Рішення № 34125601, 23.09.2013, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/3224/13-ц р.

Провадження № 2/589/789/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2013 р. м. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Сидорчука О.М.,

з участю:

секретаря судового засіданні Надточій І.М.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: територіальна громада м. Шостка в особі Шосткинської міської ради, ОСОБА_4

про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2013 р. до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області звернулась ОСОБА_5 із вищевказаним позовом. Позовні вимоги мотивує тим, що квартира АДРЕСА_1, в якій фактично проживає та зареєстрований відповідач, належить їй на праві власності згідно договору дарування квартири, укладеного у 2005 р. До того квартира належала її батьку ОСОБА_4 якому відповідач свого її (квартиру) подарував, однак з усного дозволу нового власника продовжував в ній проживати. На даний час позивач, як власник квартири має намір використовувати належне їй майно для проживання як особисто так і членів її сім'ї. Відповідач в добровільному порядку квартиру не звільняє, з реєстрації місця проживання не знімається.

Посилаючись на норми ст.ст. 16, 319, 391 ЦК України, ст.ст. 150, 155 ЖК УРСР, ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" просить суд зобов'язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні вищевказаною квартирою шляхом зняття з реєстрації та виселення відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Відповідач проти задоволення позову заперечив, вказуючи, що квартира АДРЕСА_1 є його єдиним житлом, квартиру він подарував свому брату ОСОБА_4 оскільки на той час мав проблеми зі здоров' ям та вважав, що незабаром помре. Третя особа - ОСОБА_4 вказав, що дійсно придбав вищевказану квартиру шляхом укладення договору дарування з ОСОБА_3, на даний час квартира належить його дочці (позивачу у справі). Представник третьої особи - територіальної громади м. Шостка в особі Шосткинської міської ради поклався на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд вважає, щ позов підлягає частковому задоволенню враховуючи наступне.

З пояснень відповідача та з відповіді Шосткинського МВ УДМС України в Сумській області вбачається, що він фактично проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1.

Згідно договору дарування від 06 серпня 1996 р., посвідченого державним нотаріусом Шосткинської міської нотаріальної контори ОСОБА_6 ОСОБА_3 (відповідач в даній справі) подарував ОСОБА_4 (третій особі) квартиру АДРЕСА_1.

В подальшому вищевказану квартиру ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 згідно договору дарування квартири від 06.10.2005 р., посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Даний договір було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом від 06.10.2005 р. Право власності на вищевказану квартиру 25.10.2005 р. було зарестровано за ОСОБА_5, яка 01 листопада 2008 р. уклала шлюб з ОСОБА_8, знінивши прізвище на ОСОБА_5 /а.с. 10/.

Стаття 41 Конституції України визначила право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та закріпила принцип непорушності права приватної власності.

Договори дарування квартири від 06 серпня 1996 р та від 06.10.2005 р. відповідачем ОСОБА_3 не оспорювались, доказів протилежного ним не надано.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 346 однією з підстав припинення права власності є відчуження власником свого майна. Уклавши 06 серпня 1996 р. договір дарування вищевказаної квартири відповідач позбавився всіх правомочностей власника, а саме: володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою як об'єктом права власності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач хоч і проживав у квартирі АДРЕСА_1 тривалий час з доброї волі власників, однак не має на даний об'єкт нерухомого майна будь-яких прав, зокрема прав власника або користувача (наймача, орендаря).

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

З досліджених судом письмових доказів судом однозначно встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 на момент ухвалення рішення є позивач - ОСОБА_5.

З досліджених судом звернення на адресу відповідача та пояснень відповідача в судовому засіданні вбачається, що добровільно, в позасудовому порядку, він відмовляється виселитись із квартири, тим самим порушуючи права власника (позивача.).

Частина 1 ст. 10 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 2 даної статті сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Стаття 60 ЦПК України закріплює, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо виселення відповідача із квартири АДРЕСА_1 є повністю доведеними належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття відповідача з реєстрації у вищевказаній квартирі, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.

Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем). Таким чином, сторонами в цивільній справі є особи, які перебувають між собою в матеріальних правовідносинах, в яких суб'єктивному праву одного відповідає суб'єктивний обов'язок іншого й матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Враховуючи зміст даної норми, вимога про скасування реєстрації місця проживання особи може бути звернута до відповідного органу реєстрації лише після того як, по-перше, судове рішення про позбавлення права користування житловим приміщенням набере законної сили, по-друге, особа з даним рішенням звернеться до органу реєстрації для зняття реєстрації, по-третє, орган реєстрації відмовить в знятті з реєстрації. На момент судового розгляду даної цивільної справи настання вищевказаних юридичних фактів є лише припущенням на майбутнє.

Таким чином, саме рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є підставою для зняття цієї особи з реєстрації місця проживання. Необхідність додаткового підтвердження цієї обставини рішенням суду відсутня. Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне. В рішенні Європейського Суду з прав людини від 30 листопада 2004 року у справі «Михайленки та інші проти України» (Заяви №№ 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02, 42814/02) висловлена наступна позиція:

«…51. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 (див. «Бурдов проти Росії», заява N 589498/00, п. 34)…» / «Офіційний вісник України», № 27, 2005 р.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 217 ЦПК України, судом встановлюється наступний порядок виконання рішення суду, а саме: дане рішення суду після набрання ним законної сили є безпосередньою підставою для зняття з реєстрації місця проживання (АДРЕСА_1) відповідача ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 213, 215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.

В задоволенні вимоги щодо усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття відповідача з реєстрації відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Сумської області через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.М. Сидорчук