Постанова № 34132655, 07.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

s="fs131">І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2013 року 810/3954/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Маслакова І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" до Державної податкової інспекції в Бородянському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" (далі-позивач, товариство) до Державної податкової інспекції в Бородянському районі Київської області Державної податкової служби (далі-відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням норм законодавства, відповідачем надано неправильну оцінку фактичним обставинам, внаслідок чого зроблено помилкові висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами про поставку товарів. Позивач зазначає, що податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують господарські операції між позивачем та контрагентом. Позивач вказав, що на законних підставах сформував податковий кредит і валові витрати, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки господарські операції між ним і вказаними контрагентами мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач до суду не прибув, позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити та надав письмові заперечення, в яких зазначив, що ним встановлено відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт) ПП "Агрофудз" платнику податків ТОВ «Славянка» протягом періоду що перевіряється. Це свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. Отже ТОВ «Славянка» перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування, несплати податків.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Славянка” є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1997 Бородянською районною державною адміністрацією Київської області. Платником податку на додану вартість товариство зареєстровано 17.07.1997 ДПІ у Бородянському районі.

На підставі копії наказу від 04.03.2013 №66 та повідомлення від 04.03.2013 №08 податковим органом проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою «Славянка» щодо документального підтвердження господарських відносин із Приватним підприємством «Агрофудз», їх реальності та повноти відображення в обліку за періоди з 01.06.2011 по 30.06.2011 та з 01.09.2011 по 30.09.2011. За результатами перевірки складено акт від 14.03.2013 №138/22-24883794, згідно з яким зроблено висновок про порушення позивачем: п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у червні 2011 року на суму 4864 грн; ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 5593,60 грн в ІІ кварталі 2011 року; ч. 1 ст. 203 , ч.2 ст.215, ч. 1 ст. 216, ст. 228, 622, 655, 656 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим зазначені угоди є нікчемними.

У ході перевірки встановлено, що податковим органом отримано від ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ПП «Агрофудз» щодо підтвердження господарських відносин зі ТОВ «Селестін-Консалт» за період з 01.11.2010 по 30.11.2011» від 21.01.2013 №266/22-4/35482236. Згідно з цим актом встановлено відсутність у ПП «Агрофудз» будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, а також трудових ресурсів, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

За результатами перевірки постачальника ПП "Агрофудз", а саме: ТОВ «Селестін-Консалт» не підтверджено обсяги проведених операцій з постачання товарів (робіт, послуг), поставлених ТОВ «Селестін-Консалт» на адресу ПП «Агрофудз» за період: березень-серпень, жовтень 2011 р. Оскільки в ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) по ланцюгу постачанню від ТОВ «Селестін-Консалт» до ПП "Агрофудз" на загальну суму 2665999,44 грн, в т.ч. ПДВ - 444333,24 грн за період: березень-серпень, жовтень 2011 р., то відповідно відсутні поставки товарів (робіт, послуг) від ПП "Агрофудз" до контрагентів-покупців. ПП «Агрофудз» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов’язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. За результатами перевірки встановлено відсутність поставок товарів, надання послуг (виконання робіт) ІІП "Агрофудз" платнику податків ТОВ «Славянка» протягом періоду, що перевіряється, і це свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. ТОВ «Славянка» перераховувались кошти без мета реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Не погодившись з висновками акту перевірки, позивач подав до податкового органу письмові заперечення, які податковим органом залишено без задоволення.

На підставі Акту перевірки від 14.03.2013 №138/22-24883794 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 28.03.2013 №0000082200, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті податку на додану вартість у розмірі 4865 грн, у тому числі за основним платежем – 4864 грн, за штрафними санкціями – 1 грн, та №0000072200, яким збільшено суму грошового зобов’язання по сплаті податку на прибуток у розмірі 5593,60 грн, у тому числі за основним платежем – 5593,60 грн.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішенням ДПС у Київській області від 10.06.2013 та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 09.07.2013 залишено без змін ці податкові повідомлення-рішення, а скарги платника - без задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що 01.07.2011 ТОВ «Славянка» (покупець) укладено договір поставки з ПП «Агрофудз» (постачальник). За договором постачальник зобов’язується на підставі попереднього усного/письмового замовлення покупця поставити товар, обумовлений даним договором, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його вартість. Факт надання товару (робіт, послуг) оформлювався податковими та видатковими накладними, а також подорожніми листами, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача (т.1 а.с. 93-100, а.с.192-227).

Оплата по цим договором здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків з ПП «Агрофудз», платіжним дорученням та випискою по рахунках (т.1 а.с. 114-117).

З метою подальшої реалізації товару позивач (продавець) 01.10.2010 уклав договір №20 з ТОВ «Успот ЛТД» (покупець), предметом якого є поставка товару. До договору сторонами складено додаткову угоду №1, яким дію договору №20 продовжено до 31.12.2013. Факт поставки товару (робіт, послуг) оформлювався видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача (т.1 а.с. 106-113).

Крім того, позивачем на підтвердження наявності у нього транспортних засобів та трудових ресурсів (зокрема, водіїв) надано довідку від 11.09.2013 про штатну кількість водіїв станом на 01.07.2011 та копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (т.1 а.с.152-154).

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем до суду надано протокол погодження договірної ціни до договору №20 від 01.10.2010 та копії замовлень на товар (т.1 а.с.155-159).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються Податковим кодексом України та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів та іншими законами. Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з формуванням платником податку на додану вартість, податкового кредиту, регулюються розділом V ПК України.

Так, п.198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 1.2, п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 за №88 (далі - Положення №88) визначено, що господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог даного Положення.

Підпунктом 2.1, п. 2 Положення №88 встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 Положення № 88 встановлені обов’язкові реквізити для первинних документів, а саме: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення (пункт 2.5 вказаного Положення).

Відповідно до пп. 2.16, п. 2 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд бере до уваги, що відповідачем не заперечується той факт, що первині документи позивача містять всі обов’язкові реквізити, як того вимагає законодавство.

Як вже зазначалось судом, рішення про визначення грошового зобов’язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв’язку з завищенням податку на прибуток та завищенням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ПП «Агрофудз» за відповідні періоди 2011 року, які податковий орган вважає нікчемними. При цьому, висновок податкового органу про нікчемність договорів ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутністю наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків.

Таким чином, вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за господарською операцією, за результатами здійснення яких податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, факт поставки товарів позивачем від ПП «Агрофудз» та подальша реалізація товару третім особам та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та валових витрат підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв’язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов’язує виникнення цивільної правоздатності.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарського договору ПП «Агрофудз» є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем був зареєстрованим платником податку на додану вартість і мав право виписувати податкові накладні.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ПП «Агрофудз» на час вчинення цих правочинів.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Оскільки ст. 228 ЦК України передбачено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових рішень відповідачем не надано.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

Позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ПП «Агрофудз» було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Пунктом 198.3, ст.198 ПК України, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відноситься до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункти 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України).

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

В Акті перевірки відповідачем наведено перелік податкових накладних, які були виписані ПП «Агрофудз» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ПП «Агрофудз», які засвідчують отримання товарів (робіт, послуг), у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ у відповідному періоді 2011 р.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Згідно з п.138.1 ст. 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд бере до уваги, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Отже, дослідженими у справі доказами підтверджено рух активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, установлено наявність спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарських операцій, підтверджено зв’язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податку.

Суд враховує, що підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків. Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Як вже зазначалось, до складу валових витрат позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів на користь позивача у судовому засіданні було спростовано.

Отже, податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Під час судового розгляду справи суду було надано всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання договору, укладених між позивачем та ПП «Агрофудз», а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог ст.138 та п.198.3 ст.198 ПК України та ч.1 ст.203, ч.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст..228, 662, 655, 656 ЦК України є безпідставними.

Зазначена позиція узгоджується і з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідачем не доведено суду належними та достатніми доказами фактів неправильного формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з ПП «Агрофудз» за 2011 р. та неправомірне віднесення коштів, сплачених за придбання товару (робіт та послуг) до валових витрат та податкового кредиту, не спростовано твердження позивача з цих обставин справи, а відтак, не доведено правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд вважає, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню сплачена ним сума судового збору.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000072200 та №0000082200 від 28.03.2013, видані Державною податковою інспекцією у Бородянському районі Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Славянка" судовий збір у сумі 114 (сто чотирнадцять) грн. 71 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 жовтня 2013 р.