Рішення № 34086317, 07.10.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2013 р. Справа № 914/2900/13

За позовом:Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», м. Львівдо відповідача:Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Західні ворота», м. Львівпро:Стягнення 154 783,08 грн. Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Яслик Н.М.

Представники сторін:

від прокуратури: Гончар Б. С. - прокурор (посвідчення №014659 від 18.01.2013р.);

від позивача: Нецкар Ю.І. - представник (довіреність б/н від 08.07.2013р.);

від відповідача: Товкало П.О. - представник (довіреність №2/13 від 01.07.2013р.).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

25.07.2013р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Львівського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України в інтересах Міністерства оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Західні ворота» про стягнення 14 028,45 грн. земельного податку, 114 957,45 грн. орендної плати за землю та 33 828,45 грн. плати за послуги з приймання стічних вод до каналізаційної мережі, а всього 162 814,35 грн.

Ухвалою суду від 26.07.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 12.08.2013р.

06.08.2013р. прокурором через канцелярію суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог на 32 562,87 грн. Таким чином, прокурор просить суд стягнути з відповідача 195 377,22 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду згідно ухвали від 12.08.2013р., а сам розгляд справи відкладено на 02.09.2013р.

02.09.2013р. в судовому засіданні оголошено перерву до 24.09.2013р.

24.09.2013р. прокурором через канцелярію суду подано заяву про уточнення позовних вимог, котру суд розцінив, як заяву про зменшення позовних вимог. У вказаній заяві прокурор просить позовну вимогу щодо стягнення з ОСББ «Західні ворота» 40 594,14грн. плати за послуги з приймання стічних вод до каналізаційної мережі залишити без розгляду.

Ухвалою суду від 24.09.2013р. заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, строк розгляду справи, згідно ст. 69 ГПК України, продовжено до 10.10.2013р., а сам її розгляд призначено на 07.10.2013р.

Прокурор в судове засідання 07.10.2013р. з'явився, заявлений позов підтримав, просить його задоволити повністю.

Зокрема, відповідно до зменшених позовних вимог просить суд стягнути з ОСББ «Західні ворота» 154 783,08 грн., із котрих:

- 16 834,14 грн. сплаченого позивачем земельного податку;

- 137 948,94 грн. сплаченої орендної плати за землю.

Представник позивача в судове засідання 07.10.2013р. з'явився, заявлений в його інтересах позов підтримав, просив його задоволити повністю з підстав, зазначених в позовній заяві та поясненнях до неї.

Зокрема зазначає, що згідно Договору оренди землі від 22.02.2005р. Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (далі - Позивач, ДП «ЛЗЗК») отримало в оренду у Львівської міської ради земельну ділянку площею 1,74 га. розташовану за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 134 для будівництва житлового кварталу строком на 10 років до 16.12.2014р.

Також, відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою від 23.05.2006р. Львівською міською радою позивачу надана в постійне користування земельна ділянка пл. 0,6492 га., яка розташована за адресою м. Львів, вул. Шевченка, 134 для будівництва багатоквартирного житлового будинку.

На вказаних земельних ділянках ТОВ «Будімекс» на підставі укладеного із позивачем договору здійснило будівництво багатоквартирного житлового будинку, перша черга якого була прийнята в експлуатацію згідно Акту від 21.12.2007р., а друга черга - згідно Акту від 18.12.2008р.

Як зазначає представник позивача, власниками квартир та нежилих приміщень зазначеного житлового комплексу створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Західні ворота» (надалі - Відповідач, ОСББ «Західні ворота»), якому 09.12.2011р. ТОВ «Будімекс» за актом приймання-передачі передало на баланс першу та другу черги житлового комплексу.

Відтак, як зазначає позивач, в силу положень ч.2 ст.120 та п.«е» ч.1 ст.141 ЗК України, право користування позивача земельними ділянками у м. Львові по вул. Шевченка, 134 припинилося 09.12.2011р., у зв'язку з переходом права власності на житловий комплекс, розташований на вказаних земельних ділянках до відповідача. З моменту набуття права власності на житловий комплекс до відповідача перейшло і право користування земельною ділянкою на котрій він знаходиться і разом з тим, перейшов також і обов'язок здійснювати плату за користування цією ділянкою.

Водночас, не зважаючи на те, що право користування позивача на землю припинилося він продовжував надалі сплачувати земельний податок та орендну плату за неї, оскільки відповідач відмовлявся переоформляти на себе право користування цією ділянкою та здійснювати плату за таке користування.

Так, в період із січня 2012 року по червень 2013р., не зважаючи на те, що земельною ділянкою фактично користувався відповідач, позивач сплатив 16 834,14 грн. земельного податку та 137 948,94 грн. орендної плати. Як вважає представник позивача, вказані кошти - це кошти, які відповідач безпідставно зберіг (зекономив) за рахунок позивача. А тому він просить суд стягнути ці кошти в порядку положень статтей 1212, 1213 ЦК України, як безпідставно набуте майно.

Представник відповідача в судове засідання 07.10.2013р. з'явився, проти позову заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та додаткових письмових поясненнях.

Зокрема зазначає, що прийняття ОСББ «Західні ворота» на баланс житлового комплексу ще не є безспірною ознакою наявності права власності на майно. Баланс підприємства є формою бухгалтерського обліку і не визначає підстав перебування майна у володінні юридичної особи. Оскільки право власності на житловий комплекс до відповідача не переходило, а тому покликання позивачем на положення ст.ст. 92, 93, 120, 141 ЗК України в обґрунтування своїх вимог є помилковим.

Також відповідач зазначає, що у відповідності до приписів ч.2 ст.120 та п.«е» ч.1 ст.141 ЗК України перехід права власності на будівлю або споруду є лише підставою для розірвання договору з первісним орендарем та укладення нового договору з новим орендарем за наявності відповідного волевиявлення первісного користувача. А відповідно до п. «а» ч.1 ст.141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Крім цього, як зазначає представник відповідача, відповідач неодноразово звертався до ДП МОУ «ЛЗЗК» та безпосередньо до міністра оборони України з проханням надати згоду на відмову від користування та оренди земельних ділянок площею 1,74га. та 0,6492га., що підтверджується наявною в матеріалах справи перепискою, проте, через бездіяльність позивача право ДП МОУ «ЛЗЗК» на користування та оренду земельних ділянок так і не було припинено.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.12.2004р. між позивачем (за Договором - Замовник) та ТОВ «Будімекс» (за Договором - Пайовик) укладено Договір на пайову участь у будівництві житла (а.с.38-40), предметом якого, згідно пункту 2.1, є будівництво житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури та вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торговельного та адміністративного призначення загальною площею житла орієнтовно 20 000,00 кв.м. згідно з проектно-кошторисною документацією, що підлягає будівництву на земельній ділянці загальною площею 2,4 га. по вул. Шевченка, 134 у м. Львові (надалі - Об'єкт).

Відповідно до положень п.4.1 Договору позивач приймає на себе зобов'язання забезпечити оформлення за рахунок Пайовика землевпорядну документацію, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування Об'єкту та передати Генпідряднику в установленому законодавством порядку під будівництво земельну ділянку згідно із планом землекористування для будівництва Об'єкту.

Сторони погодили і встановили, що для досягнення мети цього Договору та розмежування повноважень між сторонами, Замовник передає, а Пайовик приймає повноваження на виконання функцій замовника по будівництву Об'єкту, зокрема забезпечення в установленому порядку прийняття Об'єкту в експлуатацію та бере участь у передачі Замовником Об'єкту експлуатаційним організаціям (п. 3.5 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору на пайову участь у будівництві, позивач оформив право постійного користування земельною ділянкою площею 0,6492га., яка розташована у м. Львові по вул. Шевченка, 134, цільове призначення котрої - будівництво багатоквартирного житлового будинку, що підтверджується Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ №179388 від 23.05.2006р. (а.с.37).

Крім цього, позивач відповідно до Договору оренди землі від 22.02.2005р., укладеного між ДП «ЛЗЗК» та Львівською міською радою (а.с.29-33) отримав в оренду на 10 років до 16.12.2014р. земельну ділянку, загальною площею 1,74 га., яка знаходиться у м. Львові по вул. Шевченка, 134 для будівництва житлового кварталу.

Як зазначається представником позивача та вбачається з матеріалів справи, на вказаних земельних ділянках ТОВ «Будімекс» здійснило будівництва комплексного житлового мікрорайону (кварталу), першу чергу котрого було закінчено та здано в експлуатацію 21.12.2007р., а другу чергу - 18.12.2008р., що підтверджується Актами державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту (а.с. 41-44).

Як встановлено судом, 18.08.2008р. власниками квартир комплексного житлового мікрорайону (кварталу) створено ОСББ «Західні ворота», що підтверджується Витягом з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.144).

Відповідно до Протоколу №2 від 15.10.2011р. (а.с. 159-160) загальних зборів ОСББ «Західні ворота», членами об'єднання прийнято рішення взяти на баланс відповідача будинок №134А по вул. Шевченка у м. Львові.

09.12.2011р. ТОВ «Будімекс» за Актом приймання-передачі (а.с.45-46) передало на баланс об'єднання активи першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка, 134А у м. Львові.

З матеріалів справи вбачається, що після прийняття будинку на баланс, відповідач протягом 2012-2013 років тричі звертався до позивача (а.с. 120-122), а також і до Міністра оборони України (а.с.118-119) з листами в яких просив розірвати Договір оренди земельної ділянки від 22.02.2005р. та відмовитися від права постійного користування земельною ділянкою для подальшої передачі земельних ділянок ОСББ «Західні ворота» під обслуговування будинку та прибудинкової території.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що і сам позивач, протягом 2012-2013 років порушував питання перед Міністерством Оборони України (а.с. 116-117), а також перед Львівською міською радою (а.с. 179-182) щодо надання згоди на вилучення земельної ділянки з користування позивача, розірвання договору оренди землі та припинення права постійного користування.

У листах-відповідях (а.с. 184-185) Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Львівської міської ради наголошувало позивачу, що для розірвання договору оренди землі та припинення права постійного користування необхідно представити згоду Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки безпосередньо від вказаного Міністерства.

Саме ж Міністерство оборони України в листі №225/1/2884 від 26.07.2013р. (а.с.162) зазначило, що резолюціями Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №4889/3/1-07 та від 03.11.2010р. №4889/93/1-07 визначено, що пропозиції по передачі земель оборони необхідно виносити на розгляд Уряду. З метою надання добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою Львівській міській раді пропонується замовити та оформити (за рахунок місцевого бюджету) документація із землеустрою щодо визначення розміру та конфігурації земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з відсутністю згоди Міністерства оборони України на вилучення земельної ділянки та припинення права постійного користування і розірвання договору оренди землі, позивачем в період з січня 2012 року по червень 2013 року було сплачено 16 834,14 грн. земельного податку та 137 948,94 грн. орендної плати, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (а.с. 50-65, 104-109).

Звертаючись із позовом до суду, Прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері західного регіону України просить стягнути вказані кошти із відповідача кошти в порядку положень статтей 1212, 1213 ЦК України, як безпідставно набуте за рахунок позивача (зекономлене) майно, мотивуючи це тим, що в силу положень ч.2 ст.120 та п.«е» ч.1 ст.141 ЗК України, право користування позивача земельними ділянками у м. Львові по вул. Шевченка, 134 припинилося 09.12.2011р., у зв'язку з переходом права власності на житловий комплекс, розташований на вказаних земельних ділянках до відповідача. З моменту набуття права власності на житловий комплекс до відповідача перейшло і право користування земельною ділянкою на котрому він знаходиться і разом з тим, перейшов також і обов'язок здійснювати плату за користування цією ділянкою.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної статті, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа визначеного статтею 1212 ЦК України зобов'язання, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Судом встановлено, що 09.12.2011р. ТОВ «Будімекс» за Актом приймання-передачі (а.с.45-46) передало на баланс ОСББ «Західні ворота» активи першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка, 134А у м. Львові.

Відповідно до положень ст.1 ЗУ «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

За приписами статті 11 Закону об'єднання після набуття статусу юридичної особи може прийняти на власний баланс весь житловий комплекс. Передача майна з балансу на баланс відбувається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, житловий комплекс - це єдиний комплекс нерухомого майна, щоутворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс (ст. 1 Закону).

Згідно положень ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Відповідно до положень ст.120 ЗК України (в редакції, що діяла станом на момент прийняття відповідачем будівлі на баланс) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Крім цього, згідно п.«е» ч.1 ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Аналогічні положення містяться у ст. 31 ЗУ «Про оренду землі» відповідно до яких договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Аналіз наведених вище норм дає підстави стверджувати, що прийняття відповідачем на баланс житлового комплексу є тим юридичним фактом з яким земельне законодавство України пов'язує припинення права користування позивачем земельною ділянкою і перехід цього права до ОСББ «Західні ворота».

Однак, поряд з цим суд відмічає, що законодавством не передбачено автоматичний перехід до набувача майна права користування земельною ділянкою на умовах постійного користування чи на умовах оренди, так як виникнення такого права у набувача можливе лише за рішенням власника землі, що перебуває у державній або комунальній власності. Зокрема, порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у постійне користування чи оренду встановлений статтями 123, 124 ЗК України, які не містять імперативного обов'язку органу місцевого самоврядування приймати рішення про укладення договору оренди землі з особою, яка набула права власності на об'єкт нерухомості, який на цій землі розташований.

Відповідно до приписів статтей 125, 126 ЗК України (в редакції, що діяли станом на момент прийняття відповідачем будівлі на баланс) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що прийняття відповідачем на баланс першої та другої черги житлового комплексу по вул. Шевченка, 134А у м. Львові одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права повинно здійснюватися у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Згідно пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 ст.287 ПК України).

У відповідності ж зі ст. 21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Таким чином, земельним законодавством сплата орендної плати за користування земельною ділянкою пов'язується з відповідним оформленням орендних правовідносин, а з огляду ж на відсутність у відповідача укладеного з Львівською міською радою договору оренди спірної земельної ділянки, у нього відсутні й правові підстави сплачувати орендну плату за користування нею.

Натомість, як вже зазначалося, сплата позивачем орендної плати здійснена відповідно до умов укладеного ним з Львівською міською радою Договору оренди землі від 22.02.2005р.

Крім цього, з матеріалів справи, зокрема платіжних доручень вбачається, що позивачем сплачено орендну плату на рахунок місцевого бюджету Шевченківського району, а земельний податок - місцевого бюджету Залізничного району. Відтак, вказані суми не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави та збереженими у себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є місцевий бюджет.

З огляду на викладене, під час розгляду справи ні прокурором, ні позивачем в інтересах якого заявлено позов не доведено набуття відповідачем за рахунок позивача певних нових цінностей, збільшення кількості та вартості належного йому майна або збереження майна, яке неминуче мало б вибути з його володіння. А тому, вимоги позивача щодо компенсації йому орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України є безпідставними з огляду на те, що ця правова норма регулює відносини набуття майна або збереження його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Також, суд зазначає, що предметом регулювання статті 1212 ЦК України є цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

У даній справі, прокурор просить повернути позивачу сплачений ним земельний податок. Суд зазначає, що порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, норми статті 1212 ЦК України не можуть застосовуватися як підстава для повернення сплачених податків. Вказаної правової позиції притримується Верховний Суд України в Постанові від 16.05.2011р.

Відповідно до положень ст.ст. 4-3, 33, 34 ПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом.

Право на звернення прокурора або його заступника до господарського суду в інтересах держави передбачено п. 6 ст. 20 ЗУ «Про прокуратуру».

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК країни господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Оскільки під час судового розгляду справи прокурором не було доведено належними та допустимими доказами порушення суб'єктивного права позивача в інтересах якого заявлено позов, відтак, відсутні правові підстави для захисту цього права в судовому порядку та задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір слід стягнути з позивача в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2, 4-3, 29, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, 222; код ЄДРПОУ 08006864) в дохід державного бюджету України 3 095,66 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 14.10.2013р.

Суддя Крупник Р.В.