Постанова № 34085348, 03.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2013 року № 826/7986/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Б»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва Т-ті особиОСОБА_2 провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004362220 від 29.04.13р.

На підставі ч.4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

Обставини справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтек Б» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позивних вимог позивачем вказується на протиправність та необґрунтованість спірного рішення спірного рішення, у зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкові повідомлення-рішення.

У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав заяву про уточнення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив в повному обсязі, в обґрунтування заперечень на позов зіслався на обставини викладені в письмових запереченнях на позов.

Представник третьої особи в судовому засідання позовні вимоги підтримав, надав суду письмові пояснення.

У судовому засіданні 29.08.13р. суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до вимог ст. 122 КАС.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Працівниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтек Б» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 за період з 01.08.2012р. по 31.01.2013року. За результатами перевірки складено акт від 11.04.2013р. за №217/1-22-20-32766730 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень п.198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у лютому 2012 року на суму 16 52240,00 грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених вище порушень Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення №0004362220 від 29.04.13р. яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2478360,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 1652240,00грн. та штрафні санкції в розмірі 826120,00грн.

Позивач не погоджується із прийнятим податковим органом податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та надуманим, а тому звернувся до суду з позовом щодо його скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про безпідставність позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Відповідно до висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, підставою для збільшення позивачу суми зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2, оскільки правочини, укладені позивачем з таким контрагентом, укладено без мети настання реальних наслідків та, на переконання податкового органу, є нікчемними.

Представником позивача зазначено, що податковим органом зроблено хибний висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності ФОП ОСОБА_2, при цьому реальність настання наслідків за правочином укладеним з таким контрагентом на переконання позивача у повній мірі підтверджується наданою як суду так і до перевірки первинною документацією.

Відповідно до наданої позивачем підтверджуючої документації, судом встановлено, що, між позивачем та ФОП ОСОБА_2 01.07.12р. укладено договір поставки товару № 01/07-01.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано до матеріалів справи копії податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361 за серпень-листопад 2012 р.

На переконання позивача уся ця документація свідчить про настання реальних наслідків за таким правочином, а тому висновки податкового органу є безпідставними.

Однак з такими доводами позивача суд погодитись не може, виходячи із наступного.

Проведеною перевіркою встановлено, що у ФОП ОСОБА_2 відсутня документація, що підтверджує формування податкового кредиту та податкового зобов'язання з контрагентами.

Зазначені обставини не спростовано представником позивача у судових засіданням, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарської операції, на підставі якої сформований податковий кредит та валові витрати за спірною господарською операцією, самі по собі податкові накладні не підтверджують право позивача на його формування.

Відповідно до ст.55-1 Господарського кодексу України, ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

З наданих позивачем суду документів, не вбачається доказів фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_2 щодо виконання укладеного договору. Оскільки у ФОП ОСОБА_2 відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби. А отже, операції ФОП ОСОБА_2 не є господарською діяльність, в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Підпунктом 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В статті 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.215 даного Кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Крім того, ч.2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог п.9.1, 9.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (із змінами та доповненнями) та п.2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити у тому числі: посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 21.12.2010 №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 №1401/18696 (із змінами та доповненнями), визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою платника податку - продавця.

Пунктом 1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст.3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано суду договір укладений з ФОП ОСОБА_2 копії податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 361 за серпень-листопад 2012 р..

Разом з тим, надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операцій з ФОП ОСОБА_2.

Більш того допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо не правдивих показів та за відмову давати покази, повідомив суду що у нього дійсно були господарські відносини з позивачем, одна договорів з такими він особисто не підписував .

При цьому слід зауважити, що надані суду копії договорів відписані саме ФОП ОСОБА_2.

Також суд критично ставиться до посилань позивача на постанову слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.03.13р. про закриття кримінального провадження як на доказ товарності правочинів укладених позивачем у перевіряє мий період, оскільки саме по собі встановлення відсутності у діях посадових осіб позивача складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України не свідчить про настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з ФОП ОСОБА_2.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснена ним господарська операція з ФОП ОСОБА_2 носить реальний характер.

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України, та заниження податку на додану вартість є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому збільшення суми зобов'язання з податку на додану вартість відповідно до спірного податкового повідомлення-рішення є правомірним.

Крім того, відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, позивач та ФОП ОСОБА_2 не здійснювали господарської діяльності підприємств, в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Суд також звертає увагу на наступне. Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 зазначено, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися ст.204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення, копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.В. Смолій