Постанова № 34111304, 09.10.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2013 року № 813/6483/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого-судді Сасевича О.М.,

при секретарі Чижук М.М.,

за участю сторін:

представників позивача Гребенюк І.І., Попельчук С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миростан» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник - Державна податкова інспекція у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000082240, №0000092240 від 02.04.2013 року, №0000652240 від 17.06.2013 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Миростан» (надалі - ТзОВ «Миростан») звернулося до суду з позовною заявою без номера від 15.08.2013 року до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби, у якому просило визнати недійсними податкові повідомлення-рішення №0000082240, №0000092240 від 02.04.2013 року, №0000652240 від 17.06.2013 року, прийняті на підставі акту позапланової виїзної документальної перевірки №218/22-40/19332986 від 14.03.2013 року і на підставі рішення ГУ Міндоходів у Львівській області про результати розгляду первинної скарги №2377/10/10-2005/161 від 06.06.2013 року.

За клопотанням позивача від 02.10.2013 року прохальна частина позовної заяви була приведена у відповідність до вимог закону та поставлено вимогу щодо визнання вказаних вище податкових повідомлень-рішень протиправними та їх скасування.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорювані ним податкові повідомлення-рішення були прийняті відповідачем із порушенням норм матеріального права та є такими, що суперечать законодавству України.

Позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, оскільки ТзОВ «Миростан», діючи в рамках та в межах чинного законодавства України, правомірно було віднесено витрати по операціях із ТзОВ ТД «Укргазмаш» за період з 01.06.2011 року по 31.03.2012 року до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а також правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні товару по цих же операціях.

Позивач стверджує, що операції між ТзОВ «Миростан» та ТзОВ ТД «Укргазмаш» у період з 01.06.2011 року по 31.03.2012 року носили реальний і товарний характер. Так, ним здійснювалися систематичні господарські операції із купівлі у офіційного представника на ринку України газових плит (ТзОВ ТД «Укргазмаш») та проводилася їх подальша реалізація з метою отримання прибутку. Реальність таких операцій підтверджується належними та допустимими доказами - укладеними договорами, накладними, фактом оплати операцій, податковими накладними. У той же час, позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо відсутності окремих документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, оскільки обов'язок із доставки товару покладено не на позивача, а на постачальника. Окрім того, вважає необґрунтованим твердження відповідача про відсутність документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару, оскільки ним використовувалася форма первинних документів, яка відповідає нормам чинного законодавства та підтверджує факт здійснення господарської операції. Позивач звертає увагу на те, що по факту заниження податкових зобов'язань службовими особами ТзОВ «Миростан» тривало кримінальне провадження, однак, за результатами досудового розслідування провадження було закрите у зв'язку з відсутністю події злочину, що на думку позивача свідчить про необґрунтованість висновків відповідача.

Враховуючи наведені доводи, позивач вважає, що ним було правомірно віднесено до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, витрати, підтверджені первинними та розрахунковими документами. А також, ним було правомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні придбаного товару.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не було дано належної оцінки усім наявним доказам, які безумовно та однозначно свідчили про реальність господарських операцій позивача та, відповідно, про відсутність порушення чинного законодавства України.

Згідно ухвали судді від 21.08.2013 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито.

У судовому засіданні 25.09.2013 року, за клопотанням представника позивача від 13.09.2013 року, судом, згідно ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України, було здійснено заміну відповідача - Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на її правонаступника - Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області).

До судового засідання 09.10.2013 року відповідачем було подано клопотання, у якому останній просив суд відкласти розгляд справи у зв'язку із неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника.

Судом було поставлено питання про відкладення розгляду справи на обговорення.

Представники позивача проти клопотання заперечили, висловили думку про необґрунтованість такого та вказали, що у відповідача є достатня кількість представників для забезпечення явки у судове засідання, окрім того, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження об'єктивної неможливості явки усіх своїх представників до суду для участі у розгляді справи.

Розглянувши клопотання відповідача, суд взяв до уваги відсутність належного обґрунтування необхідності відкласти розгляд справи, відсутність доказів існування необхідних для цього обставин, а тому прийшов до висновку про відсутність, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, підстав для відкладення розгляду справи.

На заперечення позовних вимог відповідачем було подано заперечення від 24.09.2013 рок, у якому обґрунтовує законність оспорюваних податкових повідомлень-рішень наступним.

Так, за результатами виїзної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ ТД «Укргазмаш» за період з 01.06.2011 року по 31.03.2012 року відповідачем було встановлено ряд порушень закону, допущених позивачем, що були викладені в акті №218/22-40/19332986 від 14.03.2013 року.

У ході перевірки відповідачем взято до уваги те, що за результатами документальної перевірки Харківською ОДПІ Харківської області ДПС (акт №1159/220/31214530 від 21.08.2012 року) було виявлено порушення ст.44 Податкового кодексу України та непідтвердження документально показників валових доходів ТзОВ ТД «Укргазмаш» за період 01.04.2011 року - 08.08.2012 року, яке здійснювало постачання товарів на користь позивача.

Як зазначає відповідач, між позивачем та ТзОВ ТД «Укргазмаш» було укладено договір поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року, за яким ТзОВ ТД «Укргазмаш» на умовах EXW Франко-завод (адреса постачальника) зобов'язувалося постачати позивачу газові плити та іншу продукцію. Однак, у ході перевірки позивачем не було надано контролюючому органу актів приймання-передачі продукції, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ від ТзОВ ТД «Укргазмаш» до ТзОВ «Миростан», даних про перевізника, водія, транспортні засоби сертифікати відповідності на поставлений товар, журнал реєстрації доручень на отримання ТМЦ, договори на завантаження та доставку ТМЦ, тощо. За висновком відповідача, це свідчить про неможливість фактичної передачі та доставки товарів від ТзОВ ТД «Укргазмаш» до ТзОВ «Миростан». А тому, відповідач вважає, що позивач допустив заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся на суму 368 971 грн. та заниження податку на додану вартість у періоді, що перевірявся на суму 377 662 грн.

За наслідками перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000082240 від 02.04.2013 року, яким було визначено ТзОВ «Миростан» суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 388 149 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000092240 від 02.04.2013 року, яким визначено ТзОВ «Миростан» суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 457 327 грн. За наслідком адміністративного оскарження рішень до ДПС у Львівській області, останньою було донараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 14 750,50 грн. та винесено податкове повідомлення-рішення №0000652240 від 17.06.2013 року. Вказані спірні податкові повідомлення-рішення відповідач вважає такими, що прийняті ним у відповідності до чинного законодавства України, а підстав для їх скасування не вбачає.

У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просили позов задовольнити й визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000082240, №0000092240 від 02.04.2013 року, №0000652240 від 17.06.2013 року, судові витрати покласти на відповідача.

Представники відповідача проти позову заперечили, стверджують про правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень №0000082240, №0000092240 від 02.04.2013 року, №0000652240 від 17.06.2013 року, надали пояснення, аналогічні викладеним у запереченні проти позову. Відповідач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у повній відповідності із чинним законодавством України та просить у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТзОВ «Миростан» як юридична особа зареєстроване Виконавчим комітетом Львівської міської ради 29.11.1995 року. На податковий облік позивача взято 21.12.1995 року. У періоді, який перевірявся, ТзОВ «Миростан» було зареєстровано як платник ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 09.07.1997 року.

У період із 04.03.2013 року по 06.03.2013 року відповідачем (ДПІ у Галицькому районі м.Львові Львівської області ДПС), на підставі наказу про проведення позапланової виїзної документальної перевірки ТзОВ «Миростан» №155 від 01.03.2013 року та направлення на перевірку №224 від 04.03.2013 року, було проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТзОВ ТД «Укргазмаш» за період з червня 2011 року по березень 2012 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг) або подальшої реалізації цих товарів (робіт, послуг) від вищезазначеного контрагента. ТзОВ «Миростан» було допущено відповідача до перевірки, підстави такої перевірки позивачем не оспорювалися.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт №218/22-40/19332986 від 14.03.2013 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Миростан» у своїй діяльності:

1)п.п.44.1, 44.2 ст.44, п.п.138.1, 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 368 971,00 грн.,

2)п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 377 662,00 грн.

Не погоджуючись із висновками контролюючого органу, позивачем було подано відповідачеві заперечення на акт №218/22-40/19332986 від 14.03.2013 року. Листом №3858/22-40 від 28.03.2013 року відповідач повідомив позивача про залишення такого заперечення без задоволення.

02.04.2013 року відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000082240 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток (368 971,00 грн.) та штрафними санкціями (19 178,00 грн.), а також податкове повідомлення-рішення №0000092240 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (377 662,00 грн.) та штрафними санкціями (79 665,00 грн.).

Не погоджуючись із рішеннями відповідача позивачем, в порядку адміністративного оскарження, було подано до ДПС у Львівській області скаргу №2013-11/04/02 від 11.04.2013 року. Головним управлінням Міндоходів у Львівській області рішенням про результати розгляду первинної скарги №2377/10/10-2005/161 від 06.06.2013 року залишено без змін податкові повідомлення-рішення №0000082240, №0000092240 від 02.04.2013 року та збільшено на 14 750,50 грн. штрафну (фінансову) санкцію. У зв'язку із чим, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000652240 від 17.06.2013 року щодо нарахування штрафних санкцій (14 750,50 грн.).

Не погоджуючись із рішеннями відповідача та результатами розгляду первинної скарги позивачем було подано до Міністерства доходів і зборів України скаргу №2013-14/06/1 від 14.06.2013 року. Рішенням про результати розгляду скарги №2682/6/99-99-10-01-15 від 12.08.2013 року скарги позивача були залишені без задоволення.

Вважаючи порушеними свої права діями та рішеннями суб'єкта владних повноважень, позивачем 15.08.2013 року було заявлено даний позов, який за висновком суду є обґрунтованим та підставним.

Як встановлено судом, 14.01.2011 року між позивачем та ТзОВ ТД «Укргазмаш» було укладено Договір поставки №24/01/2, за яким Постачальник (ТзОВ ТД «Укргазмаш») зобов'язувався продавати, а Покупець (ТзОВ «Миростан») купувати газові плити та іншу газову апаратуру і комплектуючі.

Договір поставки укладено із ТзОВ ТД «Укргазмаш» як із офіційним дилером виробника газових плит ПАТ «Грета» по реалізації продукції на території України, якому в період із червня 2011 року по березень 2012 року ПАТ «Грета» реалізувало газових плит і запчастин в кількості 117 706 одиниць на загальну суму 85 962 658,60 грн. Зазначене підтверджується листом ПАТ «Грета» №122 від 10.03.2013 року та актами звірки взаєморозрахунків між ПАТ «Грета» і ТзОВ ТД «Укргазмаш» станом на 30.11.2011 року, 30.09.2011 року, 31.10.2011 року, 31.03.2012 року, 31.01.2012 року, 31.08.2011 року, 29.02.2012 року, 31.12.2011 року.

При укладенні Договору поставки №24/01/2 у пункті 3.1. сторони визначили, що поставка товару здійснюється на умовах EXW Франко-завод (м.Дружківка, Донецька обл.), отже, обов'язок та витрати по доставці були покладені на покупця - ТзОВ «Миростан». Однак, додатковою угодою №1 від 01.06.2011 року до Договору поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року сторони змінили умови поставки та виклали п.3.1. Договору №24/01/2 від 14.01.2011 року у новій редакції, а саме: постачання товару здійснюється на умовах DDP (м.Львів, склад покупця). Відповідно, з червня 2011 року обов'язок по доставці товару покладався на продавця - ТзОВ ТД «Укргазмаш». Зазначене спростовує дані акта перевірки №218/22-40/19332986 від 14.03.2013 року та твердження відповідача про обов'язок саме позивача по доставці товару від постачальника до покупця.

У зв'язку із чим, суд зазначає, що у періоді, який перевірявся, на позивача не покладався обов'язок із здійснення постачання товарів, отож, на нього не може покладатися відповідальність за неналежне оформлення процесу транспортування товару та не складення необхідних супровідних документів.

Суд підкреслює, що у відповідності до розд.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна є документом обов'язковим для учасників транспортного процесу, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а тому, визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У даному ж випадку, позивачем здійснювалися операції з придбання товару, при чому, позивач не виступав в якості замовника за договором перевезення, а отже, норми, які регламентують діяльність учасників транспортних перевезень на нього не поширювалися та відповідальність за їх дотримання позивач не ніс.

При цьому, суд звертає увагу на те, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Відсутність або дефектність складення окремих документів бухгалтерського обліку в договорах постачання не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій, відсутність товарно-транспортних накладних само по собі не може бути беззаперечним доказом невиконання договірних зобов'язань, які можуть підтверджуватися іншими документами.

Так, на підтвердження реального виконання Договору поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року позивачем було подано копії накладних №69 від 29.03.2012 року, №45 від 23.02.2012 року, №15 від 16.01.2012 року, №149 від 23.12.2011 року, №63 від 14.11.2011 року, №112 від 27.10.2011 року, №92 від 24.10.2011 року, №64 від 17.10.2011 року, №29 від 14.09.2011 року, №10 від 02.09.2011 року, №34 від 15.08.2011 року, №27 від 11.08.2011 року, №26 від 16.07.2011 року, №1 від 01.07.2011 року, №25 від 30.06.2011 року, №22 від 22.06.2011 року, які було досліджено судом. У вказаних накладних зафіксовано, зокрема, дати, обсяги (1925 одиниць), найменування (газові плити різної номенклатури), вартість поставленого товару (2 265 973,79 грн., у т.ч. ПДВ 377 662,30 грн.), особа постачальника (ТзОВ ТД «Укргазмаш») та отримувача (ТзОВ «Миростан»), підстава здійснення операцій (Договір поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року).

Суд відзначає, що статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено обов'язкові реквізити первинних документів, у той же час, згідно ст.8 цього ж Закону, підприємство самостійно обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних, розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій.

Проаналізувавши зазначені вище накладні, суд дійшов висновку, що вони відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які ставляться до підприємств у частині здійснення облікової політики, та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст господарських операцій.

А тому, суд вважає, що подані накладні є належним підтвердженням фактів здійснення господарських операцій між ТзОВ «Миростан» та ТзОВ ТД «Укргазмаш» за Договором поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року у період з червня 2011 року по березень 2012 року щодо поставки газових плит у загальній кількості 1 925 одиниць на суму 2 265 973,79 грн., у т.ч. ПДВ 377 662,30 грн.

Окрім того, позивачем було надано копії журналу обліку довіреностей на отримання ТМЦ від постачальника (ТзОВ ТД «Укргазмаш»), у якому зафіксовано видачу довіреностей представникам позивача на отримання закупленого товару. Оригінал вказаного журналу оглядався судом у судовому засіданні 09.10.2013 року. Зазначений доказ суд оцінює у сукупності з іншими як такий, що підтверджує намір позивача на реальне виконання договору поставки та товарний характер операцій за таким договором.

Також, судом було досліджено подані позивачем виписки по особовому рахунку (за 23.06.2011 року, 24.06.2011 року, 07.07.2011 року, 08.07.2011 року, 12.07.2011 року, 14.07.2011 року, 15.07.2011 року, 28.07.2011 року, 05.08.2011 року, 08.08.2011 року, 15.08.2011 року, 17.08.2011 року, 18.08.2011, 02.09.2011 року, 06.09.2011 року, 06.09.2011 року, 14.09.2011 року, 15.09.2011, 20.10.2011 року, 05.10.2011 року, 27.10.2011 року, 31.10.2011 року, 02.11.2011 року, 09.11.2011 року, 23.11.2011 року, 24.11.2011 року, 30.11.2011 року, 22.12.2011 року, 26.12.2011 року, 27.12.2011 року, 18.01.2012 року, 26.01.2012 року, 27.01.2012 року, 30.01.2012 року, 08.02.2012 року, 13.03.2012 року, 14.03.2012 року, 27.03.2012 року, 29.03.2012 року, 30.03.2012 року), які підтверджують здійснення позивачем оплати на користь ТзОВ ТД «Укргазмаш» за товар, який постачався останнім. Зазначені докази підтверджують виконання покупцем своїх обов'язків за Договором поставки в частині оплати за товар та, відповідно, про спрямування намірів позивача на реальне виконання умов укладеного Договору, а також про понесені витрати позивача на придбання такого товару.

Крім цього, на підтвердження реальності та товарності операцій поставки, суд бере до уваги докази наявності у позивача достатніх виробничих потужностей для здійснення таких операцій. Зокрема, за Договором оренди нежитлових приміщень №1 від 01.01.2011 року позивач набув у користування на умовах оренди складські приміщення площею 100 кв.м (з серпня 2011 року - 300 кв.м), які дозволяють здійснювати розміщення та складування придбаного товару та, відповідно, виконувати договір поставки. А також, судом оцінено як доказ реальності виконання операцій із закупівлі товарів (газових плит) представлені позивачем копії сертифікатів відповідності на таку продукцію, що загалом спростовує доводи відповідача про відсутність такого роду документів.

Також, з огляду на доводи відповідача про безтоварність та нереальність операцій за Договором поставки, суд підкреслює, що у розумінні ст.234 Цивільного кодексу України, правочини, які вчинені без наміру створення реальних наслідків, які ними обумовлені (у даному випадку такими реальними наслідками повинно бути постачання товару), є фіктивними. Такі правочини можуть бути визнані судом недійними. У даному випадку аргументи відповідача фактично спрямовані на утвердженні в думці про фіктивність здійснюваних між суб'єктами господарювання операцій та спрямовують до висновку про фіктивність укладеного позивачем Договору поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року.

Однак, на час розгляду справи відповідачем не було подано рішення про визнання недійсним Договору поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року, укладеного позивачем із ТзОВ ТД «Укргазмаш», з підстав фіктивності такого Договору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що у відповідності до змісту п.24 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У даному випадку, в матеріалах справи наявні не спростовані відповідачем докази передачі товару (накладні) та виконання договору поставки у цілому. А тому, суд підсумовує, що на час розгляду справи відсутні належні та допустимі докази того, що договір постання, а отже й операції за ним, були фіктивними, а також того, що за таким договором не відбувалося передачі товару.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги й дані акта Харківської ОДПІ Харківської області ДПС №1159/220/31215430 від 21.08.2012 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ ТД «Укргазмаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 08.08.2012 року, на які відповідач посилається як на суттєву обставину у справі. Так, у ході вказаної перевірки ТзОВ ТД «Укргазмаш» Харківською ОДПІ Харківської області ДПС не було отримано документального підтвердження показників податкової звітності (у т.ч. первинними документами). Зазначене, на думку відповідача, свідчить про відсутність реальних господарських операцій, які вело ТзОВ ТД «Укргазмаш» із своїми контрагентами, в т.ч. і з ТзОВ «Миростан». Однак, такі посилання відповідача суд оцінює критично. Зокрема, суд бере до уваги доводи позивача, що дані акта №1159/220/31215430 від 21.08.2012 року не доводять тієї обставини, що неможливість документального підтвердження показників податкової звітності (у т.ч. первинних документів) зумовлюється виключно безтоварністю та нереальністю операцій, здійснюваних ТзОВ ТД «Укргазмаш». На думку позивача, таке може бути зумовлене й іншими обставинами, які не пов'язані із реальністю та товарністю операцій (невчасна передача документів при ліквідації, передача їх в архів, стихійне лихо тощо). При цьому, позивач звертає увагу на те, що за даними акта Харківської ОДПІ Харківської області ДПС №1159/220/31215430 від 21.08.2012 року контролюючим органом не було застосовано до ТзОВ ТД «Укргазмаш» відповідальності за безтоварні операції із позивачем та іншими особами.

У зв'язку із чим, суд зазначає, що відповідачем не доведено, що причиною відсутності первинних документів у ТзОВ ТД «Укргазмаш» є саме відсутність здійснення ним будь-яких господарських операцій із поставки товарів, а тому, суд приходить до висновку, що дані акта Харківської ОДПІ Харківської області ДПС №1159/220/31215430 від 21.08.2012 року не підтверджують та достовірно не доводять допущення саме позивачем порушень податкового законодавства, а можуть лише свідчити про можливі порушення, допущені ТзОВ ТД «Укргазмаш».

При цьому, суд звертає увагу на те, що платник податків не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого, визначено й у практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» та п.23 рішення у справі «Бізнес Саппорт Сентр» проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини окреслив правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Також, судом при розгляді цієї справи було встановлено, що постачальник за Договором поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року (ТзОВ ТД «Укргазмаш»), у періоді, що перевірявся був платником ПДВ (свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ від 26.01.2009 року), що підтверджується даними акта Харківської ОДПІ Харківської області ДПС №1159/220/31215430 від 21.08.2012 року та не спростовується відповідачем. У зв'язку із чим, при виконанні Договору постачальником виписувалися податкові накладні, копії яких були надані позивачем (№22 від 22.06.2011 року, №25 від 30.06.2011 року, №1 від 01.07.2011 року, №26 від 16.07.2011 року, №27 від 11.08.2011 року, №34 від 15.08.2011 року, №10 від 02.09.2011 року, №29 від 14.09.2011 року, №63 від 14.11.2011 року, №64 від 17.10.2011 року, №92 від 24.11.2011 року, №112 від 27.10.2011 року, №149 від 23.12.2011 року, №15 від 16.01.2012 року, №45 від 23.02.2012 року, №69 від 29.03.2012 року) на загальну суму 2 265 973,79 грн., у т.ч. ПДВ 377 662,30 грн. Такі податкові накладні оформлені належним чином, у відповідності до чинного законодавства України, а їх дійсність відповідачем не спростована.

Окрім того, для обґрунтування економічної доцільності здійснення операцій між ТзОВ «Миростан» та ТзОВ ТД «Укргазмаш» позивач вказує на проведення подальшої реалізації закупленого товару (газові плити) з метою отримання прибутку. На підтвердження такого твердження позивачем подано копії угод постачання продукції №013, №017, №020, №021, №022, №023, №029, №031, №032, №040, №042, №045, №051, №054, №057, №067, №070, №072, №073, №074, №077, №080, №081, №082, №084, №085, №087, №090, №092, №097, №098, №109, №111, №113, №117, №128, №133, №134, №140 усі від 01.03.2012 року.

За умовами таких угод ТзОВ «Миростан» зобов'язувалося постачати на користь покупців (фізичних та юридичних осіб) товари у відповідності до накладних. Як підтверджено копіями накладних на відвантаження (містяться у матеріалах справи) за вказаними вище угодами на постачання продукції позивачем здійснювався відпуск газових плит, того ж асортименту, який придбавався у ТзОВ ТД «Укргазмаш». При цьому, порівняння цін реалізації такого товару із їх закупівельними цінами свідчить про здійснення позивачем націнки на товар, що вказує на зиск та очевидний економічний інтерес позивача при виконанні господарських операцій із ТзОВ ТД «Укргазмаш» та подальшими покупцями продукції (газових плит), що не може суперечити господарській діяльності позивача.

Беручи до уваги досліджені докази, пояснення сторін, інші матеріали справи, ґрунтуючись на нормах чинного законодавства України та практиці Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку про відсутність доказів недобросовісності саме ТзОВ «Миростан» як платника податків та про відсутність доказів фіктивності, нереальності чи безтоварності операцій між позивачем і ТзОВ ТД «Укргазмаш» у період з червня 2011 року по березень 2012 року за Договором поставки №24/01/2 від 14.01.2011 року.

Згідно п.14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Статтею 138 Податкового кодексу України визначено склад витрат та порядок їх визнання, зокрема, до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, 138.10.2-138.10.4, 138.11 ст.138 Податкового кодексу України, інші витрати, визначені згідно з п.п.138.5, 138.10.5, 138.10.6, 138.11, 138.12 ст.138, п.140.1 ст.140 і ст.141 Податкового кодексу України, крім витрат, визначених у п.138.3 ст.138 та у ст.139 Податкового кодексу України.

Витрати операційної діяльності, у відповідності до п.138.1.1. ст.138 Податкового кодексу України, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розд.ІІ Податкового кодексу України.

Згідно п.139.1.9. ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Нормами ст.198 Податкового кодексу України, зокрема, визначено, що право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України.

Враховуючи усе наведене вище та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про підставне та правомірне віднесення позивачем 368 971,00 грн. до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та 377 662,00 грн. ПДВ до складу податкового кредиту, у зв'язку із чим, податкові повідомлення-рішення №0000082240, №0000092240 від 02.04.2013 року, №0000652240 від 17.06.2013 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у Галицькому районі м.Львова ГУ Міндоходів у Львівській області, як суб'єкт владних повноважень не надала до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, та нею не було спростовано доводів позивача. Окрім цього, відповідачем належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи, суд вважає, що суб'єкт владних повноважень прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення не дотримався принципу верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, вимог чинного податкового законодавства України та передбачених ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд прийшов до переконання, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.4, 7-11, 14, 18, 19, 69-71, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби №0000082240 від 02.04.2013 року, №0000092240 від 02.04.2013 року, №0000652240 від 17.06.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миростан» сплачений судовий збір у сумі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 14 жовтня 2013 року.