Рішення № 3411695, 03.02.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.02.09 р. Справа № 37/231пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Паліводі Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Прокурора Будьонівського району м. Донецька в інтересах держави в особі (Позивач) Територіальної громади в особі Донецької міської ради, м. Донецьк, ідентифікаційний код 26502957

до Відповідача 1: Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33489905

до Відповідача 2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

про: визнання договору купівлі-продажу недійсним

за участю уповноважених представників:

Прокурор - не з'явився;

від Позивача - не з'явився;

від Відповідача 1 - Паніотов С.П. (за довіреністю № 01-18-1407 від 03.12.2008р.);

від Відповідача 2 - ОСОБА_2. (за довіреністю № 1 від 05.01.2009р.), ОСОБА_1. (паспорт серії НОМЕР_1, виданий Будьонівським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області від 19.11.1999 року.)

Відповідно до вимог ст.4-4 ГПК України, п.7 ст. 129 Конституції України судовий розгляд здійснювався з фіксацією технічними засобами аудиозапису.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалось з 06.01.2009р. на 20.01.2009р., 20.01.2009р. на 03.02.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Прокурор Будьонівського району м. Донецька (далі - Заявник позову) звернувся із позовом до Господарського суду Донецької області в інтересах держави в особі Територіальної громади в особі Донецької міської ради, м. Донецьк (далі - Позивач) з вимогами до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк (далі - Відповідач 1) та Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (далі - Відповідач 2) про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Заявник позову посилається на порушення встановлених норм законодавства та неправомірне відчуження Відповідачем 1 об'єкту нежитлового фонду за спірним договором без погодження його співвласників - мешканців відповідного житлового будинку.

На підтвердження вказаних обставин Заявник позову надає технічний паспорт на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок №23; свідоцтво про право власності на нерухоме майно; виписку з реєстру прав власності на нерухоме майно №17401813 від 17.01.2008р.; витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно №12373933 від 02.11.2006р.; заяву про приватизацію від 23.10.2007р.; договір купівлі-продажу від 18.02.2008р.; акт прийому-передачі від 22.02.2008р.; наказ №656-п від 23.10.2007р.

Нормативно свої вимоги Заявник позову обґрунтовує посиланням на ст.ст. 13, 41, 121, 142 Конституції України, ст.ст. 1, 10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, ст.ст. 1, 19 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”, ст.ст. 20, 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України, Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-2/2004 від 02.03.2004р., ст.ст. 1,2,54 Господарського процесуального кодексу України.

Заявник позову у судові засідання не з'являвся, витребуваних судом документів не надав, хоча про дату і час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, вказаною в позовній заяві, отримання яких підтверджується поштовими повідомленнями (а.с.а.с.32, 117

Позивач у судові засідання не з'являвся, процесуальними правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, хоча про дату і час розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи, отримання яких підтверджується поштовими повідомленнями (а.с.а.с.34, 139)

Відповідач 1 надав заперечення від 06.01.2009р. на позовну заяву (а.с.а.с.71-72), в яких проти позову заперечив, посилаючись на те, що об'єкт відчуження за спірним договором не відноситься до допоміжних та технічних приміщень житлового будинку, та надав документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.73-112, 119-134).

Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву від 06.01.2009р. (а.с.а.с. 36-40), в якому проти позову заперечив, посилаючись на: неправомірне подання позовної заяви в інтересах міської ради, невизначеність суб'єкту, чиї інтереси було порушено спірних договором та сутності порушення; невизначеність безпосередньо нормами Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” яка саме частина допоміжних приміщень є неподільним майном, що не може бути відчужене; об'єкт відчуження за спірним договором не належить до житлового комплексу і є самостійним об'єктом цивільно-правових угод; відсутність порушення приватизаційних актів при укладанні спірного договору.

Крім того, Відповідачем 2 надані документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.41-70, 137-140).

Представники сторін у судових засіданнях підтримували свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі не надані сторонами документи у світлі ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не вливають на таку кваліфікацію

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.2003р. між Відповідачем 2 (Орендар) та Виконавчим комітетом Донецької міської ради (Орендодавець) укладено договір № Ф-21165/2003 оренди земельної ділянки № 5651 (а.с.а.с.67-69), зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №В/1-186 від 04.11.2004р., згідно якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування без виділення в натурі (на місцевості) земельну ділянку площею 82,53кв.м., що знаходиться на території Будьонівського району м. Донецька по вул. Вишнеградського, 23 із при будинкової території будівлі для сплати до місцевого бюджету орендної плати за землю.

Рішенням Донецької міської ради від 05.11.2004р. № 14/2 (а.с.110) функції та повноваження органу приватизації об'єктів права комунальної власності передано Управлінню комунальних ресурсів Донецької міської ради.

30.01.2007р. між Відповідачем 1 (Орендодавець), якому згідно рішення Донецької міської ради від 27.09.2004р. № 13/20 (а.с.112) передано функції і повноваження орендодавця при переданні об'єктів права комунальної власності, включених до програми приватизації, та Відповідачем 2 (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (а.с.а.с.104,105), згідно умов п.п.1.1.,1.2., 2.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нежитлове приміщення загальною площею 149,3кв.м. згідно технічного паспорту, розташоване за адресою: м. Донецьк, вул. Вишнеградського, 23 та право користування земельною ділянкою площею 82,53кв.м., на якій розташоване приміщення, без виділення на місцевості.

23.10.2007р. Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради із заявою про приватизацію (а.с.20).

23.10.2007р., розглянувши заяву Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, наказом Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради №656-п (а.с.29) прийнято рішення, щодо приватизації приміщення в підвалі та на першому поверсі житлового будинку площею 149,3 кв. м. (літ А-4) по вул. Вишнеградського, 23 , м. Донецька, шляхом викупу.

Згідно наказу Відповідача 1 від 19.11.2007р. № 74-п (а.с.45) створено комісію з оцінки вартості майна, орендованого Відповідачем 1.

28.12.2007р. наказом Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради № 820-п (а.с.43) Відповідачу 2 зараховані проведені поліпшення орендованого приміщення на суму 23276грн. згідно звіту про незалежну оцінку (а.с.а.с.82-85( та вирішено продати відповідне приміщення за ціною 138132грн. згідно затвердженого висновку про власність майна.

18.02.2008р. між Відповідачем 1 (Продавець) та Відповідачем 2 (Покупець) був укладений договір (а.с.а.с.22-27) купівлі - продажу приміщення (далі - спірний договір), згідно умов п.1.1 якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю приміщення загальною площею 149,3 кв. м. в підвалі на першому поверсі житлового будинку (Літ А-4), яке знаходиться за адресою: 83047, м. Донецьк, вул. вул. Вишнєградського, 23 (далі - об'єкт), згідно з наказом Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради №656-п від 23.10.2007р., а Покупець зобов'язався прийняти вказане приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.

Вказаний об'єкт належав територіальній громаді м. Донецька, що вбачається із свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.17), витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.19) та технічного паспорту (а.с.а.с.86-92). При цьому, як вбачається із довідки від 05.01.2009р. (а.с.66), до продажу приміщення Відповідачу 2 з моменту введення будівлі в експлуатацію в 1957р. воно (приміщення) використовувалося для розміщення бібліотеки, АТС № 21, оптового магазину, відеосалону, продовольчого магазину, маючи при цьому окремий вхід.

Згідно довідки від 22.02.2008р. № 03-274 (а.с.42) Відповідача 1 грошові зобов'язання Відповідача 2 за спірним договором виконані у повному обсягу, що також підтверджується банківською квитанцією (а.с.74).

Розпорядженням Донецького міського голови від 18.04.2008р. № 491 (а.с.46) спірний договір було зареєстровано та зобов'язано покупця отримати довідку про грошову оцінку земельної ділянки та надати до податкової інспекції декларацію щодо плати за землю.

22.02.2008р. згідно із п.3 договору зазначений об'єкт був переданий Відповідачу, про що складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.28).

На підставі вказаного договору 04.03.2008р. Відповідачу 2 було зареєстроване право власності на придбане приміщення, що вбачається з витягу КП „БТІ м. Донецька” (а.с.53).

За таких обставин, Прокурор звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Позивач своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів.

Відповідач 1 проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у запереченнях на позов б/н від 06.01.2009р. (а.с.а.с.71-72).

Відповідач 2 проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві б/н, від 06.01.2009р. (а.с.а.с. 36-40)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Прокурора до Відповідачів такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору недійсним із застосуванням реституційних наслідків.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з'ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема - у сфері приватизації, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України недійсним може бути визнано господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції.

Виходячи із наведених Прокурором підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки Відповідач 1 у світлі приписів ст.1 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду”, ст.ст. 1, 19 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” та позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні у справі № 1-2/2004 від 02.03.2004р. не мав права відчужувати об'єкт нежитлового фонду, приналежний співвласникам - мешканцям відповідного будинку.

Між тим, зазначена аргументація Заявника позову не може бути визнана юридично спроможною з огляду на таке.

Дійсно, сукупний аналіз положень ст.19 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” та ч. 2 ст.10 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” зумовлює однозначний висновок про те, що власники квартир багатоквартирного житлового будинку виключно в силу наявності права власності на квартири є співвласниками належних до таких квартир допоміжних приміщень.

Аналогічна правова позиція наведена Конституційним Судом України в рішенні від 02.03.2004р. №4-рп/2004.

Разом із тим, вказані правові положення дають підстави для висновку про те, що перебування певного приміщення, розташованого у багатоквартирному житловому будинку, у статусі об'єкту спільної власності його мешканців, покладено у залежності від можливості віднесення такого приміщення до допоміжного, тобто - призначеного для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців - у розумінні визначення цього терміну, приведеного в ст. 1 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”.

Водночас, законодавство України, насамперед - зазначені вище норми, не передбачають „автоматичного” віднесення будь-якого приміщення - не квартири, розташованого у багатоквартирному житловому будинку, до допоміжного, призначеного для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Такий висновок суду узгоджується, зокрема, із змістом Правил утримання жилих будинків та при будинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005р. №76, в яких окремо від мешканців згадуються і власники нежилих приміщень у житловому будинку, а також - із змістом ч.4 ст. 4 чинного Житлового кодексу УРСР, яка вказує на можливість існування у житлових будинках нежилих приміщень, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, які (приміщення) не входять до житлового фонду.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема - журналу підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями (а.с.а.с. 14, 15), згідно якого приміщення, відчужене за спірним договором, віднесено до нежитлового (вбудованого), групи, призначеної для торгівлі; експертного висновку №301/06 (а.с.а.с. 54-64), яким встановлено, що відчужене за спірним договором приміщення не відноситься до житлових, допоміжних або технічних і його призначення не пов'язано з обслуговуванням будинку або прилеглої території; довідки б/н від 05.01.2009р. (а.с.66), в якій визначено, що з моменту здачі житлового будинку в експлуатацію спірне приміщення використовувалося виключно як нежитлове для задоволення потреб непромислового характеру, - приміщення, придбане Відповідачем 2 не може бути віднесено до житлового фонду у розумінні ст. 4 Житлового кодексу УРСР.

Крім того, перебування приміщення до дати його відчуження за спірним договором у комунальній власності, а не у спільній власності мешканців житлового будинку, як стверджує Прокурор, підтверджується і Свідоцтвом про право власності від 30.10.2006р. (а.с.17), виданого на підставі рішення Виконавчого комітету Будьонівської у м. Донецьку ради від 11.10.2006р. № 356/3, доказів скасування або визнання недійсними яких до матеріалів справи не надано.

Враховуючи, що перелічені належні у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази статусу приміщення, відчуженого за спірним договором, у встановленому порядку Заявником позову не спростовані, суд вважає безпідставним ототожнення Прокурором зазначеного приміщення із допоміжним за визначенням ст. 1 Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку”.

Оскільки об'єкт відчуження за спірним договором не відноситься до житлового фонду, остільки до правовідносин з його приватизації не підлягають застосуванню і вказані Прокурором положення Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду” у світлі змісту його преамбули, та Закону України „Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку” в частині, що визначає мешканців співвласниками допоміжних приміщень.

Приватизація такого приміщення як окремого індивідуально визначеного майна регулюється насамперед положеннями Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, доказів порушення приписів якого Заявником спору не приведено, а судом за наявними матеріалами не встановлено.

Таким чином, зазначені Прокурором підстави позову не відповідають встановленим судом обставинам справи і несумісні із існуючими спірними правовідносинами.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити і на такому.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у Позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача.

Обов'язковість доведення наявності факту порушення спірної угодою прав та/або інтересів позивача узгоджується і з позицією Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Роз'яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Оскільки позов Прокурором заявлений в інтересах Донецької міської ради як представника територіальної громади м. Донецька, остільки зазначений орган місцевого самоврядування згідно ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України набув статусу позивача - особи, наявність порушення прав та/або інтересів якої внаслідок укладання спірного договору має бути обов'язково доведено у цій справі.

Між тим, Заявником позову всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, що розповсюджуються на нього згідно ч. 4 ст. 29 цього Кодексу, не тільки не доведено жодним чином такого порушення суб'єктивного права (інтересу) вказаного органу місцевого самоврядування, але й не вбачається, оскільки в контексті наведеного Прокурором обґрунтування заявлених вимог, вони, фактично, спрямовані на захист мешканців будинку, які у світлі приписів ст.ст. 1, 21 Господарського процесуального кодексу України не можуть набувати статусу позивачів у такого роду спорах.

За таких обставин, заявлені Прокурором позовні вимоги задоволенню не підлягають як юридично неспроможні.

Суд відмовляє у задоволенні усного клопотання Відповідача 1, оголошеного у судовому засіданні 03.02.2009р., про залишенні позовної заяви без розгляду через неодноразову неявку Заявника позову, оскільки наявні у справі документи є достатніми для правильної правової оцінки заявлених вимог і неявка прокурора не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Оскільки органи прокуратури звільнені від сплати державного мита згідно із п. 30 ст. 4 Декрету КМУ „Про державне мито”, остільки судові витрати, пов'язані із розглядом цієї справи, не стягуються, що узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 6.6. Роз'яснення „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.1998р. №02-5/78.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволені позовних вимог Прокурора Будьонівського району міста Донецька в інтересах держави в особі Територіальної громади в особі Донецької міської ради, м. Донецьк до Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33489905) та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення в підвалі та на 1-му поверсі, яке знаходиться за адресою: 83047, м. Донецьк, АДРЕСА_1, від 18.02.2008р., та застосування наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним, у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою присутніх представників сторін у судовому засіданні 03.02.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення підписано 03.02.2009р.

3. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя