Рішення № 34136619, 15.10.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22-ц/791/2819/2013 Головуючий в І інстанції: Бойко В.П.

Категорія: 27 Доповідач: Майданік В.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року жовтня місяця 15 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого: Майданіка В.В.

суддів: Орловської Н.В.,

Кутурланової О.В.

при секретарі: Шевардіній К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_3, на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 26 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И Л А:

20 травня 2013 року ОСОБА_6, діючи в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила: зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні позивачами належним їм на праві власності майном за адресою АДРЕСА_1; стягнути з відповідача на користь позивачів матеріальну шкоду, яку додатково просила визначити експертизою, а також моральну шкоду в розмірі 10000грн., а саме по 5000грн. кожному.

Позов обґрунтований тим, що позивачу ОСОБА_4 належить на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,029га. 20.01.2011 року між ним та відповідачем було укладено усний договір оренди вказаного житлового будинку, за яким відповідач мав здійснювати догляд за будинком і спорудами та сплачувати орендну плату за домовленістю. З травня 2012 року відповідач став чинити перешкоди у користуванні їхнім майном та чинить перешкоди у доступі до будинку і земельної ділянки. Актом депутатської комісії підтверджено, що ОСОБА_3 без дозволу власників нерухомого майна зруйнував вісім фруктових дерев, на урожай яких очікували позивачі, пошкодив огорожу біля будинку, в будинку в кімнаті обрушилась стеля.

27.05.2013 року ОСОБА_6, діючи в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, уточнила позов, в якому додатково пояснила, що в грудні 2010 року ОСОБА_4 за усним договором позики передав позичальнику ОСОБА_3 у власність 160000грн. для ведення сільськогосподарської діяльності. 23.01.2011 року ОСОБА_3 повернув частково позику в розмірі 110000грн. та в підтвердження залишку за усним договором позики в розмірі 50000грн. надав розписку, відповідно до якої він зобов'язався повернути борг через два роки, а саме до 23.01.2013 року. Просила: виселити відповідача з вказаного будинку; стягнути з нього на користь позивачів по 10000грн. моральної шкоди кожному; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у розмірі 50000грн. та три відсотки річних в розмірі 369,86грн.

В судовому засіданні 13.06.2013 року ОСОБА_6, діючи в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, надала суду заяву про зменшення позовних вимог, в яких просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 борг за договором позики у розмірі 50000грн., три відсотки річних в розмірі 452,05грн. та судові витрати.

Рішенням суду від 26 червня 2013 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в сумі 50000грн., три відсотки річних в сумі 452,05грн. та судові витрати в сумі 500грн. Позовні вимоги ОСОБА_5 залишено без розгляду. В задоволені решти позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, діючий в інтересах ОСОБА_3, просить рішення суду, яким частково задоволено позов, скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначив, що суд не звернув уваги на те, що доказів передачі відповідачу коштів в сумі 160000грн. не надано. Також, зазначив, що суд не звернув уваги на рішення суду від 16.05.2013 року, яким встановлено, що відповідач передав позивачу 110000грн. за будинок в АДРЕСА_1, а решту коштів 50000грн. він повинен був надати через два роки.

Отже, судове рішення не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову та залишення без розгляду позову в частині вимоги ОСОБА_5.

У своєму запереченні представник ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач має борг перед позивачем в сумі 50000грн., який підтверджується розпискою ОСОБА_3 про надання ОСОБА_4 коштів в сумі 11000грн. та зобовязання повернути 50000грн. через 2 роки, а відомості про факт повернення залишку боргу не надані.

Однак до таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, що на підстав п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового.

З матеріалів в справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 21.05.1986 року ОСОБА_4 є власником житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

З грудня 2010 року у вказаному будинку проживав ОСОБА_3, що сторонами не оспорюється і вбачається з актів обстеження будинку (а.с.9 зворот, 11).

Згідно розписки від 23.01.2011 року, оригінал якої був оглянутий судом першої інстанції, ОСОБА_3 власноручно написав, що дає 110000грн. ОСОБА_4 та власноручно написав, що останні 50000грн. він зобов'язується віддати через два роки (а.с.20).

На розгляді суду перебувала інша цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про повернення безпідставно набутого майна. Позов був обґрунтований тим, що у січні 2011 року між позивачем і відповідачами було досягнуто усної домовленості про покупку позивачем у відповідачів будинку АДРЕСА_1. Сторони домовились, що позивач передає аванс в сумі 110000грн., а решту 50000грн. буде ним передана в січні 2013 року. 21.01.2011 року відповідач ОСОБА_4 одержав 110000грн., про що надав розписку. Оскільки на момент подання того позову між сторонами не досягнуто угоди про подальше оформлення договору купівлі-продажу будинку, то позивач і звернувся з зазначеним позовом про повернення 110000грн.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 16.05.2013 року позов було задоволено частково. З ОСОБА_5 на користь позивача було стягнуто 110000грн. та судові витрати в розмірі 1100грн., а всього стягнуто 111100грн. В задоволенні позову до ОСОБА_4 було відмовлено (а.с.32).

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 02.10.2013 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_5 на зазначене судове рішення вказану апеляційну скаргу було задоволено частково, рішення суду першої інстанції було скасовано і ухвалено нове рішення. З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 було стягнуто 110000грн. та судові витрати 1100грн. В задоволенні позову до ОСОБА_5 було відмовлено.

Зазначене рішення суду апеляційної інстанції було долучено до матеріалів справи при розгляді цієї справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, на підставі ст.61 ЦПК України не доказуються при розгляді цієї справи обставини, встановлені зазначеним судовим рішенням, що набрало законної сили.

А такими обставинами є такі, які були підставою позову, зокрема, вони спростовують наявність між сторонами правовідносин з приводу договору позики ОСОБА_4 ОСОБА_3 160000грн.

Відповідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зі змісту зазначеної розписки не вбачається, що позивач ОСОБА_4 передавав ОСОБА_3 будь-яку грошову суму, а, навпаки, вбачається, що ОСОБА_3 дає ОСОБА_4 110000грн., а 50000грн. зобов'язався віддати протягом 2 років. Факту передачі грошових коштів від ОСОБА_4 ОСОБА_3 розписка не встановлює, а обов'язок ОСОБА_3 передати 50000грн. ОСОБА_4 може виходити із будь-яких інших цивільних правовідносин, зокрема із встановлених рішенням суду, що набрало законної сили, правовідносин з приводу домовленості про купівлю ОСОБА_3 у ОСОБА_4 житлового будинку.

Таким чином, зазначену розписку не можна вважати доказом передачі грошових коштів від ОСОБА_4 до ОСОБА_3, оскільки згідно вказаної вище норми закону розписка посвідчує передання коштів боржнику, а не його обов'язок їх повернути.

Висновок суду про те, що вказане рішення суду в іншій цивільній справі стосується правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а тому воно не має відношення до розписки, складеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки суперечить встановленим судовим рішенням фактичним обставинам справи.

Оскільки сторони мали укласти договір купівлі-продажу вказаного вище будинку, але не уклали його, а судовим рішенням зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_3 110000грн., передані останнім в рахунок оплати вказаного будинку, то 50000грн., які ОСОБА_3 був зобов'язаний передати ОСОБА_4 за розпискою в рахунок оплати будинку, стягненню з ОСОБА_3 не підлягають.

Враховуючи викладене рішення суду в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики в сумі 50000грн, 3%річних в сумі 452,05грн. та судових витрат слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову. В решті ж це рішення суду в апеляційному порядку не переглядалось, як таке, що не оскаржувалось.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнути судові витрати, понесені позивачем за подання апеляційної скарги, у розмірі 252,26грн. (а.с.75).

Керуючись ст.88, ст.303, 307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, ст.ст.1046, ч.2 ст.1047 ЦК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, діючого в інтересах ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 26 червня 2013 року в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики в сумі 50000грн, 3%річних в сумі 452,05грн. та судових витрат в сумі 500грн. - скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

В решті це ж рішення в апеляційному порядку не переглядалось, як таке, що не оскаржувалось.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 252,26грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий:

Судді: