Постанова № 34126028, 14.10.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2013 року 810/4817/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представника позивача - Корнелюк М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Реверспродукт» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

9 вересня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Реверспродукт» (ПП «Реверспродукт», підприємство) із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 серпня 2013 року №0000482301.

Зазначали, що зауважень до оформлення первинних документів під час проведення перевірки у податкового органу не було, а твердження про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентом не відповідає дійсності. Звертали увагу, що порушення податкового законодавства контрагентом позивача не може тягнути за собою негативних наслідків для суб'єкта господарювання при дотриманні останнім відповідних законодавчих норм. Наголошували, що дійсність операції, придбання продукції та її подальша реалізація підтверджуються усіма необхідними для цього документами.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, в частині збільшення нарахування сум грошового зобов'язання із податку на додану вартість, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 26 вересня 2013 року проти задоволення позову заперечував; наголошував, що правочини товариством «Саноіл Торг» здійснено без мети настання реальних наслідків, а первинні бухгалтерські і податкові документи у такого контрагента позивача були відсутні під час перевірки, тому і договір ПП «Реверспродукт» із ТОВ «Саноіл Торг» суперечить положенням податкового законодавства. У зв'язку із цим наполягав на безпідставності формування об'єкта оподаткування податком на додану вартість підприємством по операціям з придбання товару від ТОВ «Саноіл Торг», що призвело до заниження сплати податку на додану вартість за березень 2013 року. Стверджував, що вказані порушення належним чином відображені в Акті перевірки і є достатньою підставою для прийняття рішень про донарахування податкових зобов'язань із податку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову і необхідність його задоволення, виходячи із такого.

Як вбачається з Акта №45/22-3/36530725 від 5 серпня 2013 року, у період з 23 липня по 29 липня 2013 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Реверспродукт» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ «Саноіл Торг» за лютий 2013 року.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, позивачем порушено вимоги п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України; п. 4 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року №969, що призвело до заниження податку на додану вартість за лютий - березень 2013 року на 1000004 грн.

Такий висновок зроблено у зв'язку із констатацією податковим органом нереальності операцій позивача із своїм контрагентом ТОВ «Саноіл Торг».

На підставі Акта перевірки, 22 серпня 2013 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000482301 із визначенням грошового зобов'язання за основним платежем 1000004 грн. і штрафних санкцій у сумі 250001 грн. із податку на додану вартість.

Щодо порядку проведення перевірки, суд зазначає таке.

Як видно із самого Акта, перевірка проведена на підставі наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №50 від 23 липня 2013 року та повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки №255/10/22-3 від 23 липня 2013 року, розпочата у той же день. Копії ж наказу №50 про проведення перевірки та повідомлення №255/10/22-3 від 23 липня 2013 року надіслані ПП «Реверспродукт» рекомендованим листом про вручення також лише 23 липня 2013 року.

Представником податкового органу не надано доказів як надіслання позивачу наказу та повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки, так і отримання позивачем вказаних документів, які витребовувалися судом.

Разом із тим, суд констатує, що така перевірка здійснена на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, норми якого встановлюють, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За правилами пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, суд звертає увагу, що надіслання рекомендованим листом відповідного наказу вимагає доказів (повідомлення) про його вручення адресату.

Оскільки докази належного повідомлення позивача про перевірку до початку її проведення - відсутні, то суд доходить висновку про порушення порядку проведення перевірки, що дає підстави вважати висновки такої перевірки про порушення позивачем податкового законодавства передчасними.

Щодо висновків Акта перевірки.

Так, зі змісту Акта вбачається, що приводом для перевірки та підставою для твердження про недійсність угоди є опосередковані дані, зокрема акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 26.04.2013 року №1266/22-20/37269136 «Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «САНОІЛ ТОРГ». У такому Акті зазначено відсутність об'єктів оподаткування у ТОВ «САНОІЛ ТОРГ» по операціях з придбання та продажу товарів у підприємств-постачальників та покупців, і, як наслідок чого, - відсутність підстав для податкового обліку відповідних операцій. Тому податковий орган дійшов висновку про безпідставне формування об'єкта оподаткування податком на додану вартість позивачем по операціям із придбання товарів у такого контрагента.

Як вбачається із матеріалів справи, Приватне підприємство «Реверспродукт» є юридичною особою, зареєстроване Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією (а.с.14), має свідоцтво платника податку на додану вартість №100235762 НБ №274106 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Києво-Святошинському районі (а.с16-17). Тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Основними видами його діяльності є: роздрібна торгівля пальним; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

У ході судового розгляду встановлено, що 21 грудня 2012 року між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг» укладено договір купівлі-продажу №21-12-12 (а.с.84-85), за яким продавець (ТОВ «Саноіл Торг») зобов'язується поставити та передати у власність покупця (ПП «Реверспродукт») продукцію та матеріали, а покупець - прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором. Найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до договору. Умови поставки товару, конкретне місце фактичного приймання передачі товару визначаються у специфікаціях.

Згідно згаданого договору ПП «Реверспродукт» придбало 1306,990 тонн сої.

На підтвердження факту передачі, транспортування та отримання вказаного товару, підприємством надано належним чином засвідчені копії таких документів:

- специфікація №1 від 28 лютого 2013 року у сумі 6000025,13 грн. (ПДВ 1000004,19 грн. а.с.86);

- акт приймання-передачі №1 від 28 лютого 2013 року (а.с.87);

- видаткова накладна №РН-000012 від 28 лютого 2013 року (а.с.88);

- податкова накладна №135 від 28 серпня 2013 року у сумі 6000025,13 грн. (ПДВ 1000004,19 грн. а.с.89);

- банківська довідка про оплату (а.с.91)

Оригінали вказаних вище документів було оглянуто у судовому засіданні, встановлено відповідність їм залучених до матеріалів справи копій.

Суму податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за березень 2013 року (а.с.58-61,65-66,70-71,75-76,80-83). Також подано картки рахунків 6311, 3621 та аналіз рахунку 79 за період, який перевірявся, на засвідчення відображення операції у бухгалтерському обліку (а.с.150-152).

Крім того, позивачем надано докази подальшої реалізації продукції (сої) на експорт на підставі договору комісії №2112К укладеного 21 грудня 2012 року між ПП «Реверспродукт» та ТОВ «ЮГЕКОТОП» (а.с. 92-98).

Так, за договором комісії №2112К позивач доручив ТОВ «Югекотоп» здійснити зовнішньоекономічну операцію по поставці сої за кордон. Базис доставки на експорт - FOB - порт Миколаїв, Україна. Факт передачі позивачем сої в кількості 1306,990 тонн по ціні 490,00 дол. США на загальну суму 640425,10 доларів США підтверджується актом прийому-передачі №1 від 28 лютого 2013 року (а.с. 97).

З метою виконання договору комісії ТОВ «Югекотоп» укладено контракт на продаж товару (сої) №0529/13 від 15 січня 2013 з фірмою OREXIM LIMITED, за яким покупець придбав сою на умовах поставки FOB - порт Миколаїв, Україна. Здійснення відвантаження товару покупцю - OREXIM LIMITED - підтверджується оформленою товариством «Югекотоп» митною декларацією від 21.03.2013 (а.с.100) та контрактом між такими суб'єктами господарювання від 15.01.2013 (а.с.103-113). До того ж, подано копію банківської довідки від 18 квітня 2013 року про надходження валютної виручки на рахунок ТОВ «Югекотоп» від компанії OREXIM LIMITED у загальній сумі 3522893,62 доларів США (а.с.128).

Розрахунки між ТОВ «Югекотоп» та позивачем (винагорода комісіонеру) проводились у безготівковій формі та підтверджуються листом ПАТ «Банк «Національні інвестиції» №2971/2 від 07.08.2013року (а.с.99).

За таких обставин вбачається, що твердження про нереальність операції ґрунтується на припущеннях та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

За визначенням пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість закріплено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Судом встановлено, що першою подією у спірних відносинах є дата отримання платником податків товару.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом. Тобто саме по собі порушення податкового законодавства контрагентом підприємства, у разі дотримання останнім його вимог, не тягне негативних наслідків для такого підприємства.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит вважається сформованим правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Суд зазначає, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого Акта перевірки позивача убачається, що посадові особи Інспекції в дійсності факт поставки товару не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті лише суб'єктивні думки посадової особи іншого податкового органу щодо контрагента позивача.

Суд враховує вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарського договору ТОВ «Саноіл Торг» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, мало право укладати правочини, було зареєстроване платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.

Також з'ясовано, що ПП «Реверспродукт», з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності контрагента, а саме: одержали копію свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість, довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перевірили наявність державної реєстрації та стан юридичної особи контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 145,196-197).

Враховуючи викладене, податковим органом не доведено, що зазначена господарська операція не відбулася реально, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про недійсність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджено належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

До того ж, відповідачем порушено порядок проведення перевірки.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що у цьому випадку податковий орган не довів правомірності оскаржуваного повідомлення-рішення, у зв'язку із чим суд резюмує необхідність задоволення позовних вимог.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2294 грн., доказів понесення інших судових витрат не надано.

Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Реверспродукт» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 22 серпня 2013 року №0000482301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Реверспродукт» судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. згідно платіжного доручення №1482 від 4 вересня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 жовтня 2013 р.