Постанова № 34096302, 02.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1390/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Левел» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2013 року по справі за їх позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Компанія Левел» звернулися до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ірпінської ОДПІ Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 23.11.2012 року № 000001202204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Компанія Левел» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірного рішення податкової інспекції, а тому відмовив в його скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Левел» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати ПДВ по розрахунках з ТОВ «Дженіт флай» за період з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року та з ТОВ «Різано Трейд» за період з 01.02.2011 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 14.11.2012 року №1 696/22-4/35422423.

Перевіркою встановлено порушення: п.198.2, 198.3, п.198.6 ст.198 п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 69 827 грн., в тому числі: за лютий 2011 року на суму 20 608 грн., за березень 2011 року на суму 22 282 грн., за листопад 2011 року на суму 26 937 грн.

Податковим органом отримано:

- від Бориспільської ОДПІ Київської області акт від 26.09.2012 року № 253/22-1/37563531 «Про неможливість проведення зустрічної звірки щодо документального підтвердження господарських відносин, їх реальності та повноти відображення показів ПДВ в обліку ТОВ «Дженіт Флай» з підприємствами-покупцями за період квітень-грудень 2011 року;

- від ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС акт від 10.02.2012 року № 101/23-1/36445153 «Про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ТОВ «Різано Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.05.2009 року - 31.12.2011 року».

Зазаначеними перевірками встановлено, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Різано Трейд» та ТОВ «Дженіт Флай» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності останніми, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Різано Трейд» та «Дженіт Флай» та контрагентами (постачальниками та покупцями) є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами. Операції по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Різано Трейд» та ТОВ «Дженіт флай» для ТОВ «Компанія «Левел» порушують публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам та моральним засадам суспільства.

Наведені обставини послужили підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 76 562 грн., в тому числі за основним платежем 69 827 гри. та за штрафними санкціями 6 735 грн.

За результатами адміністративного оскарження даного рішення до вищестоящих податкових органів спірне рішення залишено без змін.

Між позивачем (покупець) та приватним підприємством «Жмеринський маслосир завод» (постачальник) 20.01.2011 року укладено договори № 2001, 19.10.2011 року - № 41 поставки товару (повітряні кульки, набори з повітряних кульок, аксесуари до них, а також аксесуари для барів та ресторанів). Відповідно до цих договорів. Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються усно та фіксується сторонами у кожній окремій видатковій накладній по кожній поставці. Загальна ціна товару за кожним з цих договорів становила 1 000 000 грн.

21.01.2011 року між позивачем (замовник) та приватним підприємством «Жмеринський маслосир завод» (виконавець) укладено договір про надання послуг № 2101. Відповідно до цього договору в розділі 2 «Відомості про послуги» зазначено, що згідно цього договору, виконавець надає замовнику наступні послуги: друк на повітряних кульках та аксесуарах, друк на канцелярських та сувенірних товарах, оформлення повітряними кульками приміщень, заходів та інше. Розділом 3 «Ціна та умови оплати» передбачено, що вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах про надані послуги. Акт про надання послуги підписується сторонами не пізніше 01 числа кожного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги. Замовник зобов'язаний перерахувати суму, зазначену в акті про надані послуги, з моменту підписання такого акту, але не пізніше терміну дії договору. В розділі 4 «Обов'язки сторін» під п.4.1.3 зазначено, що в обов'язки виконавця входить складання та передавання замовнику актів про надання послуг. Загальна ціна товару за цим договором становить 400000 грн.

Договір про надання послуг (друк на повітряних кульках та аксесуарах, друк на канцелярських та сувенірних товарах, оформлення повітряними кульками приміщень, заходів та інше) №42 укладено між позивачем (замовник) та приватним підприємством «Жмеринський маслосир завод» (виконавець) 19.10.2011 року. Розділом 3 «Ціна та умови оплати» передбачено, що вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах про надані послуги. Акт про надання послуги підписується сторонами не пізніше 01 числа кожного місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги. Замовник зобов'язаний перерахувати суму, зазначену в акті про надані послуги, з моменту підписання такого акту, але не пізніше терміну дії договору. В розділі 4 «Обов'язки сторін» під п.4.1.3 зазначено, що в обов'язки виконавця входить складання та передавання замовнику актів про надання послуг. Загальна ціна товару за цим договором становить 400 000 грн.

Відповідно до повідомлень про відступлення права вимоги від 18.02.2011 року, 28.02.2011 року, 31.03.2011 року та 30.11.2011 року позивача повідомлено, що ПП «Жмеринський маслосир завод» (первісний кредитор) відступили ТОВ «Різано трейд» та ТОВ «Дженіт флай» (новий кредитор) право вимоги боргу за договорами поставки № 2001 від 20.01.2011 року, № 41 від 19.10.2011 року, договорами про надання послуг № 2101 від 21.01.2011 року, укладеного між ТОВ «Компанія «Левел» та первісним кредитором. Це відступлення права вимоги мало місце відповідно до договорів про відступлення права вимоги № 11 від 18.02.2011 року, № 12 від 28.02.2011 року, № 17 від 31.03.2011 року та № 14 від 31.03.2011 року, укладеного між первісним кредитором та новим кредитором.

На виконання умов договорів № 2001 від 20.01.2011 року позивачем надано дев'ять видаткових накладних, № 41 від 19.10.2011 - вісім видаткових накладних, №2101 від 21.01.2011 року - сторонами складено вісім актів здачі-приймання робіт, № 42 від 19.10.2011 року - сторонами складено п'ять актів здачі-приймання робіт.

Розрахунки позивача з ТОВ «Дженіт Флай» за договором № 41 з ТОВ «Різано Трейд» за договорами № 2001 та № 2101 проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками з рахунків позивача. Операції з ПП «Жмеринський маслосир завод» відображено в оборотно-сальдових відомостях та в картках рахунку 281, що не заперечується апелянтом.

Отримання продукції від ПП «Жмеринський маслосир завод» підтверджується актами здачі-приймання робіт, податковими та видатковими накладними, а також договорами. Суму за зазначеними податковими накладними позивачем включено до податкового кредиту за відповідний період.

Слід зауважити, що матеріали справи містять докази в підтвердження подальшої реалізації продукції третім особам та її відправку через ТОВ «Нова Пошта», зокрема, бланки-замовлень від ТОВ НВП «Аргон», ТОВ «Адвентис», ТОВ ВКФ «ЛІА» ЛТД («Абсолют»-1), ТОВ «Виал Маркет», товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт, рахунки-фактури, листування з контрагентами, макет. Посилання суду першої інстанції на те, що з наданого листування не вбачається який саме контрагент його здійснює не можуть бути прийняті до уваги апеляційною інстанцією, оскільки саме на податковий орган КАС України покладає обов'язок доводити правомірність своїх рішень та підтверджувати доводи, якими ці рішення обґрунтовуються.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази подальшого використання товару у господарській діяльності позивача. В матеріалах справи наявні копії документів на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару. Крім того, зазначені у вищевказаних документах періоди часу, протягом якого здійснювалося транспортування, зберігання товару, його подальший продаж, узгоджуються із зазначеними датами продажу та отримання товару у податкових та видаткових накладних.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції взяв в обґрунтування своїх доводів висновки актів перевірки контрагентів, які, на думку відповідача, спростовують факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів знаходить правомірними доводи апелянта, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Крім того, в актах щодо контрагентів - ТОВ «Дженіт Флай» та ТОВ «Різано Трейд», взятого в обґрунтування необхідності відмови в позові, не має жодного слова безпосередньо про ті господарські зобов'язання позивача з даними особами, які слугували підставою для формування податкового кредиту.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З матеріалів справи слідує, що правові наслідки (результат), які передбачені договорами, були досягнуті: позивач отримав послуги та товари, що підтверджено відповідними документами бухгалтерського обліку.

За таких обставин, товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Левел» обґрунтовано наявність господарської мети та економічної доцільності при укладанні зазначених вище договорів.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

За пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

Так, відповідно до Ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: «...

якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим.

На час укладання та виконання договорів контрагенти були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являються юридичними особами, наділені правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори

Отже, суд першої інстанції не правомірно не звернув увагу, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мали повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Також, за ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Не можуть бути прийняті до уваги апеляційною інстанціє також посилання суду першої інстанції на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності формування податкового кредиту.

Крім того, відповідно до Закону України: «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач же до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.12.2012 року у справі № К/9991/65729/11.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено не правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Левел» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 23.11.2012 року № 000001202204.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.