Рішення № 34139183, 15.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13410/13 15.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод

«Автоливмаш»

До Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини

«Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України

Про стягнення 45 660,72 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Севериненко В.А. - по дов. № б/н від 10.01.2013

Від відповідача Маловічко А.І. - по дов. № 29 від 28.03.2013

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України про стягнення 34 218,00 грн. з яких: 32 400,00 грн. основного боргу, 1 818,00 грн. пені за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору відповідального зберігання № 3/22-09 від 07.09.2010.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2013 порушено провадження у справі № 910/13410/13 та призначено справу до розгляду на 15.08.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13410/13 від 15.08.2013, у зв'язку з не з'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі від 16.07.2013, розгляд справи був відкладений на 03.09.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 03.09.2013 справу № 910/13410/13 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю., у зв'язку з перебуванням судді Сівакової В.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13410/13 від 03.09.2013 (суддя Трофименко Т.Ю.) справу призначено до розгляду на 24.09.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 23.09.2013 справу № 910/13410/13 передано на розгляд судді Сівакової В.В., у зв'язку з виходом судді з відпуски.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/13410/13 від 24.09.2013, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвал суду від 16.07.2013, від 15.08.2013, розгляд справи був відкладений на 03.10.2013.

Відповідач у поданому 03.10.2013 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує повністю посилаючись на те, що надана позивачем претензія не відповідає встановленим законодавством вимогам та позивачем не подано належних доказів її надіслання відповідачу. Відповідач вважає, що позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання спору, що позбавило відповідача вирішити цю ситуацію без доведення спору до суду. Крім того, претензія містить вимоги про сплату коштів в сумі 14 400,00 грн., тоді як сума його вимог складає 34 218,00 грн. Також відповідач вказує на те, що додані до позовної заяви не засвідчені належним чином, як визначено наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55, а отже не можуть бути належними та допустимими доказами у справі. Крім цього, вважає, що позивачем неправомірно нараховано пеню за 10 місяців.

В судовому засіданні 03.10.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 10.10.2013.

Позивачем 10.10.2013 до відділу діловодства суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 43 200,00 грн. основного боргу та 2 460,72 грн. пені.

Відповідачем 10.10.2013 подано клопотання про витребування у позивача оригіналів документів, що додані до позовної заяви та зобов'язати позивача направити представника до відповідача з метою проведення звірки взаєморозрахунків. Клопотання мотивовано тим, що додані до позовної заяви не засвідчені належним чином, що є порушенням ст. 36 Господарського процесуального кодексу України. Також зазначає, що позивач на виконання вимог суду так і не направив свого представника до відповідача для здійснення акту звірки взаєморозрахунків.

Суд розглянувши дане клопотання відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне

В постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Якщо подані копії документів, у тому числі виготовлені з використанням технічних засобів, викликають сумніви, господарський суд може витребувати оригінали цих документів, у тому числі для огляду в судовому засіданні з наступним поверненням цих оригіналів особі, яка їх подала.

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

Додані до позовної заяви копії документів засвідчені лише з прикладенням печатки позивача, які не викликають у суду сумнівів щодо відповідності їх оригіналам. Більше того, сам відповідач не заперечує про невідповідність їх оригіналам.

Стосовно посилання відповідача на необхідність проведення сторонами звірки взаєморозрахунків для чого зобов'язати позивача направити представника до відповідача суд відзначає, що у разі наявності у відповідача заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку відповідач у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України має право подати свій контррозрахунок суми боргу із наданням документального підтвердження здійснених оплат (в разі їх наявності).

Позивач в судовому засіданні 10.10.2013 позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 10.10.2013 проти задоволення позову заперечував повністю.

В судовому засіданні 10.10.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 15.10.2013.

В судовому засіданні 15.10.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.09.2010 між Державною компанією з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» (сторона-2) було укладено договір відповідального зберігання № 3/22-09 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору сторорна-1 передає, а сторона-2 приймає на відповідальне зберігання індивідуально визначене рухоме державне майно, яке знаходиться на балансі Івано-Франківського обласного управління «Івано-Франківськекокомресурси» державної компанії утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України (далі - майно). Перелік майна зазначений в додатку № 1 до цього договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг зберігання майна за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 43 200,00 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нарахована пеня в розмірі 2 460,72 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до п. 1.2. договору сторона-1 передає майно стороні-2 згідно акту прийому-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 2).

Пунктом 3.1.1. договору передбачено, що сторона-1 зобов'язана надати стороні-2 майно в день підписання цього договору.

Згідно акту прийому-передачі від 07.09.2010 (додаток № 2) відповідач прийняв на відповідальне зберігання майно, перелік якого зазначений в цьому акті.

Згідно з п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відповідно до п 4.1. договору за здійснення відповідального зберігання індивідуально визначеного рухомого державного майна, сторона-1 сплачує стороні-2 грошові кошти у сумі 3 600,00 грн. за один календарний місяць зберігання.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що зазначені в п. 4.1. договору грошові кошти сторона-1 сплачує стороні-2 у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок сторони-2 не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем у якому здійснювалось зберігання.

Згідно п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за зберігання майна у період з вересня 2012 року по серпень 2013 року в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача складає 43 200,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 43 200,00 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги оренди не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що у випадку порушення строків, визначених у п. 4.2. договору. Сторона-1 сплачує на користь сторони-2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов п. 4.2. договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі щомісяця до 10 числа наступного місяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця послуг, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг зберігання окремо.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 5.2. договору, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача становить 2 460,72 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 2 460,72 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання спору суд вважає зазначити, що згідно ч. 1 ст 6 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації, що порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» Кабінету Міністрів України (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-в, код ЄДРПОУ 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Машинобудівний завод «Автоливмаш» (76495, м. Івано-Франковськ, вул. Юності, 23, код ЄДРПОУ 30858384) 43 200 (сорок три тисячі двісті) грн. 00 коп. основного боргу, 2 460 (дві тисячі чотириста шістдесят) грн. 72 коп. пені, 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Повне рішення складено 16.10.2013.

СуддяВ.В. Сівакова