Рішення № 34089729, 03.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7104/13 03.10.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРАТ ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАКАН"

про стягнення 12843,64 грн.

Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - Грабінська М.Д., довіреність б/н від 05.02.2013;

Стельникович В.А., довіреність б/н від 05.02.2013;

від відповідача - не з'явилися.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРАТ ЛТД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАКАН" про стягнення 13 399,90 грн. заборгованості за договором постачання товару № 22/2011 від 12.01.2011.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору постачання товару №22/2011 від 12.01.2011 поставив відповідачу визначений договором товар, втім відповідач, в порушення умов даного договору свої зобов'язання по оплаті поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.04.2013 (суддя: Мельник С.М.) порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 12.06.2013 у зв'язку з відпусткою судді Мельника С.М. справу передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2013, на підставі ст.ст. 65, 86 ГПК України, справу № 910/7104/13 прийнято до провадження суддею Ломакою В.С. та призначено розгляд справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 19.07.2013 справу № 910/7104/13 передано судді Васильченко Т.В., у зв'язку із перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.07.2013 справу №910/7104/13 прийнято до провадження суддею Васильченко Т.В. та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2013 продовжено строк вирішення спору на 15 днів та у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено розгляд справи на 03.10.2013.

03.10.2013 позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача на свою користь 12843,64 грн. заборгованості за договором постачання товару №22/2011 від 12.01.2011, з яких: 7661,56 грн. основний борг, 575,79 грн. пеня та 4606,29 грн. - штраф.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 12843,64 грн., з яких: 7661,56 грн. основний борг, 575,79 грн. пеня та 4606,29 грн. - штраф.

В судовому засіданні 03.10.2013 представники позивача вимоги викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, підтримали в повному обсязі, просили задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином; про причини неявки представника суд не повідомив, клопотань або заяв до суду не надіслав.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 03.10.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

12.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРАТ ЛТД" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАКАН» (покупець) укладено договір постачання товару №22/2011, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю товар передбачений у рахунках-фактурах, згідно яких було проведено відвантаження товару або видаткових накладних, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Згідно п. 2.1 договору асортимент товару передбачається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які додаються до договору.

Оплачує покупець поставлений постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунку-фактурі або специфікаціях, які додаються до даного договору і складають його невід'ємну частину (п. 5.1 договору).

Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку на р/р постачальника на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту відвантаження товару згідно виставленого рахунку (п.п. 6.1, 6.2 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2011 або до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно договору.

Сторонами не оспорювалась правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

На виконання умов даного договору, позивач згідно рахунків-фактур №КТ-01797 від 20.01.2011 та №КТ-02167 від 21.01.2011 здійснив поставку визначеного товару відповідачу на загальну суму 13038,74 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи накладними, які підписані сторонами без заперечень, а саме: № КТ-02243 від 31.01.2011 на суму 11385,00 грн., № КТ-01197 від 20.01.2011 на суму 1653,74 грн. та довіреністю на отримання матеріальних цінностей серії ЯПС №994936 від 17.01.2011.

Крім того, в матеріалах справи наявні податкові накладні, складені на виконання зобов'язань за спірним договором.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.

Натомість відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, оплату отриманого товару на підставі виставлених рахунків належним чином не здійснив, внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за поставлений товар в сумі 7661,56 грн. При цьому, враховуючи довготривалі відносини між сторонами позивачем в рахунок погашення боргу по вищезазначеним накладним зараховано переплати по минулих поставках, про що свідчать додані до заяви про зменшення позовних вимог пояснення по справі.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

П. 6.2 договору сторони визначили, що оплата поставленого товару здійснюється на протязі 14 календарних днів з моменту відвантаження товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, п.2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 7661,56 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктами 6.7, 11.2 договору сторони визначили, що покупець за несплату товару проти терміну зазначеному у договорі сплачує пеню в розмірі 0,3 % від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, а у разі порушення умов оплати більше ніж на 30 (тридцять) календарних днів, покупець, окрім пені згідно п. 11.2 сплачує постачальнику за кожні слідуючі тридцять днів прострочки штраф у розмірі 10% від суми простроченого платежу.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати і одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012р. №06/5026/1052/2011.

Разом з тим, згідно ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але цей розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня і за умовами ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлений йому товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. п. 6.7, 11.2 договору, позивачем нараховано за прострочення платежу окремо за кожною накладною, з урахуванням часткових оплат пеню в сумі, згідно заяви про зменшення позовних вимог, 575,79 грн. та штраф в сумі 4606,29 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та штрафу, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов''язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, позивач при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1720,50 грн., а сплатив в розмірі 1721,00 грн. про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжне доручення № 1680 від 19.09.2012 та квитанція №12181.105.4 від 11.04.2013.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, позивачу підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір в розмірі 0,50 грн.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАКАН" (02094, м. Київ, вул. Червоногвардійська, буд. 22; ідентифікаційний код 19249966) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРАТ ЛТД» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10, ідентифікаційний код 32799897) 7661 (сім тисяч шістсот шістдесят одна) грн. 56 коп. основного боргу, 575 (п'ятсот сімдесят п'ять) грн. 79 коп. пені, 4606 (чотири тисячі шістсот шість) грн. 29 коп. штрафу та 1720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «КАРАТ ЛТД» (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10, ідентифікаційний код 32799897) з Державного бюджету України 0,50 грн. зайво сплаченого судового збору, перерахованого квитанцією №12181.105.4 від 11.04.2013, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.10.2013.

Суддя Т.В. Васильченко