Рішення № 34098793, 10.10.2013, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 732/1647/13-ц

провадження № 2/732/396/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р. м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі: головуючої - судді Карпинської Н.М., секретарі - Харитоновій Т.М., за участю представника позивача - ОСОБА_1, відповідача - ОСОБА_2, третьої особи - ОСОБА_3, представника третьої особи Городнянської міської ради - землевпорядника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про припинення земельного сервітуту та розірвання договору про його встановлення,-

ВСТАНОВИВ:

05.09.2013 року представник на підставі довіреності від 27 серпня 2013 року в інтересах позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив припинити сервітут встановлений на підставі договору від 01.07.2007 року та одночасно розірвати такий договір.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені у справі позовні вимоги та просив їх задовольнити.

На підтвердження обґрунтованості позовних вимог представник позивача в судовому засіданні вказав, що сервітут за змістом укладеного 01 липня 2007 року договору є особистим сервітутом. Оскільки ОСОБА_2 відчужила свою земельну ділянку сину (третій особі у справі на боці відповідача - ОСОБА_3.), сама не використовує сервітут протягом трьох років підряд, за змістом п.5 ч.1 ст. 406 ЦК України сервітут має бути припинений за рішенням суду. Продовження дії сервітуту в інтересах інших осіб суперечить інтересам позивача та умовам укладеного між сторонами договору.

Відповідач позов не визнала, вказала на його безпідставність. Посилається на те, що договором між сторонами був встановлений постійний земельний сервітут і за домовленістю відображеною у п.4.4 такого договору він зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно щодо якого він встановлений. Оскільки сервітут на день розгляду справи в суді має значення для третьої особи у справі ОСОБА_3 відповідач вважає, що вимоги позивача про розірвання договору, укладеного між позивачем і відповідачем 01.07.2007 року є такими, що не ґрунтуються на Законі.

Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні вказав, що сервітут використовується за призначенням та має значення для проходу та проїзду до земельної ділянки, що є суміжною з ділянкою позивача.

Представник третьої особи Городнянської міської ради землевпорядник ОСОБА_4 проінформував суд про те, що при прийнятті рішення Городнянською міською радою на шостій сесії п'ятого скликання 06 березня 2007 року, позивачу ОСОБА_5 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для обслуговування жилого будинку АДРЕСА_1 було надано з узгодженням накладеного сервітуту на використання дворової частини земельної ділянки для забезпечення проїзду на свою територію мешканців АДРЕСА_2. Сервітут щодо якого заявлено право вимоги - це земельний сервітут, який не є особистим, а тісно пов'язаний з двома суміжними (сусідніми) земельними ділянками, а тому позивач має забезпечити його умови.

Заслухавши пояснення сторін і третіх осіб, приймаючи до уваги їх доводи і заперечення, встановивши обставини, якими обґрунтовуються такі вимоги і заперечення, з'ясувавши характер та взаємовідносини сторін, визначившись щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, а також щодо правових норм, якими врегульовані ці правовідносини, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

У відповідності до статтей 3-4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому процесуальним законодавством звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу ст.10 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 01.07.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір про встановлення постійного земельного сервітуту (а.с. 4) , згідно якого визначено право користування суміжною земельною ділянкою площею 0,1017 га (кадастровий номер 7421410100:00:001:0495) для проходу та проїзду до належної ОСОБА_2 частини земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

У відповідності до ч.2 ст. 402 ЦК України, земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Правомірність укладеного договору сторони не оспорюють.

Спеціальні норми щодо земельного сервітуту містяться у статтях 98-102 Земельному кодексу України.

Позивач обрав як підставу припинення сервітуту положення п.5 ч.1 ст. 406 ЦК України, тобто невикористання земельного сервітуту протягом трьох років.

Така ж підстава міститься у положенні п. ґ) ст. 102 Земельного кодексу України.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача подав довідку (а.с. 8) про те, що відповідач не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а отже не використовує сервітут більше 3- х років підряд, крім того відповідач відчужила зазначену земельну ділянку сину ОСОБА_3 , який оформив державний акт та зареєстрував його в установленому законом порядку (а.с. 16).

Доказами, які можуть бути прийняті судом на підтвердження факту не використання сервітуту протягом визначеного в Законі часу, можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 57 ЦПК України)

Проте, встановивши правову природу укладеного договору та його предмет, суд вважає доведеним, що обумовлений сервітут не був особистим, оскільки має прив'язку до володільця суміжної земельної ділянки та не являється таким, що покликаний забезпечити індивідуальні (персональні) інтереси конкретно визначеної особи. В назві договору та в узгоджених його істотних умовах визначено, що сервітут є постійним земельним.

За встановлених обставин, право земельного сервітуту - це право, об'єктом якого є конкретна обслуговуюча земельна ділянка, а суб'єктом - власник (користувач) конкретної пануючої ділянки. Тож право земельного сервітуту не є особистим правом. Воно тісно пов'язано з двома суміжними (сусідніми) земельними ділянками, і лише в межах такого зв'язку може належати тій чи іншій особі. Тому при переході права власності чи права користування пануючою земельною ділянкою до нового власника (користувача) до останнього переходить і право на обмежене користування обслуговуючою земельною ділянкою відповідно до встановленого земельного сервітуту.

ОСОБА_3 набув прав на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 в порядку, передбаченому ст. 717 ЦК України, ст. 131 Земельного кодексу України (а.с. 16).

Після реєстрації державного акту серії ЯМ № 549130 у відділі Держкомзему у Городнянському районі, про що в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею зроблено запис № 742140001000225, 02.10.2012 року він став її власником.

Будь-яких самостійних вимог до ОСОБА_3, який залучений до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача, не заявлено.

Підстав, визначених у статті 651 Цивільного кодексу України, з урахуванням встановлених обставин та правовідносин між сторонами, ані в позові, ані під час розгляду справи в судовому засіданні представником позивача не наведено. Тому і в частині розірвання договору суд вважає позовні вимоги безпідставними і такими, що не ґрунтуються на Законі.

Оцінюючи заявлені у справі докази у відповідності до положень ст.ст. 57-66 ЦПК України, виходячи з предмету доказування, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цілому.

Відповідно до ч.1 ст. 10, ч.1 ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Керуючись ст. 10-11,60,88,209,212-216,217,218,293-294 ЦПК України й у відповідності до ст.ст.15,16,402-403,406,651 ЦК України, ст. 98-102 Земельного кодексу України,-

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення земельного сервітуту та розірвання договору про його встановлення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня його проголошення.

Суддя Карпинська Н.М.