Ухвала суду № 34087519, 03.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5277/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лиска І.С. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника відповідача - Тараненко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Астро-С" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Астро-С» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.2012 року №0000662201 та №0000672201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 18.10.2012 року №0000662201 та №0000672201.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не у повному обсязі встановлено обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Васильківською ОДПІ Київської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Астро-С» з питань дотримання правильності нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ «Українська будівельна компанія №2» за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2012 р., результати якої оформлено актом від 25.09.2012 року №1057/22-01/34268903.

Так, податковим органом встановлені порушення позивачем п. п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 138.7 ст. 138 Податкового Кодексу України (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 106806 грн. в т.ч. за 3 квартал 2011 року на суму 67315 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 39491 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме, ПП «Астро-С» по взаємовідносинам з ТОВ «Українська будівельна компанія №2», в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 82875 грн., в т.ч. у липні 2011 року на суму ПДВ-27528 грн., у серпні 2011 року на суму ПДВ- 16333 грн., у вересні 2011 року на суму ПДВ- 14674 грн., у жовтні 2011 року на суму ПДВ - 14690 грн., у листопаді 2011 року на суму ПДВ- 19650 грн.

На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, Васильківською ОДПІ Київської області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення від 18.10.2012 року: №0000662201, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток - 106806, 00 грн. за основним платежем; №0000672201, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість -116095 грн. 00 коп. (основний платіж - 92875 грн., штрафні санкції -23220 грн.).

В Акті перевірки відповідач на підставі: Акту від 28.11.2011 р. №1427/3-23-40- 35982811 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «УБК № 2» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків; Акту № 288/23-50/36546782 від 28.09.2011 р. ДПІ у Святошинському районі м. Києва перевірки ТОВ «Ольтенія Білд» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.05.2011 по 30.06.2011 року, робить висновок про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Українська будівельна компанія № 2».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Також, відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Українська будівельна компанія №2».

Судом першої інстанції встановлено, що між ПП «Астро-С» та ПАТ «Діамантбанк» склалися партнерські відносини, за якими ПП «Астро-С» здійснює ремонт «під ключ» приміщень ПАТ «Діамантбанк» та виконує всі роботи необхідні для відкриття нового відділення банку, як наприклад загальнобудівельні роботи, демонтажні роботи, фасадні роботи, внутрішні та зовнішні роботи, облаштування меблями приміщення, встановлення необхідних каркасів, вивісок, в тому числі з метою розміщення реклами.

ПП «Астро-С» не має можливості проводити всі необхідні види робіт власними силами, оскільки певні види господарської діяльності підлягають ліцензуванню, а ПП «Астро -С» не має всіх ліцензій, і тому не може здійснювати окремі види господарської діяльності. Враховуючи це, ПП «Астро-С» для виконання певних робіт, залучає субпідрядні організації, для яких виступає замовником.

Так, ТОВ «Українська будівельна компанія № 2» була залучена в якості підрядника до виконання робіт, в приміщеннях ПАТ «Діамантбанк», розташованих за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 12; м. Херсон, пр-т Свободи, 2; м. Чернівці, пл. Центральна, 8, оскільки ТОВ «УБК № 2» має ліцензію від 22.02.2011 року, видану Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві на здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури.

Так, між ПП «Астро-С» та ТОВ «УБК №2» були укладені договори, а саме: Договір підряду № 210711 від 21.07.2011 року; Договір підряду №020911 від 02.09.2011 року; Договір підряду №0407 від 04.07.2011 року.

У відповідності до Договору підряду №210711 від 21.07.2011 року, ТОВ «УБК №2» зобов'язувалося виконати на власний ризик, власними та/або залученими силами загальнобудівельні, визначені в Додатку № 1 до цього Договору, роботи.

Згідно Додатку № 1 - Договірна ціна до Договору № 210711 від 21.07.2011 року на проведення ремонтних робіт в приміщенні АБ «Діамантбанк» за адресою: м. Київ, вул. Ш.Руставели,12 сторони визначили вартість та перелік демонтажних робіт, загальнобудівельних робіт, перерізів, різних робіт, електромонтажних робіт, опалення, водопроводу та каналізації, фасаду, що разом по об'єкту складає 242 109,22 грн.

Відповідно до Договору підряду № 020911 від 02.09.2011 року, ТОВ «УБК №2» зобов'язувалося виконати на власний ризик, власними та/або залученими силами загальнобудівельні, визначені в Додатку № 1 до цього Договору роботи.

Згідно Додатку № 1 - Договірна ціна до Договору № 020911 від 02.09.2011 року на проведення ремонтних робіт в приміщенні АБ «Діамантбанк» за адресою: м. Херсон, пр-т Свободи, 2, сторони визначили кошторис на проведення ремонтних робіт в приміщенні АБ «Діамантбанк» - додаток № 1 на суму 179711,54 грн. та додаток № 2 на суму 26 328,46 грн.

У відповідності до Договору підряду № 0407 від 04.07.2011 року, ТОВ «УБК №2» зобов'язувалося виконати на власний ризик, власними та/або залученими силами загальнобудівельні, визначені в Додатку № 1 до цього Договору роботи.

Згідно Додатку № 1 - Договірна ціна до Договору № 0407 від 04.07.2011 року на проведення ремонтних робіт за адресою: м. Чернівці, пл. Центральна, 8, сторони визначили кошторис на проведення ремонтних робіт на суму 109 100,00 грн..

Факт виконання господарських зобов'язань за вказаними вище договорами підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, локальними кошторисами.

Виконані у приміщеннях ПАТ «Діамантбанк», розташованих за адресою: м. Київ, вул. Шота Руставелі, 12; м. Херсон, пр-т Свободи, 2; м. Чернівці, пл. Центральна, 8, в тому числі і субпідрядними організаціями - ТОВ «Українська будівельна компанія № 2», зроблені «під ключ» належним чином і в повному обсязі, що підтверджується наявними в справі документами.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідач на підтвердження прийнятих ним податкових повідомлень-рішень посилається на кримінальну справу №71-00217, порушену щодо директора ПП «Гранд-Сервіс» ОСОБА_3 за ознаками злочинів, передбачених ст. 212 ч. 3 та ст. 366 ч. 2, 205 ч. 2 Кримінального кодексу України, і на цій підставі робить висновки про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «УБК №2».

Проте, слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження саме щодо «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Крім того, в справі наявна ліцензія ТОВ «Українська будівельна компанія № 2», про дозвіл і можливість виконувати роботи зазначені в договорах.

З усього цього слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «Українська будівельна компанія № 2» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, позивач та його контрагент (ТОВ «Українська будівельна компанія № 2») є належними суб'єктами господарювання України, що набули правоздатності та внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно довідки з ЄДРПО відсутні запис про незнаходження за місцем реєстрації ТОВ «Українська будівельна компанія № 2».

Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Українська будівельна компанія № 2» є нікчемними, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яке викладене у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку за вчинення будь-якого злочину, пов'язаного з господарською діяльністю позивача та вказаного контрагента не надано.

Податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»), а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Також колегією суддів взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 08.10.2013 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.