Рішення № 34085800, 10.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17807/13 10.10.13

За позовом Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва"

до Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця"

про повернення коштів 8 834,01 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Дуб С.В.(дов. від 02.01.2013)

Від відповідача Кузьменко М.В.(дов. від 27.09.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Комунальне підприємство "Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" звернулося до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про зобов'язання повернути попередню оплату в сумі 8 834,01 грн. по договору № 7306881 від 26.01.2010.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.09.2013 порушено провадження у справі №910/17807/13 та призначено до розгляду на 03.10.2013.

В судове засідання 03.10.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник відповідача подав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні, обґрунтовуючи це тим, що договором № 7306881 від 26.01.2010 не передбачено обов'язку відповідача повертати позивачу грошові кошти у випадках коли їх розмір перевищує вартість наданих послуг.

03.10.2013 в судовому засіданні було оголошено перерву на 10.10.2013 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 10.10.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник позивача подав суду заперечення на відзив відповідача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно- західна залізниця» (далі - Відповідач, Залізниця) та Комунальним підприємством «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва» (далі - Позивач, Вантажовласник, ШЕУ Солом'янського р-ну) 26.01.2010 було укладено договір № 7306881 (далі - Договір), за яким Залізниця повинна надати Вантажовласнику послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, а Вантажовласник розрахуватись за надані послуги.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору Вантажовласник здійснює попередню оплату Залізниці, розмір якої визначається виходячи з очікуваного обсягу послуг на підставі діючих тарифів.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору Вантажовласником була сплачена попередня оплата послуг. Послуги були надані Залізницею, але їх вартість не могла бути попередньо точно розрахована і виявилась меншою ніж здійснена попередньо оплата.

Згідно акту звірки взаємних розрахунків від 23.11.2011 на рахунку Залізниці виник надлишок перерахованих Вантажовласником коштів, що складає - 7673,02 грн. Більше послуги Вантажовласнику не надавались.

Таким чином, Залізниця набула майно (надлишок перерахованих Вантажовласником коштів, що складає - 7673,02 грн.) та зберегла його у себе за рахунок Вантажовласника без достатньої правової підстави.

31.08.2012 Позивач звернувся з претензією № 504 до Відповідача про повернення надмірно перерахованих коштів.

Листом від 17.09.2012 № МРП - 87/1399 Відповідач визнав наявність заборгованості та повідомив Позивача про відсутність можливості повернення залишку невикористаних коштів внаслідок не найкращого фінансового стану.

Станом на 05.09.2013 надлишок перерахованих Вантажовласником коштів Залізниця не повернула, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 29.08.2013.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що між сторонами було укладено договір перевезення вантажів і тому сторони керуються положеннями Статуту залізниць України, однак суд зазначає наступне:

П. 1.1 договору передбачено, що предметом договору є надання Залізницею Вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведенням розрахунків за ці послуги.

На виконання договору залізниця надавала послуги по подаванню і забиранню вагонів. Вантажі Залізницею за цим договором не перевозилися.

Також в договорі відсутня умова про застосування до відносин між сторонами правил Статуту залізниць України. Лише в певних пунктах договору є посилання на Статут.

Відповідач з посиланням на п. 7.1 договору вказує, що договір є чинним на даний час, оскільки строк його дії 3 роки з дати його підписання.

Але договір було підписано 26.01.2010 і, враховуючи трирічний строк його дії, він закінчився 26.01.2013.

У відзиві відповідач зазначає, що договором не передбачено обов'язку відповідача повертати позивачу грошові кошти у випадку, коли їх розмір перевищує вартість наданих послуг або, коли послуги не надавались.

Пленумом Вищого господарського суду роз'яснено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Необхідно звернути увагу на те, що підставою позову є безпідставне набуття майна Залізницею, збереження його у себе за рахунок Вантажовласника без достатньої правової підстави та користування цими коштами.

Предметом позову є повернення безпідставно набутого та збереженого майна Залізницею та сплата процентів за користування коштами.

Зазначені взаємовідносини регулюються главою 83 Цивільного кодексу України (ст. 1212 - 1215) і належать до недоговірних зобов'язань. Ст. 1212 ЦК України передбачено:

1. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відносини з приводу безпідставного набуття та збереження майна (не договірні) відрізняються за правовою природою від відносин з приводу виконання договору (договірних) і регулюються різними правовими нормами.

До спірних відносин не можуть бути застосовані норми про правове регулювання перевезення вантажів, про порядок вирішення спорів щодо перевезень, оскільки спір з приводу перевезення відсутній.

Відповідач також вказує на порушення порядку звернення до суду у зв'язку з порушенням претензійного порядку вирішення спору з посиланням на Статут.

З даним твердженням суд не погоджується, так як в п. 6.1 договору відсутнє посилання на вирішення спору з застосуванням претензійного порядку, або посилання на Статут.

По друге Статут не регулює не договірні зобов'язання Залізниці, а регулює відносини з приводу виконання договорів перевезення вантажу.

Предметом позову є повернення безпідставно отриманого та збереженого майна.

І по третє, відповідно до рішення Конституційного суду, для обов'язковості застосування претензійного порядку вирішення спору такий порядок повинен бути передбачений договором.

Посилання відповідача на пропущення строку позовної давності вважаю помилковими, оскільки для захисту прав порушених шляхом безпідставного набуття та збереження майна застосовується загальний строк позовної давності в три роки.

Підписанням актів звірки розрахунків та відповіддю на претензію позовна давність неодноразово переривалась. Останній акт звірки розрахунків датований 29.08.2013.

Суд зазначає, що внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з п.1.9 «Правил розрахунків за перевезення вантажів» зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 за № 864/5085, виплата суми перебору платежів або зарахування перебору в рахунок майбутніх платежів здійснюється фінансово - економічною службою залізниці після перевірки розміру перебору.

Фінансово - економічна служба залізниці не перевірила розмір перебору та не виплатила дану суму позивачу, чим порушила вимоги чинного в Україні законодавства.

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, суд вважає доведеним факт користування відповідачем коштами позивача без достатніх на те підстав, а отже, суд вважає, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 7673,02 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 7673,02 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки відповідачем було порушено грошові зобов'язання по сплаті за отримані послуги, керуючись ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на суму основного боргу позивачем нараховано три відсотки річних в сумі 402,99 грн. та інфляційні збитки в сумі 758,00 грн., розрахунок яких додається до позовної заяви.

Проте суд зазначає, що позивач помилково нарахував три відсотки річних та інфляційні збитки починаючи з 01.12.2011, оскільки строк дії договору сплив 26.01.2013 і саме до цього строку відповідач мав право розпоряджатися грошовими коштами позивача, очікуючи від нього замовлення у відповідності до умов договору.

У зв"язку з наведеним суд здійснив перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних збитків починаючи з 27.01.2013, які склали:

Інфляційні збитки:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі27.01.2013 - 01.09.20137673.020.992-61.347611.68

Оскільки інфляційні збитки мають від"ємний результат, то вони не стягуються взагалі.

3% річних:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів7673.0227.01.2013 - 01.09.20132183 %137.48Таким чином, загальна сума процентів за договором складає 137,48 грн.

Стаття 216 ГКУ передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 218 ГКУ підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання

Відповідно до ст. 219, 224, 229 ГКУ за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності, або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦКУ у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦКУ за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або Іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно розрахунку суду три відсотки річних становлять 137,48 грн., інфляційні збитки мають від"ємний результат, а тому не стягуються.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано доказів, що підтверджують правомірність користування ним коштами позивача в сумі 7673,02 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокуратурою та позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача в дохід державного бюджету України стягуються витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (01034, м. Київ, Шевченківський район, вул. Лисенка, 6, код 04713033) на користь Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Солом'янського району м. Києва" (03151, м. Київ, Солом'янський район, вул. Народного ополчення, буд. 16, код ЄДРПОУ 31806946) суму попередньої оплати в розмірі 7673 (сім тисяч шістсот сімдесят три) грн. 02 коп., 3% річних в розмірі 137(сто тридцять сім) грн. 48 коп., судовий збір в розмірі 1521 (одна тисяча п"ятсот двадцять одна) грн. 09 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення 14.10.2013