Ухвала суду № 34088506, 14.10.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/4737/13 Головуючий у 1 інстанції: Рибалко Н.І.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Коваленко А.І., Денисенко Т.С.

При секретарі: Волчановій І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що відповідно до кредитного договору № DNH4KP098317 від 01.07.2006 року відповідач отримав кредит у розмірі 4886,68 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 01.07.2008 року. У порушення умов договору, відповідач зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав. У зв'язку з чим станом на 02.01.2013 року відповідач має заборгованість 50532 грн. 16 коп., яка складається з : 4311,34 грн. - заборгованість за кредитом; 17265,18 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 26073,16 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2382,48 грн. - штраф (процентна складова). Посилаючись на ці обставини, просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором в сумі 50532,16 грн. та судові витрати в сумі 505,32 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 24459 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 244 грн. 59 коп.

Не погоджуючись частково з рішенням суду, ПАТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду змінити в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо стягнення пені та задовольнити в цій частині позовні вимоги, стягнувши з відповідача пеню у розмірі 26073,16 грн.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольнивши частково позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» суд першої інстанції посилався на положення ст. ст. 526 - 530 ЦК України, якими встановлено загальні умови виконання зобов'язання та строк (термін) виконання зобов'язання, та на приписи статті 610-612 ЦК України, згідно яких порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) і встановлені наслідки порушення зобов'язань і прострочення боржника. Також суд посилався на статті 625, 629 ЦК України, якими встановлені відповідальність за порушення грошового зобов'язання і обов'язковість договору.

Відмовивши в задоволенні позовних вимог ПАТ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в розмірі 26073,16 грн., суд першої інстанції виходив з того, що при наявності відповідальності у вигляді штрафу (фіксована частина) - в розмірі 500 грн. та штрафу (процентна складова) у розмірі 2382,48 грн., суд виходив з того, що за змістом статті 549 ЦК України це є подвійною відповідальністю боржника за невиконання грошового зобов'язання. Посилаючись на положення статті 61 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову щодо стягнення пені слід відмовити.

Судом встановлено, що 01.07.2006 року між сторонами укладено договір споживчого кредиту - на придбання побутової техніки. Відповідно до кредитного договору позичальник ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 4886,68 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 01.07.2008 року.

ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам ( «Розстрочка» «Стандарт») складає між ним та Банком договір (а. с. 4; 5-8).

Оскільки ОСОБА_2 умови договору належним чином не виконував, станом на 02.01.2013 року утворилась заборгованість 50532 грн. 16 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 4311,34 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 17265,18 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 26073,16 грн., а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг : 500 грн. - штраф (фіксована частина), 2382,48 грн. - штраф (процентна складова) - це вбачається з розрахунку, наданого позивачем (а. с. 3).

За умовами пунктів 5.1 і 5.3 Умов споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено право банку нараховувати пеню у розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки платежу, та обов'язок позичальника при порушенні ним строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. та штраф у розмірі 5% від суми заборгованості (а. с. 8).

Пунктом 5.5 Умов сторони встановили термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів тривалістю 5 років - як-то передбачено статтею 259 ЦК України (а. с. 8).

Відмовивши в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_2 пені в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, суд першої інстанції посилався на положення статті 549 ЦК України, згідно якої неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Вирішуючи спір в цій частині суд зазначав, що пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій та вважав, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 26073,16 грн., а також штрафів 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 2382,48 грн. - штраф (процентна складова) свідчать про застосування до боржника подвійної цивільно-правової відповідальності, що суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне и те саме правопорушення, а зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 549 ЦК пеня і штраф як різновид неустойки обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, можливість нарахування одного виду неустойки на інший виключається.

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що позивач не згодний з висновком суду щодо подвійної відповідальності боржника, оскільки договором передбачені різні види неустойки - відповідно до пункту 5.3. Умов та правил надання банківських послуг.

Такі доводи апеляційної скарги не можуть бути прийнятними з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Статтею 22 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що рішення Конституційного Суду України підлягають безумовному виконанню всіма державними органами, органами місцевого і регіонального самоврядування, установами, організаціями, підприємствами, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та громадянами.

Згідно приписів статті 23 Закону України «Про Конституційний Суд України» невиконання рішення Конституційного Суду України тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Тому при апеляційному розгляді даної справи судова колегія врахувала правові позиції, викладені в рішенні Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Судом встановлено, що правовідносини між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 виникли з приводу надання йому банком споживчого кредиту.

Зі змісту рішення Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року вбачається, що правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

В розділі 3.2. рішення Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року зазначено:

«Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В частинах третій , четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. При цьому пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Конституційний Суд України виходить з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний Суд України вважає, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених "Керівних принципах для захисту інтересів споживачів" визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За практикою судів загальної юрисдикції України істотними обставинами в розумінні вказаних положень Кодексу вважаються, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання)».

В останньому абзаці мотивувальної частини рішення Конституційного суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року вказано: «Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності».

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що в даній справі постановлено законне та справедливе судове рішення. За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» відхилити.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: