Постанова № 34085686, 11.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 жовтня 2013 року № 2а-5434/12/2670

Колегія суддів Окружного адміністративного суду міста Києва у складі: головуючий суддя Огурцов О.П., судді Кузьменко В.А., Погрібніченко І.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД"до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, Міністерства доходів та зборів Українипроскасування податкового повідомлення - рішення № 0000491610 від 18.04.2011 та рішення № 240/6/10-2115 від 15.09.2011

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі, Державної податкової адміністрації України про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000491610 від 18.04.2011 та рішення № 240/6/10-2115 від 15.09.2011.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2011 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування рішення Державної податкової адміністрації України про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2011 позовну заяву повернуто.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 у справі № 2а-13882/12/2670 апеляційну скаргу задоволено, ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.01.2011 про часткову відмову у відкритті провадження в адміністративній справі та про повернення позовної заяви скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.04.2012 було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.08.2012 було зупинено провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.07.2013 поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні 08.08.2013 було замінено неналежних відповідачів Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у місті Одесі, та Державну податкову адміністрацію України на належних Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів та Міністерство доходів та зборів України.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Висновки акта перевірки № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 на підставі якого прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000491610 від 18.04.2011 є документально необґрунтованими та ґрунтуються виключно на припущеннях відповідача 1 та нимне зазначено конкретно в чому саме полягає порушення Закону України "Про податок на додану вартість" допущене безпосередньо позивачем, при цьому суми вказані в зазначеному акті перевірки та податковому повідомленні - рішенні не узгоджуються між собою. Також позивач зазначив про те, що наявність у відповідача 1 даних про порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства не може мати впливу на встановлення факту дотримання положень чинного законодавства безпосередньо позивачем.

Водночас позивач зазначив про те, що правильність формування податкового кредиту та віднесення сум до бюджетного відшкодування за 2008 - 2010 року вже перевірялась податковими органами та за результатами відповідних позапланових виїзних перевірок не було встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства та було складено довідки.

Щодо рішення № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 позивач зазначив про те, що воно є лише формальною відпискою із стислим описом викладеного в акті перевірки без врахування жодного із аргументів позивача, з огляду на що є невмотивованим.

У судовому засіданні 02.09.2013 представники позивача підтримали позовні вимоги, надали додаткові усні пояснення та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач 1 проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду 18.06.2013 подав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, а також 10.08.2012 письмові пояснення. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011.

У судове засідання 02.09.2013 представники відповідачів не прибули, про причини неприбуття суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У відповідності до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеного колегія суддів, заслухавши у судовому засіданні представників позивача, ухвалила продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, колегія суддів,

В С Т А Н О В И ЛА:

В період з 29.03.2011 по 30.03.2011 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у місті Одесі було проведено документальну невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД" з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по наявним розбіжностям у податковій звітності по податковим зобов'язанням та податковому кредиту за період з 01.03.2008 по 31.01.2011.

За результатами перевірки складено акт № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011, яким встановлено порушення підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 7.1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого відбулося викривлення показників декларації з податку на додану вартість в частині формування податкового кредиту податкових зобов'язань на загальну суму 2 362 860,00 грн. та завищення значення рядка 26 декларації за лютий 2011 року на суму 2 692,00 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

На сторінці 2 акта № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 зазначено наступне: "За даними декларацій з податку на додану вартість, бази «автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» по ТОВ "Дельта Вілмар СНД" встановлено розбіжності по податковим зобов'язанням та по податковому кредиту.

Станом на 29.03.2011 року розбіжності за період 2008-2010 років заниження по податковим зобов'язанням становлять 2 426 239,67 грн. в тому числі по періодам:

2008 рік - 2 068 050,39 грн.

2009 рік -357 839,62 грн.

2010 рік -349,66 грн.

При проведенні аналізу бази даних встановлено перелік контрагентів, якими задекларований податковий кредит по товарам (роботам, послугам), отриманим від ТОВ "Дельта Вілмар СНД", в той час, як ТОВ "Дельта Вілмар СНД" не задекларовано податкові зобов'язання у відповідних податкових періодах."

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про заниження ТОВ "Дельта Вілмар СНД" податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 2 426 239,67 грн.

На сторінці 3 акта № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 зазначено наступне: "Станом на 29.03.2011 року розбіжності за період 2008-2010 років завищення по податковому кредиту 1 534 498,49 грн., в тому числі по періодам:

2008 рік -601 487,47 грн.

2009 рік-610 168,21грн.

2010 рік-320 150,99 грн. січень 2011 року - 2691,82 грн.

При проведенні аналізу бази даних встановлено перелік контрагентів, якими не нараховано та, відповідно не сплачено до бюджету податок на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Дельта Вілмар СНД"."

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про заниження ТОВ "Дельта Вілмар СНД" податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1 534 498,49 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі були подані заперечення на акт № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 за результатами розгляду яких складено висновок № 23-16-1 від 13.04.2011, яким встановлено, що у зв'язку з технічною помилкою, яка виникла при зазначенні у висновку акту суми 2362860,00 грн., вказану суум замінено на суму 3957905,00 грн. та лист № 14142/10/16-150 від 13.04.2011, яким повідомлено про те, що висновки акта перевірки залишено без зміна, а заперечення без задоволення.

18.04.2011 на підставі акта перевірки № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000491610, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на загальну суму 3 957 905,00 грн., у тому на суму не відшкодовану на момент перевірки суму у розмірі 198 195 грн. та суму відшкодованого на момент перевірки бюджетного відшкодування у розмірі 3 759 730,00 грн., а також накладено за штрафні (фінансові) санкції (штрафи) на суму 939 937,00 грн.,

Податкове повідомлення - рішення № 0000491610 від 18.04.2011 було оскаржено Товариством з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД" в адміністративному порядку та за результатами оскарження Державною податковою адміністрацією України прийнято рішення про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011, яким податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дельта Вілмар СНД" не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням № 0000491610 від 18.04.2011 та рішенням № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 та вважаючи їх такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Стосовно оскарження позивачем рішення відповідача 2 про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

З аналізу змісту рішення про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 вбачається, що воно саме по собі не є юридично значеним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що оскільки рішення про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом скасування зазначеного рішення, а отже позовна вимога щодо скасування рішення про результати розгляду повторної скарги № 240/6/10-2115 від 15.09.2011 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

З приводу правомірності прийняття податкового повідомлення - рішення № 0000491610 від 18.04.2011 суд зазначає наступне.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону Країни "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України в №1112/11/13-10 від 20.07.2010 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1.Встановлення факту здійснення господарської операції.

2.Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4.Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Таким чином юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду (зокрема у вигляді права на зменшення об'єкта оподаткування ПДВ на суму податкового кредиту), є реальність господарської операції, а тому, при визначенні права платника податків на формування податкового кредиту судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, при цьому, суд має виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо буде встановлено факт того, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Позивачем не було надано суду жодних первинних документів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з контрагентами по яких було сформовано податковий кредит та нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.03.2008 по 31.01.2011, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів.

Надані позивачем суду копії довідок складених за результатами позапланових виїзних документальних перевірок за період з 01.03.2008 по 31.01.2011 не приймаються судом до уваги з огляду на те, що відповідно до положень статті 86 Податкового кодексу України, відповідні довідки можуть засвідчувати лише факт того, що за результатами конкретної перевірки не було встановлено порушення податкового законодавства.

Стосовно посилань позивача на те, що суми вказані в акті перевірки № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 та податковому повідомленні - рішенні № 0000491610 від 14.08.2011 не узгоджуються між собою, суд звертає увагу на наступне.

За результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 було складено висновок № 23/16-1 від 13.04.2011, яким у зв'язку з допущенням технічної помилки в зазначеному акті, яка виникла при зазначенні у висновку акту суми 2362860,00 грн. до акта внесено зміни та замінено вказану суму на суму 3957905,00 грн.

Податковим повідомленням - рішенням № 0000491610 від 14.08.2011 бюджетне відшкодування було змінено на загальну суму 3957905,00 грн., при цьому в ньому чітко визначено, що на момент перевірки з зазначеної суми бюджетного відшкодування було відшкодовано 3759730,00 грн. та не відшкодовано 198 175,00 грн.

Таким чином посилання позивача на неузгодження сум визначених в акті спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Посилання позивача на допущені відповідачем при проведенні перевірки порушення вимог податкового законодавства не можуть бути належними підставами для скасування податкового повідомлення - рішення № 0000491610 від 14.08.2011 з огляду на те, що позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.03.2008 по 31.01.2011, а також те, що вони не мають впливу на факт допущення позивачем порушення вимог чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу на те, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 в адміністративній справі № 1570/7664/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дельта Вілмар СНД» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби, за участю Прокуратури Київського району м. Одеси, про визнання дій протиправними, яка залишена в силі ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2013, та якою визнано протиправними дії відповідача 1 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та складання акту № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011, була винесена вже після прийняття податкового повідомлення - рішення № 0000491610 від 14.08.2011.

Таким чином на момент прийняття податкового повідомлення - рішення № 0000491610 від 14.08.2011 факт протиправності дій відповідача 1 щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та складання акту № 104/16-1/33268860/8 від 30.03.2011 встановлено не було, а отже у відповідача 1 були відсутні правові підстави не приймати на підставі зазначеного акта податкове повідомлення - рішення.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що позивачем не надано суду жодних первинних документів на підтвердження реальності та товарності правовідносин з контрагентами по яких було сформовано податковий кредит та нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.03.2008 по 31.01.2011, як і не було зазначено про причини неможливості надання відповідних документів, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав вважати наявним у позивача права на формування за вказаний період суми бюджетного відшкодування у розмірі 3957905,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі апеляційного оскарження постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.П. Огурцов

Судді В.А. Кузьменко

І.М. Погрібніченко