Ухвала суду № 34088073, 07.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2013 р.Справа № 820/2879/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013р. по справі № 820/2879/13-а

за позовом Державного підприємства "Харківський машинобудівний завод "ФЕД"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство "Харківський машинобудівний завод "ФЕД", звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнень, просить скасувати податкові повідомлення - рішення від 28.03.2013 року №0000044101, №0000024101, №0000125002, №0000135002, №0000014101 та №0000034101 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24508,50 грн. (у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8469,50 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного від 18.06.2013 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові від 28.03.2013 року №0000034101 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24508,50 грн. (у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8469,50 грн.), №0000044101, №0000024101, №0000125002, №0000135002, №0000014101.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.135.1, п.п.135.5.4 п. 135.5, ст. 135, п. 176.2 (б) ст. 176, п.п. 198.1-198.3, 198.5, 198.6 ст. 198, п.п. 199.1-199.2 ст. 199, п.п.200.1, 200.3-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР (далі- Закон України № 185/94-ВР), ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 р. № 319/94 "Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами" (далі- Указ № 319/94), ст. 9 Декрету КМУ від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (далі- Декрет № 15-93), п. 3.1.13 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 р. № 1020 (далі- Порядок № 1020), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за результатами перевірки висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ДП "ХМЗ"ФЕД" зареєстровано як юридична особа, перебуває на податкову обліку в СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові.

У період з 21.01.2013 року по 01.03.2013 року співробітниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові проведено документальну планову перевірку ДП "ХМЗ"ФЕД" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, за наслідками якої складено акт №132/41.1-03/14310052 від 11.03.2013 року.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог:

- п. 198.6, п. 198.2, п. 198.1, п. 199.2, п. 199.1 ст. 199, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України), в результаті чого ДП "ХМЗ "ФЕД" завищено ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму на 4606 грн.;

- п. 198.1-п.198.3, п.198.5, п. 198.6, п. 199.2, п. 199.1 ст. 199, п. 200.1, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого ДП "ХМЗ "ФЕД" занижено ПДВ на загальну суму 19742 грн.;

- п.135.1, п.п.135.5.4 п. 135.5, ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, на суму 486018 грн.;

- п. 176.2 (б) ст. 176 ПК України, п. 3.1.13 Порядку № 1020, а саме: в звітних розрахунках за формою 1-ДФ за 4 квартал 2011 року, 2 квартал 2012 року інформація про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків надана не в повному обсязі, з помилками;

- ст. 1 Указу № 319/94, ст. 9 Декрету № 15-93, в результаті чого ДП "ХМЗ "ФЕД" в Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.01.2012 року, у п. 14 "Перераховано на інші цілі" Розділу ІІ "Фінансові вкладення" не задекларовано суму коштів, що сплачено на користь нерезидента Асоціація "Союз Авиационного двигателестроения", Російська Федерація у вигляді членських внесків, а також станом на 01.01.2012 року у визначені законодавством строки не здійснювало обов'язкового декларування валютних цінностей у Нацбанку України;

- ст. 1 Закону України № 185/94-ВР на валютний рахунок в уповноваженому банку ДП "ХМЗ "ФЕД" у червні 2012 року зараховано виручку в іноземній валюті у сумі 161500,0 дол. США (1290788,75грн.) по контракту № 57/04-237 від 23.09.2005 року з нерезидентом "CONTROLLER OF DEFENCE AC" (Міністерство оборони Республіки Індія) з порушенням строків розрахунків, передбачених ст. 1 цього Закону.

На підставі вищезазначеного акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові 28.03.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0000044101, №0000034101, №0000024101, №0000125002, №0000135002, №0000014101.

Позивач, не погодившись повністю із прийнятими податковим органом податковими повідомленнями-рішеннями від 28.03.2013 року №0000044101, №0000024101, №0000125002, №0000135002, №0000014101 та з податковим повідомленням - рішенням №0000034101 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 24508,50 грн. (у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 8469,50 грн.), звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що встановлені під час перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, в зв'язку з чим, відповідачем було неправомірно визначено позивачу суму грошового зобов'язання та застосовано штрафні санкції на підставі спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Перевіряючи правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 28.03.2013 року №0000044101 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 729027,0грн. (у т.ч. штрафних (фінансових) санкцій - 243009,0 грн.), колегія суддів дійшла висновку про наступне.

З матеріалів справи вбачається, що за ліцензійним договором № 01К/03 від 03.01.2003 року ДП "ХМЗ "ФЕД" (Ліцензіат) придбало у ВАТ "Стар" та ПАТ "ФЕД" (Ліцензіари) невиключну ліцензію на використання корисної моделі, охороняємої патентом. Згідно умов договору Ліцензіари надали Ліцензіату право на виготовлення та застосування продукції (насоси-регулятори НР-3ВМ-Т та НР-3ВМА-Т) по ліцензії та передали технічну документацію необхідну для використання корисної моделі.

Даний договір укладений на термін дії патенту та діяв до 11.02.2012 року.

Протягом дії договору позивач сплачував ліцензіарам роялті у загальному розмірі 5 % від вартості реалізованої продукції (насоси-регулятори НР-3ВМ-Т та НР-3ВМА-Т), що вироблена з використанням корисної моделі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі спірного податкового повідомлення-рішення, слугував висновок податкового органу про те, що позивач у період з 12.02.2012 року по 30.09.2012 року, не повернувши Ліцензіарам технічну документацію, продовжував здійснювати виробництво та реалізацію насосів-регуляторів НР-3ВМ-Т та НР-3ВМА-Т, внаслідок чого отримав дохід 46287420,40грн. (крім того ПДВ 8864430,2грн.).

Враховуючи, що роялті за користування конструкторською документацією в вищевказаний період не нараховувалось - ДП "ХМЗ "ФЕД" отримано безоплатну послугу з використання конструкторської документації на насоси-регулятори НР-3ВМ-Т та НР-3ВМА-Т і вартість безоплатно отриманих послуг визначена у розмірі сум роялті склала 2314371,02грн., що мали бути віднесені до складу інших доходів, зокрема як вартість послуг безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками податкового органу, виходячи з наступного.

Згідно із положеннями п.п.14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Безоплатно наданими роботами, послугами є такі, що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості (п.п.14.1.13 ПК України), а продаж результатів робіт послуг є будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з надання права на користування іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, передачі права відповідно до авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, інших об'єктів права інтелектуальної власності (п.п. 14.1.203 ПК України).

Згідно із п. 135.2 ст. 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України закріплено, що Інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

В свою чергу, згідно із положеннями ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" № 3687-ХІІ від 13.12.1993 р. (далі за текстом - Закон України № 3687-ХІІ) патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель). Ліцензія - дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій особі (ліцензіату), на використання винаходу (корисної моделі) на певних умовах.

У відповідності до абз. 7 ч. 4 ст. 6 Закону України 3687-ХІІ та ч. 4 ст. 465 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель (строк дії патенту) та, відповідно, охоронювані пріоритет, авторство і право власності на корисну модель закінчується через десять років від дати подання заявки на корисну модель в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 467 ЦК України у разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ці об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

Виходячи із вищезазначених положень, колегія суддів дійшла висновку, що з моменту подачі заявки на корисну модель Ліцензіар протягом десяти років має на неї виключні майнові права інтелектуальної власності, що підтверджується охоронним документом - патентом (продовження дії патенту на корисну модель законодавством не передбачено). Після сплину строку дії патенту припиняється чинність майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель і цей об'єкт може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою.

В свою чергу, застосування до спірних правовідносин положень п.п.14.1.13 та 14.1.203 ПК України, вказує, що безоплатно наданою послугою може бути тільки передача об'єктів авторського права, патентів, інших об'єктів права інтелектуальної власності.

Згідно ст.ст. 901, 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Отже, Цивільний кодекс України визначає, що безоплатна послуга передбачає наявність волевиявлення двох сторін спрямоване на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ВАТ "Стар" та ПАТ "ФЕД" не могли надати позивачу безоплатну послугу (право на використання конструкторської документації та виготовлення насосів-регуляторів) та висунути вимогу щодо компенсації вартості такої послуги, оскільки не мали волевиявлення на надання такої послуги позивачу, а також з огляду на втрату права власності на корисну модель після закінчення дії патенту.

Крім того, під час судового розгляду встановлено, що суми роялті на час дії договору фактично входила в вартість товару в якості витрат. У зв'язку з закінченням дії деклараційного патенту та договору дані суми не враховувались в складі витрат, отже оподатковуваний прибуток збільшився на таку ж суму 2314371,02 грн.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що оскільки технічна документація не була повернута Ліцензіарам, тому використовувалась безоплатно, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовується наявним в матеріалах справи договором про авторський супровід № С40-09 від 19.03.2009 року, що діє до 31.12.2020 року, відповідно до умов якого, технічна документація доопрацьовується ВАТ "Стар" і зміни/оновлення такої документації передаються ДП "ХМЗ "ФЕД" - відбувається її авторський супровід, за що позивач сплачує кошти. На підтвердження даного факту ДП "ХМЗ "ФЕД" надано повідомлення про зміну технічної документації, акт виконаних робіт по авторському супроводу та платіжні доручення про сплату коштів за авторський супровід.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 28.03.13 №0000044101 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 729027,0грн. (у т.ч. штрафних (фінансових) санкцій - 243009,0грн.), а відтак, позовні вимог щодо його скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем встановлених ст. 1 Закону України № 185/94-ВР термінів розрахунків у сфері ЗЕД, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як встановлено під час судового розгляду, підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки відповідача про порушення позивачем у червні 2012 року визначених ст. 1 Закону України № 185/94-ВР строків зарахування виручки в іноземній валюті у сумі 161500,0 дол. США (1290788,75грн.) по контракту № 57/04-237 від 23.09.2005 року з нерезидентом "CONTROLLER OF DEFENCE AC" (Міністерство оборони Республіки Індія).

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України №185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Податковим органом в акті перевірки зазначено, що граничний термін надходження валютних коштів за послуги надані 16.11.2011 року (Акт про виконання робіт № 1) нерезиденту "CONTROLLER OF DEFENCE AC" (Міністерство оборони Республіки Індія) по контракту № 57/04-237 від 23.09.2005 року, відповідно до ст. 1 Закону України № 185/94-ВР - 28.04.2012 року, а реально кошти надійшли 27.06.2012 року (прострочення складає 60 днів), що підтверджується банківською випискою № 48.

В свою чергу, колегія суддів вважає необґрунтованим вказане твердження податкового органу, оскільки датою вказаної банківської виписки є не 27.06.2012 року, а - 14.02.2012 року, тобто кошти надійшли без порушень строків передбачених ст. 1 Закону України № 185/94-ВР.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності висновків відповідача про нарахування позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД на суму 232266,39 грн., а тому прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог ст. 1 Указу № 319/94, ст. 9 Декрету № 15-93, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як встановлено під час судового розгляду, підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки відповідача про те, що підприємством в п. 14 "Перераховано на інші цілі" Розділу ІІ "Фінансові вкладення" Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.01.2012 року не задекларовано суму коштів, що сплачено на користь нерезидента Асоціація "Союз Авиационного двигателестроения", Російська Федерація у вигляді членських внесків, а також станом на 01.01.2012 року у визначені законодавством строки не здійснювало обов'язкового декларування валютних цінностей у Нацбанку України.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Указу № 319/94 визначено, що декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

Згідно із вимогами ст. 9 Декрету КМУ № 15-93 передбачено, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що декларування, в даному випадку, обов'язкове тільки якщо валютні цінності, доходи та майно, що знаходиться за межами України належать резиденту України.

Під час судового розгляду було встановлено, що ДП "ХМЗ "ФЕД" подаючи Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами не задекларовано суми коштів, що сплачено на користь нерезидента Ассоциация "Союз авиационного двигателестроения", Російська Федерація у вигляді членських внесків оскільки дане майно не є фінансовими вкладеннями, тобто не є майном, позивача.

Так, згідно із умовами договору з №26/96 від 03.06.1996 року з нерезидентом Асоціація "Союз авиационного двигателестроения" сплачені позивачем членські внески перейшли у власність нерезидента.

Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження податкового органу, які були покладені в основу прийняття спірно податкового повідомлення-рішення, про те, що членські внески мають бути задекларовані як кошти, що "Перераховано на інші цілі" Розділу ІІ "Фінансові вкладення", оскільки поняття "Фінансові вкладення" не передбачає втрату права власності на них.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог ст. 1 Указу № 319/94, ст. 9 Декрету № 15-93, а тому прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем п. 176.2 (б) ст. 176 ПК України, п. 3.1.13 Порядку № 1020, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як встановлено під час судового розгляду, підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки відповідача про те, що в звітних розрахунках за формою 1-ДФ за 4 квартал 2011 року та 2 квартал 2012 року інформація про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків надана не в повному обсязі, з помилками, в звітних податкових розрахунках за 4 квартал 2011 року та 2 квартал 2011 року позивачем допущені помилки в ідентифікаційних кодах 2 фізичних осіб.

З даного приводу колегія суддів зазначає, згідно із ст. 49 ПК України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, в тому числі, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);

Статтею 51 ПК України визначено порядок подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків - фізичним особам.

Так, податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Правила та порядок складання та подання податкових розрахунків затверджені наказом ДПА України від 24.12.2010 р. N 1020 "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку".

Так, податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на виконання вказаних норм подано до відповідача податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платника податку і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2011 року та 2 квартал 2011 року.

Вказані податкові розрахунки подавались з дотриманням встановлених строків, помилок про суми доходів та сум утриманого з них податку не було.

В свою чергу, в звітних податкових розрахунках за 4 квартал 2011 року та 2 квартал 2011 року позивачем були допущені помилки в ідентифікаційних кодах 2 фізичних осіб.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України передбачено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Як встановлено під час розгляду справи, ДП "ХМЗ "ФЕД" на усунення вказаних помилок надіслав відповідачу уточнюючі розрахунки за формою 1-ДФ з виправленими показниками: за 4 квартал 2011 року: від 24.02.12 р. № 9016311397 та за 2 квартал 2012 року від 20.09.12р. № 9057564333.

Штрафна санкція у розмірі 510,0 грн. була визначена відповідачем згідно з положеннями п. 119.2 ст. 119 ПК України за неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку.

В свою чергу, враховуючи положення п. 119.2 ст. 119 ПК України у застосуванні до спірних правовідносин суд приходить до висновку, що дана норма застосовується не за "недостовірні відомості податкової звітності", а тільки за "недостовірні відомості податкової звітності про суми доходів".

Згідно із вимогами ст. 109 ПК України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

З аналізу наведеної норми вбачається, що податкове правопорушення це діяння яке посягає на важливі для держави суспільні відносини, порушення яких є шкідливим як для держави так і суспільства.

Протиправність податкового правопорушення є діянням, яке призвело до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених ПК України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковим кодексом України вимагається від податкових агентів своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку, своєчасно подавати у строки податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування та усувати самостійно виявлені помилки.

Враховуючи наведене та беручі до уваги, що позивачем було своєчасно подано до податкового органу відповідну звітність та самостійно в послідуючому усунуто виявлені помилки в звітних податкових розрахунках за 4 квартал 2011 року та 2 квартал 2011 року, за наслідками чого бюджет не зазнав жодних втрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог позивачем п. 176.2 (б) ст. 176 ПК України, п. 3.1.13 Порядку № 1020, а тому прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства в частині включення до податкового кредиту з ПДВ сум по господарським відносинам із контрагентами - ТОВ "ТБ Східна Україна", ТОВ "ТК Криниченька", ТОВ "Комітет Об'єднаних Аудиторів", ТОВ "Підприємство Енергострой", ТОВ "ВКК АГ Альянс", колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як було встановлено під час судового розгляду, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугували висновки відповідача про те, що взаємовідносини позивача із вищезазначеними підприємствами не спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними, з огляду на неможливість реального здійснення контрагентами господарських операцій.

З даного приводу колегія суддів зазначає, згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ДП "ХМЗ "ФЕД" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "ТБ Східна Україна", ТОВ "ТК Криниченька", ТОВ "Комітет Об'єднаних Аудиторів", ТОВ "Підприємство Енергострой", ТОВ "ВКК АГ Альянс".

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по вищезазначених господарських операціях, колегія суддів зазначає дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, що ТОВ ТБ "Східна Україна" було поставлено на Структурний підрозділ ДП "ХМЗ "ФЕД" - Друкарню (є самостійним платником податку на прибуток підприємства (довідка з ЄДРПОУ № 125357, положення про типографію) комплектуючі до системного блоку.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій за згаданим правочином ДП "ХМЗ "ФЕД" подано до суду складені сторонами договору первинні документи, зокрема: рахунок на оплату № ЖК000055 від 05.04.12 р ., видаткова накладна №РН-1304-1 від 13.04.12 р. на загальну суму 2992,0грн., у т.ч. ПДВ 498,67грн., прибутковий ордер № 9 від 13.04.12 р., картки кількісно-сумового обліку товарів та матеріалів, інвентарна картка № 159 від 03.07.12 р., банківська виписка за 10.04.12 р, податкова накладна №1013 від 10.04.12 р.

Отримання та перевезення товару здійснювалось робітником друкарні за довіреністю ручною поклажею, що підтверджується відмітками відповідальної особи в перелічених документах.

Також, ТОВ ТК "Криниченька" поставлено металопродукцію на ДП "ХМЗ "ФЕД". Придбання ТМЦ здійснювалось на підставі договору постачання металопродукції № 2- 1/610 від 02.06.10. Умова поставки - "FCA - м. Харків".

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій ДП "ХМЗ "ФЕД" подано до суду складені сторонами договору первинні документи, зокрема: видаткова накладна №КК-1/14 від 13.01.12 р. на загальну суму 3300,0 грн., у т.ч. ПДВ 550,0 грн., прибутковий ордер №107 від 20.01.12 р., лімітні картки № 0145 від 20.01.12 р., № 0326 від 03.02.12 р., № 0617 від 27.02.12 р., № 0139 від 23.01.12 р., вимоги № 2 від 08.02.12 р., № 1002 від 18.05.12 р., № 15 від 21.02.12 р. та 05.06.12 р., платіжне доручення № 320 від 12.01.12 р., податкова накладна №14 від 12.01.12 р., товарно-транспортна накладна сер. 10АБК №329030 від 19.01.12 р., видаткова накладна №КК-1/21 від 26.01.12 р. на загальну суму 7745,04 грн., у т.ч. ПДВ 1290,84 грн., прибутковий ордер №115 від 31.01.12 р., вимога № 8 від 03.02.12 р., платіжне доручення № 785 від 25.01.12 р., податкова накладна №21 від 25.01.12 р., товарно-транспортна накладна сер. 10АБК № 329030 від 30.01.12 р., видаткова накладна №КК-1/27 від 30.01.12 р. на загальну суму 27600,0 грн., у т.ч. ПДВ 4600,0 грн., прибутковий ордер №120 від 03.02.12 р., лімітні картки №№ 0907, 0967, 0868, 0333, 0594, 0577, 0564, 0512, 1524, 1366, 0849, 0966, 0487, 0347, 0349, 0164, 0025, 3700, 3215, 3103, 3150, 3173, 2001, 1799, 1901, 1840, 1525, 1568, 1210, 1350, 1351, 0846, 1137, 0900, платіжне дорученням № 915 від 30.01.12 р., податкова накладна №27 від 30.01.12 р., товарно-транспортна накладна сер. 10ААВ № 329009 від 02.02.12 р., видаткові накладні №КК-2/15, №КК-2/22 від 20.02.12 р. на загальну суму 14000,0 грн., у т.ч. ПДВ 2333,34 грн., прибутковий ордер №148 від 24.02.12 р., лімітні картки №№ 0610-0614 від 05.03.12 р., №3867 від 27.12.12 р., № 0834 від 05.04.12 р., № 0076 від 04.01.13 р., накладну № 51 від 22.03.12 р., платіжні доручення № 1651 від 16.02.12 р., № 1745 від 20.02.12 р., податкові накладні №15 від 16.02.12р. та № 22 від 20.02.12 р., товарно-транспортна накладна сер. 01АА № 103522 від 23.02.12 р., видаткова накладна №КК-3/10 від 02.03.12 р. на загальну суму 2640,0 грн., у т.ч. ПДВ 440,0 грн., прибутковий ордер №151 від 14.03.12 р., вимога № 16 від 19.03.12 р., платіжне доручення № 2128 від 01.03.12 р., податкова накладна №10 від 02.03.12 р., товарно-транспортна накладна сер. 10ААВ № 328975 від 13.03.12 р., видаткова накладна №КК-3/36 від 22.03.12 р. на загальну суму 2000,0 грн., у т.ч. ПДВ 333,33 грн., прибутковий ордер №173 від 28.03.12 р., лімітна картка № 0824 від 28.03.12 р., платіжне доручення № 2771 від 20.03.12 р., податкова накладна №36 від 22.03.12 р., товарно-транспортна накладна від 27.03.12 р., видаткова накладна №КК-3/48 від 28.03.12 р. на загальну суму 6249,0 грн., у т.ч. ПДВ 1041,5 грн., прибутковий ордер №178 від 30.03.12 р., вимоги №№ 2, 12 від 05.04.12 р., платіжне доручення № 2962 від 23.03.12 р., податкова накладна №48 від 27.03.12 р., товарно-транспортна накладна від 30.03.12 р., видаткова накладна №КК-5/19 від 15.05.12 р. на загальну суму 8700,0 грн., у т.ч. ПДВ 1450,0 грн., прибутковий ордер №215 від 17.05.12 р., вимоги №№ 4, 5 від 21.05.12 р., платіжне доручення № 4759 від 15.05.12 р., податкова накладна №19 від 15.05.12 р., товарно-транспортна накладна від 17.05.12 р..

Товар продавцем до м. Харків, вул. Кацарська 58а доставлявся за допомогою ТОВ "Транспортна компанія "САТ", звідки перевозився власним автотранспортом.

Матеріали справи також містять подорожні листи, докази підтверджуючі якість отриманої продукції та результати вхідного контролю ТМЦ проведеного позивачем.

Крім того, ТОВ "Комітет об'єднаних аудиторів" на користь ДП "ХМЗ "ФЕД" на підставі договору на надання послуг № 198х/12-КТД від 06.07.12 р. виконано роботи по підготовці матеріалів (наукової роботи авторами, якої є позивач в особі Валерія Фадєєва - заступника директора-головного інженера заводу та Національний технічний університет "ХПІ" в особі Ігора Кононенко та Марії Колісник) для презентації на Всесвітньому конгресі з управління проектами на загальну суму 9000,0 грн., у т.ч. ПДВ 1500,0 грн. Умовами календарного плану до договору передбачалось виконання наступних робіт: приведення матеріалів у відповідність вимогам Конгресу, переклад на англійську мову та редагування матеріалів.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій ДП "ХМЗ "ФЕД" подано до суду складені сторонами договору первинні документи, зокрема: Акт приймання-здачі робіт від 22.08.12 р., Звіт про надання послуг, платіжне доручення № 8848 від 21.08.12 р., податкова накладна № 75 від 22.08.12 р..

Крім того, матеріали справи містять роздруківки з сайту мережі Інтернет та пояснення, з яких вбачається наступне: подання матеріалів презентацій (докладів) здійснюється в електронному вигляді через мережу Інтернет (електронну пошту); порядок та вимоги до оформлення матеріалів, що мають враховувати учасники конгресу визначені та оприлюднені на відповідних сайтах; прийняття участі в Конгресі (вихід у фінал) надає учасникам право використання логотипу Конгресу в господарській діяльності, а перемога - грошовий приз. Надані роздруківки з електронної пошти вказують, що 21.08.2012 року отримані секретарем Конгресу матеріали були допущені до доповіді та публікації в виданнях цього Конгресу.

Також, ТОВ підприємство "Енергострой" поставлено на ДП "ХМЗ "ФЕД" обладнання необхідне для ремонту станків в виробничих цехах. Необхідність ремонту підтверджується резолюціями відповідальних осіб на адресу начальника фінансового відділу позивача.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій ДП "ХМЗ "ФЕД" подано до суду складені сторонами первинні документи, зокрема: рахунок-фактури №71002 від 07.10.11 р., накладна №241001 від 24.10.11 р., на загальну суму 2720,04 грн., у т.ч. ПДВ 453,34 грн., прибутковий ордер №24 від 24.10.11 р., вимога № 18 від 24.10.11 р., платіжне доручення № 10070 від 10.10.11 р., податкова накладна №12 від 10.10.11 р., рахунок-фактури №51004 від 05.10.11 р., накладна №241002 від 24.10.11 р., на загальну суму 3477,24 грн., у т.ч. ПДВ 579,54 грн., прибутковий ордер №25 від 24.10.11 р., вимоги №№ 19, 21-24 від 24.10.11 р., платіжне доручення № 10069 від 10.10.11 р., податкова накладна №13 від 10.10.11 р., рахунок-фактури №171001 від 17.10.11 р., накладна №241003 від 24.10.11 р., на загальну суму 12648,0 грн., у т.ч. ПДВ 2108,0 грн., прибутковий ордер №21 від 24.10.11 р., вимога № 17 від 24.10.11 р., платіжне доручення № 10401 від 18.10.11 р., податкова накладна №41 від 18.10.11 р., рахунок-фактури №111001 від 11.10.11 р., накладна №241004 від 24.10.11 р., на загальну суму 2062,8 грн., у т.ч. ПДВ 343,8 грн., прибутковий ордер №26 від 24.10.11 р., вимоги № 18, 20 від 24.10.11 р., платіжне доручення № 10400 від 18.10.11 р., податкова накладна №42 від 18.10.11, рахунок-фактури №311001 від 03.11.11, накладна №241101 від 24.11.11 р., на загальну суму 5307,98 грн., у т.ч. ПДВ 884,66 грн., прибутковий ордер №60 від 24.11.11 р., вимоги № 66-70 від 25.11.11 р., платіжне доручення № 11266 від 08.11.11 р., податкова накладна №17 від 08.11.11 р., рахунок-фактури №71102 від 07.11.11 р., накладною №241102 від 24.11.11 р., на загальну суму 1980,0 грн., у т.ч. ПДВ 330,0 грн., прибутковий ордер №61 від 24.11.11 р., вимоги №№ 71, 72 від 25.11.11 р., платіжне доручення № 11395 від 11.11.11 р., податкова накладна №28 від 11.11.11 р., рахунок-фактури №231102 від 23.11.11 р., накладна №291103 від 29.11.11 р., на загальну суму 1800,0 грн., у т.ч. ПДВ 330,0 грн., прибутковий ордер №55 від 29.11.11 р., вимога № 79 від 29.11.11 р., платіжне доручення № 11753 від 24.11.11 р., податкова накладна №49 від 24.11.11 р., рахунок-фактури №151103 від 15.11.11 р., накладна №291102 від 29.11.11 р., на загальну суму 646,44 грн., у т.ч. ПДВ 107,74 грн., прибутковий ордер №67 від 29.11.11 р., вимоги № 74-78 від 01.12.11 р., платіжне доручення № 11791 від 25.11.11 р., податкова накладна №50 від 25.11.11 р., рахунок-фактури №21201 від 02.12.11 р., накладна №91201 від 09.12.11 р., на загальну суму 1000,01 грн., у т.ч. ПДВ 166,67 грн., прибутковий ордер №63 від 09.12.11 р., вимога № 14 від 09.12.11 р., платіжне доручення № 12155 від 06.12.11 р., податкова накладна №7 від 06.12.11 р., рахунок-фактури №71203 від 07.12.11 р., накладна №91203 від 09.12.11 р., на загальну суму 2100,0 грн., у т.ч. ПДВ 350,0 грн., прибутковий ордер №70 від 09.12.11 р., вимога № 17 від 09.12.11 р., платіжне доручення № 12479 від 13.12.11 р., податкова накладна №15 від 13.12.11 р., рахунок-фактури №201201 від 20.12.11 р., накладна №231203 від 23.12.11 р., на загальну суму 2115,96 грн., у т.ч. ПДВ 352,66 грн., прибутковий ордер №102 від 23.12.11 р., вимоги № 1-3 від 03.01.12 р., платіжне доручення № 12846 від 21.12.11 р., податкова накладна №40 від 21.12.11 р., рахунок-фактури №281201 від 28.12.11 р., накладна №291201 від 29.12.11 р., на загальну суму 1500,0 грн., у т.ч. ПДВ 300,0 грн., прибутковий ордер №103 від 29.12.11 р., вимога № 71 від 29.12.11 р., платіжне доручення № 231 від 11.01.12 р., податкова накладна №51 від 29.12.11 р.

Отримання та перевезення товару здійснювалось робітниками позивача за довіреністю ручною поклажею, що підтверджується відмітками відповідальних осіб в перелічених документах, доказами якості товару є паспорти, наявні в матеріалах справи.

Окрім того, ТОВ ВКК "АГ-Альянс" поставлено на ДП "ХМЗ "ФЕД" металопрокат. Придбання ТМЦ здійснювалось на підставі договору постачання металопродукції № 05-10 від 08.06.10 р. Умова поставки - "FCA - м. Харків".

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій ДП "ХМЗ "ФЕД" подано до суду складені сторонами первинні документи, зокрема: видаткові накладні №0000063-1, №0000063-2 від 11.10.11 р., на загальну суму 7384,8 грн., у т.ч. ПДВ 1230,8 грн., прибутковий ордер №14 від 13.10.11 р., лімітні картки № 1919 від 17.10.11 р., № 1948, 1951 від 25.10.11 р., № 0479 від 15.02.12 р., № 3447 від 22.11.12 р., платіжні доручення № 9838 від 05.10.11 р., № 10018 від 07.10.11 р., № 10898 від 31.11.11 р., податкові накладні № 1 від 05.10.11 р., № 3 від 07.10.11 р., № 5 від 11.10.11 р., товарно-транспортна накладна сер. 02АБК № 717300 від 12.10.11 р.

Матеріали справи також містять подорожні листи, докази підтверджуючі якість отриманої продукції та результати вхідного контролю ТМЦ проведеного позивачем.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що відображені у складі податкового кредиту позивача суми ПДВ по вищезазначеним контрагентам нараховані (сплачені) в зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності і підтверджуються належним чином оформленими податковими накладними. Акт перевірки не містить інформації про відсутність податкових накладних, які відповідають встановленим розбіжностям, тобто податковий кредит в повній мірі підтверджено податковим накладними.

В зв'язка з чим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Доводи апеляційної скарги про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами, в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 року по справі №820/2879/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.06.2013р. по справі № 820/2879/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.