Ухвала суду № 34090124, 26.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" вересня 2013 р. м. Київ К-42866/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2010

у справі № 2-а-2336/08

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ростдорстрой"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ Ростдорстрой" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0019202310/0 від 07.11.2007, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 250001 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2008 позовні вимоги задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0019202310/0 від 07.11.2007.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2010 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2008 скасовано прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2010 заяву ТОВ „Ростдорстрой" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2010 задоволено, Скасовано постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2010, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань взаєморозрахунків з ТОВ „Моя Оселя" за період з 01.11.2005 по 01.12.2006 та складено акт №9680/23-20/33658865 від 30.10.2007.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0019202310/0 від 07.11.2007, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 250001 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ч. "б" пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7, п. 9.6 ст. 9 та п. 10.3 ст. 10 Закону України „Про податок на додану вартість", оскільки рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 19.12.2006 по справі № 2-6958/06 було визнано недійсними статут ТОВ „Моя Оселя" з моменту його реєстрації 13.04.2006 та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Моя Оселя" з моменту його видачі 10.05.2006.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому місяці, коли виникла подія, визначена пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону, - або сплата коштів постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг).

А тому позивачем правомірно задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в тому періоді, коли ним отримано податкові накладні від постачальника.

Товарність господарської операції щодо постачання ТОВ „Моя Оселя" ТОВ відповідальністю „Ростдорстрой" бітуму дорожнього на загальну суму 870157, 99 грн. та виконанню послуг з організації перевезення бітуму по маршруту м. Кременчук с. Старі Маяки на загальну суму 129842 грн. підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Також, на момент здійснення господарських операцій, ТОВ „Моя Оселя" знаходилось в Єдиному Державному реєстрі підприємств та організацій, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Стаття 245 КАС України передбачає, що постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Проаналізувавши положення КАС України, нововиявленими слід вважати обставини (як фактичного, так і правового характеру), які об'єктивно існували на момент вирішення адміністративної справи та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення, на час розгляду справи.

Наявність обох цих умов для визнання обставини нововиявленою є обов'язковою.

Таким чином, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 245 КАС України рішення може бути переглянуте за наступних умов: істотність нововиявлених обставин для вирішення спору, існування їх на момент вирішення адміністративної справи та виявлення після прийняття рішення зі спору.

Як на нововиявлену обставину, позивач посилається на те, що не міг повідомити всі обставини, що могли б вплинути на результат розгляду справи, пославшись при цьому на ті обставини, які досліджувалися судом апеляційної інстанції, що не являється нововиявленою обставиною, визначеною ст. 245 КАС України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов не вірного висновку про наявність підстав перегляду за нововиявленими обставинами, оскільки вказані заявниками обставини не є нововиявленими відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2010 у справі № 2-а-2336/08 слід задовольнити частково, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2008 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2010 у справі № 2-а-2336/08 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.04.2008 у справі № 2-а-2336/08 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко