Ухвала суду № 34118986, 02.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2013 року м. Київ К/9991/65186/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Лосєв А.М. Острович С.Е.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2009 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011 р.

у справі №2а-14446/09/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західагротранс»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Західагротранс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2009 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 19.11.2008 р. №0005531701/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання податкового та іншого законодавства позивачем за період з 04.06.2007 р. по 30.06.2008 р., про що складено акт від 14.11.2008 р. №1234/23-101/35123772, яким встановлено порушення п. 9.12 ст. 9, п. 11.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме: заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 5100,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2008 р. №0005531701/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 15300,00 грн., з яких 5100,00 грн. за основним платежем та 10200,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Актом перевірки встановлено факт заниження позивачем податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників, яке виникло у зв'язку з перерахунком грошових коштів у розмірі 34000,00 грн. протягом IV кварталу 2007 р. суб'єкту господарської діяльності ОСОБА_4 за отримане зерно, без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2007 р. позивач перерахував кошти в сумі 34000,00 грн. суб'єкту господарської діяльності за придбані у останнього зернові.

На думку податкового органу, у даній господарській операцій позивач являється податковим агентом, у зв'язку з чим мав утримати податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15 % від перерахованої суми.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що суб'єкт господарської діяльності ОСОБА_4 не перебував з позивачем у трудових відносинах та не надавав послуг за цивільно-правовими угодами, що в свою чергу виключає нарахування податку у відповідності до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до п.п. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

До спеціального законодавства, у даному випадку, належать спеціальна система оподаткування, запроваджена Указом Президента України від 03.07.1998 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», та загальна система оподаткування, чинна відповідно до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».

Відповідно до частини другої статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподатковуваним доходом від провадження підприємницької діяльності є чистий дохід, який визначається як різниця між валовими доходами та витратами, понесеними у зв'язку з його одержанням, на підставі поданих підприємцем податкових декларацій.

Згідно із п.п. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач у акті перевірки посилався на взаємовідносини позивача з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, при цьому останній будь-яких господарських операцій з позивачем не здійснював. Крім того, встановлено, що господарські взаємовідносини фактично здійснені між позивачем та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4, які в подальшому були відображені у податковому обліку останнього та під час перевірки не досліджувалися.

Як вбачається з декларації про доходи фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, він займається торгівельною діяльністю, валовий дохід якого за 2007 р., у тому числі від реалізації позивачу зернових на суму 34000,00 грн., отримано саме від цього виду діяльності, доходів від іншого виду діяльності у декларації не зазначено.

Крім того, вказаний суб'єкт підприємницької діяльності на час здійснення перевірки перебував на спрощеній система оподаткування, обліку та звітності, являвся платником єдиного податку.

Таким чином, колегія суддів вважає, що фактичні обставини справи у взаємозв'язку з вказаними правовими нормами свідчать про правомірність висновку судів попередніх інстанцій, що суб'єкт господарської діяльності, який перебуває на загальній системі оподаткування, свої доходи повинен оподатковувати самостійно відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що СПД ОСОБА_4 у трудових відносинах з позивачем не перебував, не надавав послуг за цивільно-правовими угодами, тому посилання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні щодо найманих працівників є безпідставним. Також безпідставним є посилання податкового органу на порушення позивачем неіснуючого п. 11.10 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

З огляду на викладене, помилковими є висновки податкового органу про наявність об'єкту оподаткування та обов'язку позивача сплатити до бюджету визначену суму податкового зобов'язання.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.05.2009 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2011 р. у справі №2а-14446/09/0370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Лосєв А.М. Острович С.Е.