Рішення № 34085631, 10.10.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.10.2013 Справа № 910/16720/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., при секретарі Павленко М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 15907,71 грн.,-

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Єфімова Ю.Ю. за довірен.;

від третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернувся до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу, 3% річних та пені у розмірі 15907,71 грн.

В правове обґрунтування вимог позивач посилається на статті 528, 993, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 6, 22, 49, 54, 55, 56, 57 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у зв?язку з їх необґрунтованістю, надав суду відзив на позовну заяву, в якому посилався на відсутність підстав для відшкодування збитків в порядку регресу, оскільки позивачем в правове обґрунтування позовних вимог зазначені норми статей 27 Закону України «Про страхування» та 993 Цивільного кодексу України, що передбачають не регресну вимогу, а суброгацію, для якої встановлено особливий правовий режим. Крім того, відповідач посилався:

- на відсутність підтвердження дії договору страхування на момент страхової події, у зв'язку з відсутністю доказів сплати страхувальником страхового платежу;

- - не доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки копія Постанови суду не містить відмітки про набрання чинності;

- на необґрунтованість позовних вимог, щодо стягнення 3% річних, у зв'язку з відсутністю порушень з боку відповідача грошових(договірних) зобов'язань.

Представник третьої особи або третя особа в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що ухвали суду направлені позивачу за адресою, зазначеною в позові та спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, господарський суд вважає, що позивач був повідомлений про розгляд справи належним чином, проте правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про наступне.

Судом встановлено, що 19.11.2012 року між ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (Страховик) та ОСОБА_3 (Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 167/12-Т/Ц1 (надалі - Договір страхування), за яким Страховик застрахував майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу «Audi A8», державний номер НОМЕР_1. Строк дії Договору з дати надходження першого страхового платежу до 18.11.2013. Зазначеним Договором визначена сума страхового платежу у розмірі 76400,00 грн., яку страхувальник повинен сплатити у період з 19.11.2012 по 19.07.2013р. рівними платежами по 19100 грн. (а.с.5-12).

26 листопада 2012 року у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Audi A8», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_1

Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода визнана позивачем страховою подією, з настанням якої у позивача виник обов'язок виплатити страхувальнику страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

26.11.2012 року Страхувальник звернувся до Страховика із заявою про про настання події, що має ознаки страхового випадку (а.с. 19).

Згідно до рахунку -фактури складеного ТОВ «Ауди-Центр Київ» №12112625 від 26.11.2012р. та акту приймання-передачі виконаних робіт № 12120419 від 07.12.2012р. вартість ремонтних робіт автомобіля «Audi A8» номерний знак НОМЕР_1 склала 15624,54 грн.

У зв'язку з настанням страхової події, на виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 167/12-Т/Ц1 від 19.11.2013р, на підставі страхового акту № 167/12-Т/Ц1-1 від 19.11.2012р. та розрахунку розміру страхового відшкодування до нього, позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в сумі 15624 грн. 54 коп. на користь ОСОБА_3, що підтверджується платіжним дорученням №10312 від 03.12.2012р. (а.с. 25).

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції чинній станом на час виплати позивачем страхового відшкодування) передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою Шевченкіського районного суду м.Києва від 13.12.2012р. винним у вчиненні ДТП, що сталося 26.11.2012р., було визнано ОСОБА_1 та притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на підставі ст. 124 КУпАП (а.с.18).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4, як власника наземного транспортного засобу автомобіля «Mercedes-Benz», державний номер НОМЕР_2, застрахована в ПрАТ «УАСК «Аска», що підтверджується полісом АВ/2274301, зі строком дії з 21.12.2011 по 20.12.2012.(а.с.44). Цим полісом встановлено ліміт відшкодування за майнову шкоду у розмірі 50000 грн. та франшиза 0 грн.

Відповідно до статті 21 Закону "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля «Audi A8», державний номер НОМЕР_1, згідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача як особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, 13.08.2013р. звертався до відповідача із претензією про виплату страхового відшкодування на суму 15624,54 грн. (а.с.26), яку відповідач отримав 18.03.2013р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.27), проте, відповідач, кошти не перерахував, що стало підставою для звернення позивача до суду з вказаним позовом.

Судом розглянуті та відхилені доводи відповідача, надані у судовому засіданні 24.09.2013р., згідно яких у позивача відсутні підстави для подання позову про відшкодування збитків в порядку регресу з огляду на наступне.

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Листі "Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках " від 01.02.2012 року роз'яснено, що відповідно до цивільного законодавства шкода, завдана майну та особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування шкоди потерпілому можливе у двох випадках: 1) внаслідок невиконання контрагентом потерпілого своїх договірних зобов'язань; 2) внаслідок дій особи, що не пов'язана з потерпілим будь-якими договірними відносинами (деліктна відповідальність).

Якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому. Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається, тому право вимоги про стягнення суми в порядку регресу виникає саме з моменту здійснення страхового відшкодування і саме з цього моменту починається перебіг позовної давності.

Так, Верховним Судом України постановою від 28.08.2012 року по справі № 23/279 висловлено правову позицію, згідно з якою страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи у якої застраховано її цивільну-правову відповідальність, з вимогою про виплату матеріального відшкодування. При цьому страховик може реалізувати своє право шляхом подачі заяви до суду.

Крім того, у своїх запереченнях представник відповідача зазначав про відсутність у позивача підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки позивачем не надано доказів сплати страхувальником страхового платежу, тобто відсутнє підтвердження дії договору страхування на момент події, який по суті є підтвердженням того, що виплата страхового відшкодування була здійснена без порушень умов страхування.

Судом розглянуті та відхилені ці доводи відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Статтею 3 Закону України "Про страхування" встановлено, що страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до статті 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 979 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 18 Закону України "Про страхування" передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Згідно до статті 983 Цивільного Кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Нормами статті 28 Закону України "Про страхування" визначено, що дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Такими чином, вимоги щодо необхідності внесення страхових платежів для набрання чинності договором страхування або для запобігання його припиненню викладені у статті 983 ЦК України та статті 28 Закону України "Про страхування".

Як вбачається з матеріалів справи страхувальником своєчасно були сплачені страхові платіжі за Договором № 167/12-Т/Ц1 у розмірі 76400 грн., що підтверджується копіями виписки банку. (а.с.86-92).

Щодо доводів відповідача про відсутність правових підстав для виплати суми страхового відшкодування в порядку регресу з причин ненадання позивачем копії Постанови суду про притягнення до відповідальності особи винної у вчиненні ДТП - Хоменком О.М .з відміткою про набрання чинності, то суд звертає увагу, що надання такого документу не передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зокрема, статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися:

а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ;

б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження;

в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують;

г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих;

ґ) підпис заявника та дата подання заяви.

До заяви додаються:

а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа;

б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником;

в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа;

г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну;

ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого;

д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого;

є) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника;

є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності).

Документи, зазначені у підпунктах "а" - "ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.

Особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов'язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов'язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування (регламентної виплати) та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

З огляду на зазначене, суд вважає, що ненадання позивачем Постанови суду з відміткою про набрання чинності, не може виступати підставою для відмови у виплаті регресного зобов'язання .

У відповідності до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Отже, з урахуванням приписів статей Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до полісу № АВ/2274301 у позивача виникло право регресної вимоги до відповідача в сумі 15624,54 грн.

Крім стягнення страхового відшкодування в порядку регресу позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 202,26 грн. та 3% річних у розмірі 80, 91 грн. за період прострочення зобов'язання з 12.06.2013р. по 13.08.2013р.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Аналогічні положення щодо зобов'язання страховика сплатити неустойку в розмірі, установленому договором або законом у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, містяться в ст. 992 ЦК України.

Таким чином, пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконано.

Відповідно до положень ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення страховик (МТСБУ) зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення про прийняте рішення.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З урахуванням вищевикладеного з дати отримання заяви та документів до неї (18.03.2013р.) у відповідача були відсутні підстави для затримки платежу і Відповідач мав здійснити виплату страхового відшкодування у розмірі 15624,54 грн. не пізніше 16.06.2013 року.

На підставі аналізу вищевикладених правових норм суд дійшов висновку, що позивач має право вимоги на стягнення з відповідача пені за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування в межах шестимісячного періоду, тобто з 16.06.2013 року по 13.08.2013р. (дату зазначену позивачем у розрахунку пені до позову).

В результаті розрахунку пені за період з 16.06.2013 року по 30.08.2013р., з урахуванням висновків суду щодо правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 15624,54 грн., судом встановлено, що сума пені яка може підлягати стягненню складає 353 грн. 59 коп.

Оскільки позивач не скористався своїм правом відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних, суд задовольняє заявлену у позові вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 202,26 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Отже, договір про надання послуг (зокрема, страхових) є складним зобов'язанням, що складається з двох органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Проаналізувавши норми ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України, суд дійшов висновку, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Отже, суд дійшов висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням.

З огляду на вищевикладене, суд частково задовольняє вимогу про стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення зобов'язання з 16.06.2013 року по 30.08.2013р. на суму 75,77 грн.

Висновки господарського суду щодо спірних правовідносинах узгоджуються з правовою позицією Верховного суду України викладеною у постанові № 6-49цс12 від 06.06.2012 року по справі за позовом до закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Кремінь", про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно зі статтею 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до частини 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, перелічені обставини справи, оцінивши відповідно до статті 43 ГПК України наявні в матеріалах справи докази та обставини справи за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку про те, що позивач частково довів заявлену до стягнення з відповідача суму страхового відшкодування, а відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 15902,57 грн..

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» про стягнення 15907,71 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (01000, м.Київ, вул..Борщагівська, 154, код ЄДРПОУ 33908322) суму страхового відшкодування у розмірі 15624 (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять чотири) грн.54 коп., суму пені у розмірі 202 (двісті дві) грн.. 26 коп. та суму 3% річних у розмірі 75 (сімдесят п'ять) грн. 77 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (83052, м.Донецьк , проспект Ілліча, будинок 100, код ЄДРПОУ 13490997) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (01000, м.Київ, вул..Борщагівська, 154, код ЄДРПОУ 33908322) витрати по сплаті судового збору у сумі 1719 (одна тисяча сімсот дев'ятнадцять) грн. 94 коп.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 10 жовтня 2013 року.

Повний текст рішення складено та підписано 14 жовтня 2013 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими частиною 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов