Ухвала суду № 34119257, 04.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/10944/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Рибченка А.О. Шипуліної Т.М.розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Одеської залізниці

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2010

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012

у справі № 2а-13541/09/1570

за позовом Одеської залізниці

до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Одеська залізниця (надалі - позивач) звернулася до суду з позовом до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Долинська МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних рішень та просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку Долинської дистанції сигналізації та зв'язку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.12.2008, за результатами якої 13.04.2009 складено акт № 310-2310-22214463 (надалі акт).

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, приписів пункту 4.1, підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22.05.2003 №889-ІV «Про податок на доходи фізичних осіб» (надалі - Закон України «Про податок на доходи фізичних осіб»), який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, а саме: підприємством у квітні серпні 2007 року не утримувався та не перераховувався у бюджет податок з доходів фізичних осіб із сум нарахованих працівникам як відшкодування витрат за роз'їзний характер роботи, що призвело до недоотримання бюджетом податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 030,37 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002551700/0 від 17.04.2009, від 15.06.2009 № 0002551700/1, від 10.09.2009 № 0002551700/2, від 16.11.2009 № 0002551700/3, якими визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, на загальну суму 5 411,79 грн., у т.ч. 1 803,93 грн. - основного платежу та 3 607,86 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно з підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 вказаного Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу не включаються сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт.

Відповідно до абзаців першого та другого загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Міністерством фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658 (надалі Інструкція) службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

При цьому, статтею 13 Кодексу законів про працю України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» (надалі - Постанова № 490) підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Таким чином, підприємство самостійно визначає доцільність встановлення надбавок працівникам, робота яких має роз'їзний (пересувний) характер, тобто службові поїздки вказаних працівників не є відрядженнями, про що зазначається у колективному договорі з встановленням переліку відповідних посад та професій, розміру вказаних надбавок, який не повинен перевищувати граничних розмірів надбавок (польового забезпечення) працівникам за день, встановлених Постановою №490 для поїздок в межах України (частина друга пункту 1 Постанови №490) та за межами України (пункт 2 Постанови №490).

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 4.6 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Долинської дистанції сигналізації та зв'язку на 2006-2010 роки, встановлено, що службові поїздки залізничників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер, вважати відрядженнями, при цьому зберігається діючий порядок обліку виплат за роз'їзний характер робіт. Відшкодування витрат працівникам, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках у межах дільниць, що обслуговуються, робити відповідно до Положення, затвердженого наказом Укрзалізниці від 10.06.2002 № 285-Ц, у межах України в розмірі 50 %, а за межами України 100 % добових, установлених при відрядженнях в Україні, за кожну добу перебування у роз'їздах.

Пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Водночас, пунктом 3.5 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку з доходів фізичних осіб до бюджету визначено статтею 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.

За таких обставин, з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються у склад заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 вказаного Закону, - тобто 15 %.

Згідно з пунктом 22.3 статті 22 зазначеного Закону починаючи з 01.01.2004 року та до 31.12.2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13% від об'єкта оподаткування.

Таким чином, лише за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням (з відповідним їх оформленням як відряджень та виконанням положень пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб») надбавки до тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), установлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон», не будуть розглядатися як об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позовні вимоги Одеської залізниці про скасування податкових повідомлень-рішень належним чином не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Оскільки суди попередніх інстанцій під час розгляду справи повно і правильно встановили обставини справи, та при ухваленні судових рішень не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Одеської залізниці залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.07.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-13541/09/1570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Рибченко А.О. (підпис) Шипуліна Т.М.З оригіналом згідно