з медичної практики згідно з пунктом 16 Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.200 №1698 та статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

За змістом статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» суб'єктом господарювання є зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також фізична особа - підприємець, а також інвестор, у тому числі іноземний, що є стороною угоди про розподіл продукції відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", його підрядник, субпідрядник, постачальник та інший контрагент, що виконує роботи, передбачені угодою про розподіл продукції, на основі договорів з інвестором.

Відповідно до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством, зокрема: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Частиною третьою статті 117 Господарського кодексу України передбачено, що діяльність філій, представництв та інших відокремлених підрозділів підприємств, утворених до законодавства інших держав, здійснюється відповідно до законодавства України.

Таким чином, судова колегія відмічає обґрунтованість вимог позивача щодо надання відповідачем ліцензії з метою здійснення медичної практики із зазначенням, що така ліцензія передбачає здійснення медичної практики представництвом позивача.

Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що можливість оформлення ліцензії за суб'єктом господарювання в особі його представництва, відповідає змісту статті 95 Цивільного кодексу України, за якою представництво це відокремлений підрозділ юридичної особи, розташованої поза його місцезнаходженням і що здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи; філії і представництва не є юридичними особами, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого їм положення, аналогічна думка про що висловлюється в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.05.2013 по справі № К/999/38679/11.

Отже, твердження заявника апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду першої інстанції про те, що правовий статус позивача, як іноземної юридичної особи відповідає змісту поняття «суб'єкт господарювання», який зареєстрований в установленому законодавством порядку, оскільки іншого способу здійснення позивачем господарської діяльності на території України, ніж через свій відокремлений підрозділ, законодавством України не передбачено, а представництво "ДУП "Медицинский центр" - "Санаторий "Первомайський" зареєстровано на території України у встановленому законодавством порядку, що підтверджується наданими позивачем доказами, ґрунтується на невірному трактуванні відповідачем норм матеріального права.

Згідно дефініції «ліцензійні умови», наданої у статті 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» - це установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов'язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Відповідно до вимог Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 02.02.2011 № 49, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 09.02.2011 за №171/18909, суб'єкт господарювання, який має намір провадити господарську діяльність з медичної практики, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до Міністерство охорони здоров'я України із заявою про видачу ліцензії за формою, наведеною в додатку 1 до Ліцензійних умов, та подає документи, передбачені чинним законодавством.

Слід зауважити, що позивачем дотримано вимоги, встановлені частиною четвертою статті 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та пунктом 20 Переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756, надано заяву про видачу ліцензії встановленого зразка, яка містить необхідні дані та засвідчені в установленому порядку копія висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, видана за місцем провадження діяльності, про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики, відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання (за формою, встановленою ліцензійними умовами) про: стан матеріально-технічної бази, необхідної для провадження відповідного виду господарської діяльності, наявність нормативно-правових документів, у тому числі нормативних документів з питань стандартизації, необхідних для провадження відповідного виду господарської діяльності, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня та стажу роботи за спеціальністю, необхідного для провадження відповідного виду господарської діяльності.

Викладене вище свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для застосування норм статті 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії, оскільки, документи, які містяться в матеріалах справи, підтверджують цілковиту відповідність позивача єдиним кваліфікаційним вимогам.

Крім того, відповідачем не вказано, який саме пункт ліцензійних умов було порушено позивачем, а враховуючи, що відповідачем не зазначено інших фактів порушення позивачем кваліфікаційних, організаційних та інших спеціальних вимог провадження медичної практики, встановлених спеціальними нормами ліцензійних умов, на думку суду, відповідач безпідставно відмовив заявнику у видачі ліцензії.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги позивача про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії, відповідно до статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, є належним способом захисту порушеного права, оскільки відмова органу ліцензування оформлена в єдиному документів - протоколі Ліцензійної комісії від 13.06.2013 №24, що за своїм змістом не відповідає поняттю рішення суб'єкта владних повноважень, а є дією відповідача щодо відмови у видачі ліцензії.

Апеляційна скарга містить твердження відповідача, що судом першої інстанції залишено поза увагою та не застосовані норми статті 10 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», якими закріплені підстави для залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, однак, навіть при існуванні вказаних обставин, суд не може підміняти державний орган, дії якого оскаржуються, здійснюючи дії та приймаючи рішення, які б відповідали закону, давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Також не знаходить свого підтвердження та спростовується матеріалами справи, твердження заявника апеляційної скарги стосовно здійснення відповідачем дій щодо відмови у задоволенні заяви про видачу ліцензії, в дотримання вимог статті 19 Конституції України.

З огляду на викладене, враховуючи правомірність вимог позивача та те, що відповідачем не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, що заявник з інших підстав не відповідає всім кваліфікаційним, організаційним та іншим спеціальним вимогам для отримання ліцензії та здійснення господарської діяльності, передбаченої Ліцензійними умовами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.08.13 у справі № 801/6822/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 16 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко