Постанова № 34111291, 08.10.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/5498/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

при секретарі судового засідання - Лисак С.В.,

за участю:

представників позивача - Муравейнікова О.В., Кольчик С.Ф.,

представників відповідача - Орлової М.Є., Павленко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла" до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

13 вересня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що умови за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування на додану вартість, встановлені статтею 209 Податкового кодексу України та не містять такої підстави, як використання земельних ділянок за договорами оренди, які не пройшли державної реєстрації.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали. У наданих до суду письмових запереченнях просили в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що проведеною перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги п. 209.1, п. 209.6, п. 209.12, п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла" (код ЄДРПОУ 3193776) зареєстровано 27.10.2011 Новосанжарською районною державною адміністрацією Полтавської області.

Позивач з 01.11.2002 перебуває на податковому обліку в Новосанжарському відділенні Полтавської МДПІ та зареєстрований як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, про що свідчить свідоцтво № 200078349.

В період з 26.03.2013 по 15.04.2012 працівниками Полтавської МДПІ проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла" з питань дотримання вимог правомірності перебування на спеціальному режимі з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт від 22.04.2013 № 563/22/31937786, яким зокрема зафіксовано порушення позивачем п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.п. 209.1, п.п. 209.6, п.п. 209.12 та п.п. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 619 479,00 грн.

За результатами розгляду вказаного акту Новосанжарським відділенням Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції винесено податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальну розмірі 3 552 596,85 грн. (в тому числі за основним платежем 2 619 479,00 грн. та за штрафними санкціями 933 117,85 грн.).

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до ДПС у Полтавській області.

Головне управління Міністерства доходів і зборів у Полтавській області своїм рішенням від 25.07.2013 № 519/10/16-31-10-03-06 скасовує податкове повідомлення-рішення Новосанжарського відділення Полтавської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000592200 від 17.05.2013 в частині застосування штрафної санкції по податку на додану вартість в розмірі 277 73.13 грн., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишає без змін, а скаргу без задоволення.

01.08.2013 Новосанжарським відділенням Полтавської МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № 0000962200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальну розмірі 3 274 863,72 грн. (в тому числі за основним платежем 2 619 479,00 грн. та за штрафними санкціями 655 384,72 грн.).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями позивач оскаржує їх до Міністерства доходів і зборів України.

Міністерство доходів і зборів України своїм рішенням від 02.09.2013 № 10180/6/99-99-10-01-15 залишає без змін податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 з урахуванням рішення Головного управління Міністерства доходів і зборів у Полтавській області залишено без змін, а скаргу без задоволення.

З вимогою про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковому повідомленню-рішенню від 01.08.2013 № 0000962200, суд виходить із наступного.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що ТОВ "Агрофірма Ворскла" втрачає право на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість, у зв'язку з використанням у господарській діяльності земельних ділянок, договори оренди яких не пройшли державної реєстрації, в частині таких незареєстрованих договорів.

Відповідно до пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України. Відповідно до вказаної норми, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

Таким чином, визначальним для встановлення права особи застосовувати спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість є дотримання сільськогосподарським товаровиробником критерію щодо питомої ваги сільськогосподарських товарів, яка має становити не менше 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом послідовних звітних податкових періодів сукупно.

При цьому сільськогосподарськими відповідно до пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно, єдиними критеріями для віднесення товарів до сільськогосподарських для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість є належність цих товарів до певної товарної групи, а також створення цих товарів у процесі діяльності, визначеної пунктом 209.17 статті 209 Податкового кодексу України (які також визначаються за відповідними групами класифікатора видів економічної діяльності).

Зокрема, сільськогосподарська продукція може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

Визначаючи зміст поняття знаходження сільськогосподарських угідь на праві власності чи користування у платника фіксованого сільськогосподарського податку суд виходить з наступного.

Підпунктом 14.1.233 пункту 14.1 статі 14 Податкового кодексу України встановлено, що сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Згідно з підпунктом 14.1.77 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового статусу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

Стосовно тверджень відповідача щодо обов'язкової державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Разом з тим, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, суд приходить до висновку, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для виробництва сільськогосподарських товарів. Вказані угіддя вважається такими, що знаходяться у користуванні платника спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому, суд вважає за необхідне вказати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, оскільки оренда є лише одним із видів права користування землею.

Також слід зазначити, що Податковий кодекс України не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність застосування особою спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. Отже, дефекти оформлення договору оренди не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарських товарів.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій особою яка перебуває на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні статті 209 Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Отже, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарських товарів у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою права на застосування спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, суд приходить до висновку, що застосування особою спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарських товарів, встановлений статтею 209 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Якщо товари відповідають визначеним товарним групам та отримані в результаті здійснення діяльності, що відповідає визначеним видам, вони є сільськогосподарськими і повинні враховуватися при визначенні питомої ваги сільськогосподарських товарів для цілей застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є єдиною підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування податком на додану вартість. В інших випадках, зокрема, в разі недотримання вимог щодо оформлення земельних ділянок, які використовуються при виробництві сільськогосподарських товарів, відсутні підстави для застосування до особи загальних правил оподаткування податком на додану вартість.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги податкового законодавства. Отже, податковий орган не може прийняти рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ з тих підстав, що платником не дотримано вимог щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, які використовуються для вирощування сільськогосподарської продукції рослинництва.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.

Аналогічну позицію викладено в листі Вищого адміністративного суду № 2614/12/13-12 від 28.12.2012.

Стосовно висновків відповідача зроблених в акті перевірки, щодо неправомірності віднесення позивачем компенсації за нанесені збитки до сільськогосподарської декларації, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Судом встановлено, що 10.12.2010 між позивачем (землекористувач) та ТОВ "Біланівський ГЗК" (замовник) було укладено договір на користування земельною ділянкою № 51. За умов вказаного договору на підставі статті 97 Земельного кодексу України землекористувач погоджує, а замовник проводить розвідувальні роботи на двох земельних ділянках площею, 04 га кожна, які знаходяться на території Дмитрівської сільської ради, за межами с. Базалуки. Згідно пункту 3 вказаного договору замовник компенсує землекористувачу збитки, пов'язані з використанням розвідувальних робіт в розмірі 5250,00 грн.

Крім того, 20.07.2011 позивачем (землекористувач) та ТОВ "Біланівський ГЗК" (замовник) було укладено договір на користування земельною ділянкою № 51. За умов вказаного договору на підставі статті 97 Земельного кодексу України землекористувач погоджує, а замовник проводить розвідувальні роботи на двох земельних ділянках площею, 04 га кожна, які знаходяться на території Дмитрівської сільської ради, за межами с. Базалуки. Згідно пункту 3 вказаного договору замовник компенсує землекористувачу збитки, пов'язані з використанням розвідувальних робіт в розмірі 6300,00 грн. в тому числі ПДВ 1050,00 грн.

Відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 № 1492 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за № 1490/20228, платники податку, які згідно зі ст. 209 розділу V Податкового кодексу України застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого указаною статтею.

Враховуючи те, що основним видом діяльності позивача є вирощування та виробництво сільськогосподарської продукції зазначеної в пункті 209.7 статті 209 Податкового кодексу України, а нанесені ТОВ "Біланівський ГЗК" збитки полягають у знищенні врожаю, суд приходить до висновку, що підприємством правомірно включено податкові зобов'язання в сумі 1 925,00 грн. до скороченої декларації з ПДВ.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення-рішення є правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000962200 від 01.08.2013.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 суд зазначає наступне.

Відповідно до положень підпункту 60.1.3 пункту 60.1. статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Згідно з пунктом 60.4. статті 60 Податкового кодексу України, у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Оскільки податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 скасовано в частині визначенні штрафної санкції у розмірі 277 733,13 грн. воно є відкликаним в силу підпункту 60.1.3. пункту 60.1. статті 60 Податкового кодексу України, тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішенні Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції № 0000962200 від 01.08.2013.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Ворскла" витрати зі сплати судового збору в сумі 1 147 грн. 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 14 жовтня 2013 року.

Суддя С.С. Бойко