Постанова № 34141765, 07.08.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

07 серпня 2013 року Справа № 814/3077/13-а

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компресорні майстерні», м. Миколаїв

до відповідача Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О. Ф.,

секретар судового засідання Котенкова Л.В.

Представники:

Від позивача: Цвеліков С.І., Биковець Т.В.

Від відповідача: Приземний С.С.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компресорні майстерні» (надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 19.04.2013 року № 0000212200, від 19.04.2013 року № 0000202200.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компресорні майстерні» задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.04.2013 року № 0000212200, прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.04.2013 року № 0000202200, прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О. Ф. Середа

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2013 року Справа № 814/3077/13-а

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компресорні майстерні", м. Миколаїв

до відповідача: Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О. Ф.

Секретар судового засідання Котенкова Л.В.

Представники:

від позивача: Цвеліков С.І., Биковець Т.В.

від відповідача: Приземний С.С.

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компресорні майстерні" (надалі - позивач) звернулось до суду з про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.13 р. № 0000212200, від 19.04.13 р. № 0000202200, прийнятих Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївській області ДПС (надалі - відповідач).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що підприємство не порушувало вимог статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статей 198, 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави збільшувати підприємству суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток - на 8799 грн., та податок на додану вартість на 7040 грн., а всього на 15839 грн. та відповідно приймати податкові повідомлення-рішення.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні та вважає, що у нього були підстави для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 25.03.13 р. по 27.03.13 р. відповідач по справі провів документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП "Інвеставангард" та наступними покупцями-контрагентами за березень 2011 року, про що склав Акт від 02.04 13 р. № 175/22-00/32755341 (надалі - Акт перевірки № 175/22-00/32755341).

Зокрема, в Акті перевірки № 175/22-00/32755341 відповідач зробив висновки про порушення:

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 8798 грн., у тому числі за I квартал 2011 р. на суму 8798 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1-198.3, пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI із змінами та доповненнями, статті 203, пункту 1 статті 215, статті 216, частини 1 статті 234 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 7039 грн., у тому числі за березень 2011 р. на суму 7039 грн.

За наслідками перевірки та складеному Акту перевірки № 175/22-00/32755341 відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 19.04.13 р.:

- № 0000212200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем в сумі 8798 грн. та застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.;

- № 0000202200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в сумі 7039 грн. та застосував штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1 грн.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає позов доведеним, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки відповідача ґрунтуються виключно на дослідженні перевіряючими господарських відносин позивача з ПП "Інвеставангард" (код ЄДРПОУ 37398183).

Господарські відносини позивача з ПП "Інвеставангард" були оформлені договором купівлі-продажу, укладеному в усній формі.

Предметом поставки за цією угодою була продукція виробничо-технічного призначення для компресорного обладнання на загальну суму 42232,44 грн.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що сторонами були погоджені всі істотні умов договору і вона повністю відповідала вимогам статей 655, 656 Цивільного кодексу України.

В подальшому господарська операція оформлювалась сторонам відповідними документами первинного обліку, а саме, податковими та видатковими накладними, рахунками-фактури.

Сума ПДВ за вказаною угодою складала 7038,74 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В період здійснення фінансово-господарської операції позивача з вказаним контрагентом, останній був зареєстрований платником ПДВ у встановленому чинним законодавством порядку, у зв'язку з чим мав право складати податкові накладні.

Відповідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). При цьому суми податку, сплачені в ціні придбаних товарів (послуг), підтверджені відповідними податковими накладними, які додані до матеріалів справи, та відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Положеннями статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно Порядку заповнення і подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97 р.№ 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено в частині 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий примірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно норм чинного законодавства на органи Міністерства доходів і зборів України покладено функції контролю, одночасно з цим, суб'єкт господарювання не вправі підміняти функції органів ДПС та контролювати фінансово-господарську діяльність іншого суб'єкта господарювання або повноту сплати податкових зобов'язань.

Крім того, обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство позивача по справі та його контрагент за цивільно-правовою угодою, під час здійснення господарської операції, мали цивільну дієздатність, та були зареєстровані як платники податку, отже вони мали право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних. Зауважень відповідача під час проведення перевірки до складеної податкової накладної, та інших документів первинного бухгалтерського обліку не було.

Таким чином, суд вважає, що у позивача були передбачені законом підстави для включення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту, а також, віднесення до складу валових витрат виробництва витрат пов'язаних з придбанням у ПП "Інвеставангард" продукції виробничо-технічного призначення за договором купівлі-продажу.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України "Про державну податкову службу в Україні" та Податковим Кодексом України, які не містять норм які надають право контролюючому органу на свій розсуд самостійно визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, або надають повноваження оцінювати на відповідність правочину вимогам статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України в редакції з 01.01.11 р.:

- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним;

- правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним;

- у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналіз статті свідчить про те, що починаючи з 01.01.11 р. законодавець виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. А за таких обставин виходить, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному контролюючим органом акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.09 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначених статтею 228 Цивільного кодексу України, це:

- правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, є:

- правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України);

- правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України необхідно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом такої вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно висновків акту перевірки правочин, вчинений позивачем, контролюючий орган кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає його нікчемним. Проте згідно приписів статті 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним лише за рішенням суду. Контролюючий орган не приводе посилання на судові рішення щодо недійсності вчиненого позивачем правочину як фіктивного або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Таким чином, суд вважає. що відповідач помилково застосував норми чинного податкового законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Такий висновок суду підтверджується практикою вирішення спорів Європейським судом з прав людини.

Так, відповідно з пунтком 57 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Булвес" проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Контролюючим органом не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Що стосується посилання відповідача на відсутність доказів фактичного перевезення товару від постачальника до покупця, позивач обґрунтовано посилається на те, що, відповідно із наказом "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля" та в порушення вимог Указу Президента України від 03.10.92 р. № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" товарно-транспортна накладна не є документом обов'язкового обліку.

Крім того, дія наказу Міністерства транспорту України та Державного комітету статистики України від 07.08.96 р. № 228/253 "Про затвердження Інструкції "Про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи" була зупинена, тому застосування товарно-транспортної накладної не є обов'язковим.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компресорні майстерні" - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.04.13 р. № 0000212200, прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.04.13 р. № 0000202200, прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

12.08.2013 р.