Рішення № 34103549, 09.10.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа № 918/1126/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Павленка Є.В., розглянувши матеріали справи за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Зірка-Плюс" (далі - Підприємство) до Служби автомобільних доріг у Рівненській області (далі - Служба) про визнання права власності,

за участі представників:

позивача: Шміда В.В. за дог. від 31 травня 2013 року,

відповідача: Юхимюка М.А. за дов. від 2 січня 2013 року № 12/7,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2013 року Підприємство звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Служби про визнання права власності на будівлю магазину загальною площею 16 м2,що знаходиться за адресою: територія Великожитинської сільської ради, автодорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км 155 м.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 29 листопада 2002 року між Службою та позивачем був укладений договір, за умовами якого останній зобов'язався провести капітальний ремонт автопавільйону на автодорозі Городище-Старокостянтинів, 149 км, отримати дозвіл на реконструкцію вказаного автопавільйону в Управлінні містобудування та архітектури, побудувати туалет, а також забезпечити утримання автопавільйону й прилеглої смуги відводу автодороги на ділянці 200 метрів по обидві сторони від вказаної будівлі, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався надати позивачу дозвіл на розміщення торгової точки в частині автопавільйону розміром 4,75*3,5 м. На підставі рішення Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30 липня 2003 року № 101 "Про надання дозволу ПСП "Зірка-Плюс" на проведення реконструкції в частині існуючого автопавільйону під кіоск-магазин для здійснення торгівельної діяльності", погодженого проекту та дозволу на виконання будівельно-монтажних робіт, позивач завершив будівництво стаціонарної малої архітектурної форми - магазину, шляхом реконструкції частини автопавільйону за вищезазначеною адресою. У подальшому вказаний об'єкт нерухомості був введений в експлуатацію. Оскільки в процесі вищезазначеної реконструкції було створено нову річ - будівлю магазину площею 16 м2, що знаходиться за адресою: територія Великожитинської сільської ради, автодорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км 155 м, Підприємство, посилаючись на статті 182, 316, 321, 328, 331 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 147 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просило суд визнати за ним право власності на вищезазначене приміщення.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 30 липня 2013 року порушено провадження у справі № 918/1126/13, розгляд якої було призначено на 14 серпня 2013 року.

Ухвалою суду від 14 серпня 2013 року розгляд справи було відкладено на 4 вересня 2013 року.

Ухвалою суду від 4 вересня 2013 року розгляд справи було відкладено на 18 вересня 2013 року.

У судовому засіданні 18 вересня було оголошено перерву до 25 вересня 2013 року.

Ухвалою суду від 25 вересня 2013 року строк розгляду спору у даній справі було продовжено на 15 днів - до 15 жовтня 2013 року, розгляд справи відкладено на 3 жовтня 2013 року.

Ухвалою суду від 3 жовтня 2013 року розгляд справи відкладено на 9 жовтня 2013 року.

До початку судового засідання 9 жовтня 2013 року через канцелярію суду надійшов відзив Служби на позовну заяву від 8 жовтня 2013 року № 12/1912, в якому остання просила суд відмовити Підприємству в задоволенні його позовних вимог з огляду на те, що автобусні зупинки є державною власністю і передача їх в оренду або зміна цільового призначення категорично заборонена Укравтодором. Крім того, відповідно до ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану" забороняється розміщувати споруди торгівельно-побутового призначення, рекламо носії та інші об'єкти дорожнього сервісу на зупинці маршрутних транспортних засобів ближче 20 метрів у межах видимості в обидва боки.

До початку вказаного судового засідання через канцелярію суду надійшло клопотання позивача про здійснення фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів. Вказане клопотання було задоволено судом.

Крім того, 9 жовтня 2013 року до суду надійшла заява позивача про уточнення предмету позову від 9 жовтня 2013 року, відповідно до якої останній просив визнати за Підприємством право власності на будівлю магазину площею 16 м2, що знаходиться за адресою: Рівненська область, рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км 205 м. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Також у судовому засіданні 9 жовтня 2013 року представник відповідача заявив про застосування судом строку позовної давності до позовних вимог Підприємства. Водночас після початку розгляду судом даної справи по суті останній відкликав свою заяву та просив суд не розглядати її при вирішенні даного спору.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві (з урахуванням заяви про уточнення предмету позову від 9 жовтня 2013 року), та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 8 жовтня 2013 року № 12/1912.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2002 року між Службою та позивачем був укладений договір, за умовами якого останній зобов'язався провести капітальний ремонт автопавільйону на автодорозі Городище-Старокостянтинів, 149 км, отримати дозвіл на реконструкцію вказаного автопавільйону в Управлінні містобудування та архітектури, побудувати туалет, а також забезпечити утримання автопавільйону й прилеглої смуги відводу автодороги на ділянці 200 метрів по обидві сторони від вказаної будівлі, а відповідач, у свою чергу, - надати позивачу дозвіл на розміщення в частині (розмір 4,75*3,5 м) автопавільйону торгової точки (а.с. 10).

Вказана угода підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками цих суб'єктів господарювання.

Рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 30 липня 2003 року № 101 "Про надання дозволу ПСП "Зірка-Плюс" на проведення реконструкції в частині існуючого автопавільйону під кіоск-магазин для здійснення торгівельної діяльності" було затверджено технічну документацію на розміщення кіоску-магазину в частині існуючого автопавільйону на 149 км автодороги Городище-Старокостянтинів, вирішено надати позивачу дозвіл на реконструкцію частини автопавільйону під кіоск-магазин, а також після введення в експлуатацію призначеного комісією Рівненської райдержадміністрації надати останньому дозвіл на проведення торгівельної діяльності в кіоску-магазині в частині існуючого автопавільйону на 149 км автодороги Городище-Старокостянтинів (а.с. 23).

У результаті проведеної Підприємством реконструкції вказаного автопавільйону був створений та введений в експлуатацію новий об'єкт нерухомості - стаціонарна мала архітектурна форма. Вказаний факт підтверджується наявним у матеріалах справи актом державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію від 24 грудня 2003 року (а.с. 24-25).

Рішенням Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 27 грудня 2003 року № 33 "Про надання дозволу ПСП "Зірка-Плюс" на відкриття магазину із кафетерієм" позивачу було надано дозвіл на відкриття магазину з кафетерієм в частині спірного автопавільйону.

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 14 травня 2005 року у справі № 10/192 за позовом Служби до Підприємства про розірвання укладеного між сторонами договору від 29 листопада 2002 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2005 року, у задоволені даного позову було відмовлено.

Крім того, рішенням господарського суду Рівненської області від 20 грудня 2005 року у справі № 15/330 за позовом Служби до Підприємства про визнання недійсним акту від 24 грудня 2003 року № 109 державної технічної комісії про прийняття стаціонарної малої архітектурної форми в експлуатацію, у задоволенні позову Служби також було відмовлено.

Водночас постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 лютого 2006 року у даній справі рішення місцевого господарського суду скасовано, провадження у справі припинено. Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що спірний акт прийняття в експлуатацію не є актом у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Відтак, вказаний спір не підлягає розгляду в господарських судах України.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України).

Статтею 331 ЦК України встановлюється момент набуття права власності на майно.

Так, частиною 2 вказаної статті передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Водночас вказана стаття містить спеціальну норму, відповідно до якої, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частинами 1-2 статті 182 ЦК України унормовано, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Відповідно до пункту 6.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтею 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що даний позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобов'язальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі, а також у разі втрати таким власником правовстановлюючих документів на майно.

У той же час суд дійшов висновку про те, що позивач у встановленому законом порядку не набув права власності на спірне нерухоме майно, правовстановлюючі документи на вказане майно у Підприємства відсутні.

Частиною 1 статті 1 ГПК України встановлене право підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб на звернення до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство звернулося до Реєстраційної служби Рівненського районного управління юстиції із заявою про проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на спірний магазин. Водночас листом від 2 вересня 2009 року № 10-17/17/45 Реєстраційна служба Рівненського районного управління юстиції відмовила позивачу в задоволенні його заяви у зв'язку з відсутністю у останнього повного пакету документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, зокрема, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований спірний об'єкт нерухомості. Крім того, у базу даних про реєстрацію заяв не була внесена поштова адреса даного об'єкта (а.с. 67).

Частиною 4 статті 182 ЦК України встановлено, що порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду (частина 4 вказаної статті).

Водночас судом встановлено, що вказане звернення позивача до реєструючого органу з вимогою провести державну реєстрацію права власності на спірне майно було здійснене після звернення Підприємства до суду з позовом про визнання права власності на це майно та порушення провадження у справі.

За таких обставин суд дійшов висновку про передчасність даних позовних вимог, оскільки на момент подачі вказаного позову було відсутнє рішення компетентного органу про відмову в державній реєстрації права власності Товариства на спірне нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо неможливості звернення з позовом про визнання права власності на нерухоме майно до моменту отримання рішення компетентного органу про відмову в державній реєстрації такого права викладена у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 16 липня 2012 року у справі № 5019/437/12.

Крім того, у процесі розгляду справи було встановлено, що адреса спірного об'єкта нерухомого майна була змінена. Так, з довідки відповідача від 8 жовтня 2013 року № 12/1912 вбачається, що точним місцерозташуванням спірної автобусної зупинки з автопавільйоном є: Рівненська область, рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км 205 м. У зв'язку з цим позивачем була подана заява про уточнення предмета позову від 9 жовтня 2013 року.

Водночас з листа Реєстраційної служби Рівненського районного управління юстиції від 2 вересня 2009 року № 10-17/17/45 вбачається, що позивач просив провести державну реєстрацію прав на об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км 155 м. Однією з підстав відмови у задоволенні зазначеної заяви відповідача, зокрема, було те, що в базу даних про реєстрацію заяв не була внесена вищенаведена поштова адреса.

Проте в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався у встановленому законом порядку до компетентного органу із заявою про проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно з урахуванням уточнень, внесених в його адресу. Дана обставина також свідчить про передчасність даних позовних вимог.

Слід також зазначити, що згідно з умовами договору від 29 листопада 2002 року позивачу було надано дозвіл на розміщення торгової точки в частині автопавільйону розміром 4,75*3,5 м.

Проте з наявного у матеріалах справи технічного паспорта на спірний магазин (а.с. 116-120) вбачається, що всупереч умовам вищезазначеного договору розміри вказаного об'єкта нерухомого майна складають: 4,82м*3,43м - внутрішня площа, 4,42м*5,77м - загальна площа (зовнішні стіни).

Відтак, судом встановлено, що Підприємство використало більшу частину автопавільйону, ніж була йому відведена Службою відповідно до умов договору від 29 листопада 2002 року. Слід також зазначити, що в даному технічному паспорті міститься наступна адреса спірного нерухомого майна: Рівненська область, Рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км 155 м, тоді як в своїй позовній заяві Товариство просило суд (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) визнати право власності на будівлю магазину розташованого за адресою: Рівненська область, Рівненський район, територія Великожитинської сільської ради, автомобільна дорога Городище-Рівне-Старокостянтинів 149 км 205м.

Крім того, спірний автопавільйон, який був реконструйований позивачем, є об'єктом дорожнього сервісу та перебуває на балансі Служби, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою відповідача від 8 жовтня 2013 року № 12/1912 (а.с. 154).

Відповідно до ДСТУ 3587-97 "Безпека дорожнього руху. Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди. Вимоги до експлуатаційного стану" забороняється розміщувати споруди торгівельно-побутового призначення, рекламо носії та інші об'єкти дорожнього сервісу на зупинці маршрутних транспортних засобів ближче 20 метрів у межах видимості в обидва боки.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що спірний об'єкт нерухомості знаходиться в межах смуги відведення автомобільної дороги Городище-Рівне-Старокостянтинів, яка становить 24 метри від осі дороги.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що Підприємство не довело суду належними та допустимими доказами наявності свого порушеного права на момент звернення до суду з вказаним позовом та порушення провадження у справі, не надало суду належних доказів, які свідчать про набуття ним у встановленому законом порядку права власності на вказане нерухоме майно, а також не довело факту правомірності розміщення спірного магазину в межах смуги відводу автомобільної дороги державного значення, суд дійшов висновку про необґрунтованість та передчасність даних позовний вимог, у зв'язку з чим у задоволенні вказаного позову слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11 жовтня 2013 року

Суддя Є.В. Павленко