Рішення № 34139484, 10.10.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" жовтня 2013 р.Справа № 3/64/5022-833/2012

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

при секретарі судового засідання Суслові П.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Тернопіль

до відповідача Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, м. Тернопіль

про стягнення 70150,61 грн. безпідставно отриманих коштів

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_3, довіреність №469 від 28.02.2013р.;

відповідача: Козак Н.В., начальник юридичного відділу ОСС, довіреність № 7/212 від 03.12.2012р.

В судовому засіданні учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Судом в порядку ст. 811 ГПК України фіксація судового процесу здійснювалася за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Документообіг господарського суду " на диск CD-R , серійний номер 119 172 RA 27146.

Позивач - Суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Тернопіль у жовтні 2012 року звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, м.Тернопіль, про зобов'язання передати шляхом перерахування на розрахунковий рахунок кошти в розмірі 70150,61 грн. одержані як доходи від майна внаслідок незаконного володіння цим майном.

13.12.2012р. позивачем уточнено позовні вимоги, згідно яких, спираючись на приписи ст.ст. 317, 761, 770, 606 ЦК України, просив суд стягнути з відповідача 70150,61 грн. безпідставно отриманих коштів, які перерахувати на р/р СПДФОП ОСОБА_1 Дані уточнення повністю прийнято судом.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.12.2012 р. по справі №3/64/5022-833/2012 (суддя Турецький І. М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з даним рішенням суду суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Тернопіль звернувся до Львівського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 р. рішення господарського суду Тернопільської області від 20.12.2012 р. по справі №3/64/5022-833/2012 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2013 р. касаційну скаргу Тернопільської обласної спілки споживчих товариств задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.04.2013 року та рішення господарського суду Тернопільської області від 20.12.2012 р. у справі № 3/64/5022-833/2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Тернопільської області Гирили І.М. від 23.07.2013 року справу №3/65/5022-833/2012 про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 70 150,61 грн., передано на розгляд судді Андрусик Н.О.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав додаткові документи, а саме: витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців про реєстрацію сторін; копію листа №1-1-22 від 06.03.2002р. адресований позивачу; копію постанови облспоживспілки №27 від 04.03.2002р. про передачу в операційну оренду павільйону магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" та копію додатку №108 від 04.03.2004р. до договору оренди земельної ділянки від 17.09.2002р.

Представник відповідача в судовому засіданні та згідно поданого відзиву на позов №7/179 від 13.08.2013р. вимоги позивача заперечує, зазначивши, що умовами договору оренди сторонами передбачено можливість скорочення терміну оренди лише за згодою сторін та у випадках, передбачених п.10.1 договору, згідно якого розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. Також, звернув увагу, що позивач з вимогою про внесення змін чи розірвання договору в судовому порядку, не звертався. Платежі сплачені позивачем на підставі чинного договору оренди від 05.03.2002р. як орендна плата у розмірі, встановленому договором, відтак, враховуючи відсутність внесення змін до договору оренди, користування об'ктом оренди в цілому без передачі частки, належної відповідачу на праві власності в натурі та чинність договору до 29.03.2012р., підстав для повернення коштів, немає.

В судовому засіданні 08.10.2013 року судом в порядку ст.. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 9-00 год. 10.10.2013 року. Також, з урахуванням клопотання відповідача, котре не заперечено позивачем у справі, в порядку ч. 3 ст. 69 ГПК України, строк вирішення спору згідно ухвали суду від 13.08.2013 року, продовжено на 15 днів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково представлені докази в сукупності, заслухавши доводи та заперечення представників сторін, господарський суд встановив.

05 березня 2002 року між Тернопільською обласною спілкою споживчих товариств, як Орендодавцем та приватним підприємцем ОСОБА_1, як Орендарем було укладено договір оренди торгового приміщення -магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 677,3 квадратних метрів, розташованого в АДРЕСА_1, що належить на праві колективної власності відповідачу згідно свідоцтва про право власності від 27.12.2001 року, виданого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради Тернопільській обласній спілці споживчих товариств.

Відповідно до п. 2.1 договору метою оренди є проведення орендарем торгівельно-посередницької діяльності.

Згідно п. 4.1 договору термін оренди складає 10 років з моменту приймання об'єкта, що орендується, за актом здачі - приймання.

29 березня 2002 року орендодавцем, згідно акта прийому передачі, на виконання умов договору оренди від 05 березня 2002 року, передано орендарю в операційну оренду: торгове приміщення-магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 677,3 кв.м..

Розмір орендної плати визначено сторонами у розділі 5 договору оренди в сумі 1350 грн. в місяць з врахуванням ПДВ на протязі перших шести місяців оренди та у розмірі 8 130 грн. в місяць з врахуванням ПДВ в подальшому, що сплачується в безготівковому порядку або готівкою до 15 числа місяця, наступного за звітним (п.п.5.1-5.2. договору)

Додатком №3 від 01.09.2004р. до договору оренди встановлено, що у зв'язку із збільшенням розміру орендної плати за земельну ділянку по вул. Живова, 9 у м. Тернополі орендар додатково оплачує орендодавцю з 01.09.2004р. - 647,03 грн. в місяць.

Як встановлено судом і не заперечено сторонами у справі, позивачем у відповідності до умов договору оренди від 05 березня 2002 року та на підставі погодження Орендодавця (лист №1-1-22 від 06.03.2002 року) з урахуванням дозволу Виконавчого комітету Тернопільської міської ради на реконструкцію орендованого приміщення під влаштування ринку за адресою: м. Тернопіль вул. Живова, 9 (рішення ВК Тернопільської міської ради №668 від 24.07.2002 року) було здійснено реконструкцію орендованого приміщення - магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" під ринок промислових товарів .

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №572 від 28.05.2003 року затверджено акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію реконструкції орендованого приміщення за адресою: м. Тернопіль вул. Живова, 9 під ринок промислових товарів, загальною площею 661,8 квадратних метрів.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16 листопада 2010 року у справі №15/176-3468, котре набрало законної сили у встановленому законом порядку, визнано суб"єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 співвласником на праві спільної часткової власності орендованого торгового приміщення споруди ринку промислових товарів, розташованого в АДРЕСА_1 з часткою у праві спільної часткової власності в розмірі 85,3 %.

У відповідності до наданого Товариством з обмеженою відповідальністю "Міське бюро технічної інвентаризації" витягу про державну реєстрацію прав №30311165 від 16.06.2011 року, споруда ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності у розмірі 853/1000 частки ОСОБА_1, реєстраційний №33180741, номер запису 1283,3559 в книзі 5,31.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що 16 червня 2011 року суб"єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 набув у приватну спільну часткову власність 853/1000 частки споруди ринку промислових товарів за адресою: АДРЕСА_1.

Наведені обставини послугували підставою для звернення позивача до відповідача з листом-пропозицією внести зміни до договору оренди, на який отримано відповідь (лист №7/90 від 12.07.2011р.), в якому Тернопільська ОСС погодилася розглянути пропозицію про внесення змін до договору оренди приміщення від 05.03.2002р. після отримання правовстановлюючих документів у ТОВ "Міське БТІ" (а.с.26-30).

Утім, дана пропозиція не була розглянута відповідачем у справі. Натомість позивач продовжував оплачувати виставлені облспоживспілкою рахунки за оренду приміщення по 29.03.2012 року (строк дії договору оренди), тобто і до, і після реєстрації за позивачем права власності на 853/1000 споруди ринку промислових товарів , відповідач надавав позивачу рахунки -фактури на оплату орендної плати, в яких вказував розмір орендної плати за все приміщення, передбачений договором оренди, а саме: 8 777,03грн. (8130, 00 грн. + 647,03). За березень 2012р. надав рахунок на суму 7927,64 грн. (у зв'язку із закінченням 29.03.2012р. дії договору оренди) (а.с. 75-79).

10.07.2012 року СПД ФО ОСОБА_1 направив відповідачу претензію про повернення зайво сплаченої орендної плати за весь період оренди майна, тобто частини майна, яка не належала відповідачу на праві власності одноособово за період з 16.06.2011 р. по 29.03.2012 року (листи від 10.07.2012 р., 27.08.2012 р.) в розмірі 70 150,61 грн. (копії рахунків та платіжних доручень знаходяться у справі а.с.74-84), однак у відповіді № 7/162 від 07.09.2012 р. Тернопільська облспоживспілка відмовила у поверненні коштів з підстав чинності умов договору оренди.

За розрахунком позивача, за період з 16 червня 2011 року по 29 березня 2012 року він сплатив орендну плату за набуту ним у власність частину майна в розмірі 70 150,61 грн. (а.с.10)

Відповідач, Тернопільська обласна спілка споживчих товариств, з позовом не погоджується, виходячи з наступного.

Умовами договору оренди сторонами передбачено можливість скорочення терміну оренди лише за згодою сторін та у випадках, передбачених п.10.1 договору, згідно якого розірвання договору в односторонньому порядку не передбачено.

Позивач з вимогою про внесення змін чи розірвання договору в судовому порядку, не звертався.

Платежі сплачені позивачем на підставі чинного договору оренди від 05.03.2002р. як орендна плата у розмірі, встановленому договором.

Реєстрація за позивачем права власності на частину приміщення не змінила договірних зобов"язань. На даний час Позивач користується приміщенням споруди ринку промислових товарів в цілому без передачі частки, належної відповідачу на праві власності в натурі.

Звертає увагу суду на положення п. 4.4. умов договору оренди, в силу якого зміна власника Орендодавця не впливає на умови договору оренди і не є підставою для його розірвання.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному аналізі усіх обставин справи, суд дійшов висновку про правомірність заявленого позову. При цьому, суд враховує таке.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди приміщення без номеру від 05.03.2002 року (а.с. 18-22), згідно з яким відповідач (орендодавець) за актом передачі від 29.03.2002р. (а.с. 23) передав в операційну оренду відповідачу (орендар) торгове приміщення - магазин "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташоване в АДРЕСА_1 площею 677,3 кв. м. строком до 29.03.2012 року.

За погодженням з відповідачем позивач провів реконструкцію орендованого майна, внаслідок чого, як вважає позивач, і це встановлено судом у рішенні від 16.11.2010 р. справа №15/176-3468 (а.с. 36) була створена нова річ - споруда ринку промислових товарів. Об'єкт оренди - будівля магазину реконструйовано під ринок.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16 листопада 2010 року у справі №15/176-3468, залишеним без змін згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2011р. та постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2011р., визнано суб"єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 співвласником на праві спільної часткової власності орендованого торгового приміщення споруди ринку промислових товарів, розташованого в АДРЕСА_1. При цьому право власності за позивачем визначено на 853/1000 часток цього нерухомого майна.

ТОВ "Міське БТІ" 16 червня 2011 року було проведено державну реєстрацію права власності за позивачем на 853/1000 часток вказаного вище майна (а.с. 25).

Інтерес позивача, підприємця ОСОБА_1, полягає у припиненні договірних стосунків з оренди приміщення у зв'язку з набуттям права власності на 853/1000 цього приміщення та отриманні сплачених за оренду коштів в сумі 70 150,61 грн.

Спірні правовідносини регулюються главою 26 ЦК України "Право спільної власності".

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частина 2 цієї статті розрізняє два види спільної власності: спільну власність двох або більш співвласників з визначенням часток кожного з них у праві власності -спільна часткова власність і спільна сумісна власність - власність без визначення часток у праві власності.

За цією справою мова йде про спільну часткову власність, оскільки частки позивача та відповідача у праві власності щодо спірного приміщення визначені як 853/1000 та, відповідно, 147/1000.

Змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право кожного із співвласників щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю й обов'язок кожного із співвласників погоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільною річчю з іншими співвласниками.

Згідно з ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою.

Виходячи з наведеної норми учасники спільної часткової власності мають погоджувати один з одним свою поведінку з володіння, користування та розпорядження спільним майном.

Угода співвласників спірного за цією справою майна має бути двостороннім правочином (договором), в якому повинні визначатися порядок і способи здійснення повноважень співвласників.

Виходячи з ч. 3 ст. 358 ЦК України здійснюючи правомочності у відношенні належної йому частки, кожен зі співвласників має право на надання в його володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, що відповідає його частині в праві спільної власності. У випадку неможливості такого надання кожен зі співвласників вправі вимагати від іншого співвласника, який володіє і користується спільним майном, відповідної компенсації.

Отже, з наведених норм законодавства, яке регулює внутрішні правовідносини щодо спільної часткової власності, вбачається, що в цьому випадку не може йтися про відносини оренди між співвласниками, тому суд погоджується з доводами позивача про те, що з 16 червня 2011 року спірне приміщення споруди ринку не є приватною власністю, воно є спільною власністю позивача та відповідача.

В даному випадку, на думку суду, має місце припинення зобов"язання.

Згідно приписів статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов'язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов'язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язань можна поділити на договірні та законні. Договірні підстави визначаються добровільно суб'єктами цивільних правовідносин в договорах. Сторони є вільними у виборі будь-яких підстав припинення їх зобов'язань, в тому числі домовитися про можливість припинення зобов'язання в односторонньому порядку за бажанням будь-якої сторони.

Законні підстави припинення зобов'язань, в свою чергу, можна поділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави припинення зобов'язань визначені у главі 50 ЦК України, до них відносяться виконання, передання відступного, зарахування, новація, неможливість виконання, поєднання боржника та кредитора в одній особі та ін. Загальні підстави припинення зобов'язань стосуються будь-яких цивільно-правових зобов'язань, якщо дотримуються умови їх настання.

Таким чином, в силу закону, між сторонами у справі припинено зобов"язання оренди в частині 853/100 частки майна споруди ринку.

Отже, враховуючи, що позивач став власником лише частини (853/1000) орендованого приміщення, а інша частина приміщення (147/1000) залишилася у власності відповідача та перебувала в оренді у позивача, то договір оренди не припинив свою дію і, відповідно, не припинились зобов'язання позивача за договором оренди в частині сплати орендної плати за частку майна в розмірі 147/1000, належної відповідачу.

З цих підстав, суд відхиляє доводи відповідача про чинність умов договору оренди в цілому.

Що стосується тверджень відповідача, котрі ґрунтуються на невнесенні змін до договору оренди, то суд вважає їх непереконливими, такими, що спростовуються наявними у справі доказами, а саме: матеріалами справи підтверджується факт звернення позивача до відповідача з пропозицією внести зміни до договору оренди у зв"язку із набуттям права власності на 853/1000 орендованого приміщення, однак, як видно з листа відповідача №7/90 від 12.07.2011р., останній не відмовив підприємцю у внесенні змін до договору, а як в подальшому виразилось, фактично ухилився від таких дій, тим самим, позбавивши позивача законних підстав врегулювати дану ситуацію в судовому порядку. Наведене також знайшло своє відображення у рішенні господарського суду Тернопільської області у справі № 15/176-3468 від 16.11.2010 року (а.с. 37-38).

Водночас, на думку суду, дана обставина не може свідчити про правомірність та підставність отримання відповідачем орендної плати за період з 16.06.2011р. і до закінчення дії договору за частину приміщення в розмірі 853/1000, належну позивачеві, оскільки, як зазначено вище, в частині сплати орендної плати за 853/1000 орендованого майна зобов'язання позивача за договором оренди припинилися 16.06.2011р., в силу закону. Крім того, невнесення змін до договору оренди не позбавляє права сторону звернутися до суду за захистом порушеного права у спосіб, встановлений законом, про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Заперечення відповідача з посиланням на п. 4.4 договору оренди, згідно якого зміна власника Орендодавця не впливає на умови договору оренди і не є підставою для його розірвання, то слід зазначити, що такі домовленості сторін стосуються виключно підстав розірвання договору, однак в даному випадку мало місце припинення зобов"язання по договору, що не є тотожним.

Згідно з частиною 1 ст. 770 ЦК у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Виходячи з цього, вимога позивача щодо повернення сплачених сум у зв"язку з припиненням правовідносин, що випливають з договору оренди приміщення від 05.03.2002 року є правомірною та такою, що підлягає до задоволення.

Позивач надав у судовому засіданні 06 грудня 2012 р. копії рахунків відповідача на сплату орендних платежів та платіжних доручень щодо сплати цих рахунків на загальну суму 69366,85 грн.

При цьому, за період з 16 червня 2011 року по 29 березня 2012 року позивачем було здійснено переплату в розмірі 70 150,61 грн. орендних платежів, котрі підлягають поверненню.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними наявними в матеріалах справи доказами та такими, що підлягають до задоволення.

В силу вимог ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача у справі.

У судовому засіданні 10.10.2013р. оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду відповідно до ст. 85 ГПК України.

З огляду на наведене, керуючись ст. 11, 16, 317, 355, 358, 598, 606, 761, 770, 629 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 42 - 47, 22, 32-35, 43, 44, 49, 811, 82- 85, 116, 117 ГПК України, господарський суд,-

Вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Тернопільської обласної спілки споживчих товариств, м. Тернопіль, майдан Волі, 4, ідент. код 01767413 на користь Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 70 150,61грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1609,50 грн.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони та прокурор мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено "16" жовтня 2013 року.

Суддя Н.О. Андрусик