Постанова № 34078540, 03.10.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2013 р. (14:22 год.) Справа №801/8636/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Богацької А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_1;

відповідача - Лук'янець О.Ю., довіреність № 11729/9/10.1-14 від 22.08.13, паспорт серії НОМЕР_2;

Суть спору: 04.09.13 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці про визнання протиправним та скасування наказу ДПС в АР Крим від 07.08.13 № 191-о, поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за весь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що його звільнення 07.08.13, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України через реорганізацію Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим (також далі - ДПС в АР Крим) та скорочення штату та чисельності працівників є незаконним, здійсненим з порушенням норм Кодексу законів про працю України (також далі - КЗпП України), а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що його попереджено про майбутнє вивільнення08.05.13, однак у порушення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України не запропоновано іншу роботу. Зазначаючи про те, що реального скорочення управління правової роботи не зазнало, скорочені лише вакантні посади, посада заступника начальника управління правової роботи, яку ОСОБА_1 займав в ДПС в АР Крим, не скорочувалась, що, на його переконання, дає йому підставу першочергово претендувати на неї. Як зазначає позивач від запропонованих ГУ Міндоходів в АР Крим посад 29.05.13 та 06.08.13 він відмовився з підстав того, що вони є нижчими посадами за ту, яку він обіймав в ДПС в АР Крим та нерівнозначними його посаді в ДПС в АР Крим та досвіду роботи.

За вказаних мотивів, наголосив на тому, що повною мірою мав право зайняти аналогічну посаду у новій структурі, а також можливо іншу керівну посаду, які йому не були запропоновані, а тому вважає, що його вивільнення є незаконним, а наказ про звільнення підлягає скасуванню.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.09.2013 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, повідомлено сторін про місце, день і час судового розгляду, витребувано від відповідача необхідні для розгляду справи матеріали для з'ясування усіх обставин у справі.

Позивач в судовому засіданні підтримав заявлені в адміністративному позові вимоги, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав, проти заявлених вимог заперечував відповідно до підстав та обставин, викладених в запереченнях на адміністративний позов. Наголошуючи на необґрунтованості позовних вимог, представник відповідача зазначив, що наказом Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим від 07.08.13 № 191-о "По персоналу" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим, у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, пов'язаним з реорганізацією ДПС в АР Крим, за п. 1 ст. 40 КЗпП України, ознайомлено позивача під розпис, про що ним на оригіналі наказу вчинено власноручно відповідний запис.

Підставою скорочення чисельності працівників, пов'язаної з реорганізацією ДПС в АР Крим стали: постанова Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів"; наказ Міністерства доходів і зборів України від 26.04.2013 № 80 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів"; наказ Держаної податкової служби України від 07.05.2013 № 14 "Про реорганізацію ДПС в АР Крим, окремих областях"; наказ ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.2013 № 2 "Про введення в дію тимчасового штатного розпису Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на 2013 рік".

Відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України, внаслідок вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва, ДПС в АР Крим 08.05.13 попереджено усіх працівників, в тому числі і ОСОБА_1, про майбутнє вивільнення після закінчення 2 місяців з моменту вручення попередження про майбутнє вивільнення, що, зокрема, підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 із зазначенням дати ознайомлення - 07.08.13. В названому попередженні також було вказано, що вакансії для працевлаштування будуть запропоновані протягом двох місяців.

Запропоновані ОСОБА_1 вакансії ним відхилено з підстав того, що вони є не рівнозначними та не відповідають його раніше займаній посаді і його досвіду роботи.

При цьому представник відповідача наголосив на тому, що стаття 49-2 КЗпП України передбачає обов'язок власника або уповноваженого ним органу запропонувати робітнику роботу на тому ж підприємстві, тобто чинне законодавство України гарантує працівнику переважне право на залишення на роботі, а не на посаді.

За вказаних обставин, на думку відповідача ГУ Міндоходів в АР Крим при звільненні позивача дотримано порядок звільнення, передбачений КЗпП України, тому посилання позивача на порушення порядку звільнення через скорочення штату працівників, є необґрунтованим.

В судовому засіданні 13.09.13 представником відповідача надано доповнення до заперечень, відповідно до яких зазначено, що посади, на які претендував позивач не є вакантними. Так, на посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим наказом від 22.05.13 № 11-о призначено начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим Риндич Н.О., відповідно до поданої нею особистої заяви про переведення. Тобто на час звільнення ОСОБА_1 (07.08.13) вказана посада не була вакантною.

Відносно посади заступника начальника управління правової роботи - начальника відділу адміністративного оскарження відповідачем зазначено, що запропонувати вказану посаду позивачу не можливо у зв'язку з тим, що працівник, який займав посаду начальника відділу адміністративного оскарження має більший стаж роботи та кваліфікацію ніж позивач. В даному випадку це було б порушенням його прав. Посаду начальника відділу правового супроводження планових перевірок та перевірок з питань адміністрування податку на додану вартість управління правової роботи зайняла особа, яка першочергово претендувала на її зайняття у зв'язку з наявністю більшого стажу роботи, а також наявністю на утриманні двох дітей.

Також, на виконання ухвали суду від 11.09.13,в судовому засіданні надано витребувані накази, довідку розрахунок середньомісячної заробітної плати, заяви про переведення та витяги з наказів про прийняття працівників, штатний розпис на 2013 рік ДПС в АР Крим.

Письмовими поясненнями, наданими суду та позивачу 18.09.13, підтриманими в судовому засіданні у повному обсязі,представник відповідача наголосив на тому, що в структурі ГУ Міндоходів в АР Крим Риндич Н.О. після 07.05.13 не пропонувались вакансії, у зв'язку з тим, що 21.05.13 від неї надійшла заява про переведення її з посади начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим на посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим, на підставі якої наказом від 22.05.13№ 11-оРиндич Н.О. призначено на посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим.

Вакантні посади позивачу та іншим працівникам пропонувалисьпісля29.05.13 на підставі наказу ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.2013 № 2 "Про введення в дію тимчасового штатного розпису ГУ Міндоходів в АР Крим на 2013 рік", яким введено в дію тимчасовий штатний розпис ГУ Міндоходів в АР Крим на 2013 рік та на підставі якого всі працівники ДПС в АР Крим, які не відмовились, переводились до ГУ Міндоходів в АР Крим. Таким чином, пропонувати посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим 29.05.13 позивачу не було підстав.

Представником відповідача наголошено на тому, що переважне право на зайняття посади заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів було саме у начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим, а не у позивача, як заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим. На дату звільнення позивача штатний розпис, який передбачав вакантні посади начальників та заступників начальників відділів управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим був лише введений в дію, у зв'язку з чим пропонувати зазначені вакансії було неможливо.

Також в судовому засіданні, що відбулось 18.09.13, представником відповідача надано письмову пропозицію угоди про примирення сторін, підписану заступником начальника ГУ Міндоходів в АР Крим, відповідно до змісту якої запропоновано ОСОБА_1 примирення сторін за умов того, що позивач відмовляється від позову в повному обсязі, а відповідач поновить позивача шляхом переведення з посади заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим на посаду вибрану позивачем із запропонованих та вакантних в ГУ Міндоходів в АР Крим посад, а саме:

- начальник відділу правового супроводження позапланових та фактичних перевірок управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим;

- начальник відділу організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим;

- заступник начальника відділу організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим;

- заступник начальника відділу правового супроводження планових перевірок та перевірок з питань адміністрування податку на додану вартість управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим.

Запропоновану ГУ Міндоходів в АР Крим пропозицію підписання угоди про примирення сторін ОСОБА_1 відхилив.

30.09.13 в судовому засіданні представником відповідача надано додаткові пояснення, відповідно до яких вказано на розширення повноважень ГУ Міндоходів в АР Крим порівняно з повноваженнями ДПС в АР Крим та зазначено про скорочення штату працівників ГУ Міндоходів в АР Крим порівняно з ДПС в АР Крим, на підтвердження чого надано відповідні Положення про ГУ Міндоходів в АР Крим та про ДПС в АР Крим; накази Міністерства доходів і зборів України від 26.04.13 № 80 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів, яким визначена загальна чисельність ГУ Міндоходів в АР Крим у кількості 2 194 штатні одиниці, та Державної податкової служби України від 30.07.12 № 664 "Про внесення змін до наказу ДПС України від 10.04.12 № 280", яким визначено загальну чисельність ДПС в АР Крим у кількості 2 435 штатних одиниць, а також наказ ДПС в АР Крим від 20.02.13 № 110 "Про введення в дію штатного розпису ДПС в АР Крим", яким затверджено останні зміни до штатного розпису ДПС в АР Крим, визначено загальну чисельність ДПС в АР Крим у кількості 455 штатних одиниць та 25 штатних одиниць по управлінню правової роботи та наказ ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.13 № 2 "Про введення в дію тимчасового штатного розпису ГУ Міндоходів в АР Крим на 2013 рік", визначено штатну чисельність працівників ГУ Міндоходів в АР Крим у загальній кількості 450 штатних одиниць та 21 штатної одиниці по управлінню правової роботи.

Також, в судовому засіданні надано витяг з наказу від 13.09.13 № 173-о "По персоналу", яким переведено Уголькова Є.О. на посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника, копію службової записки начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим про успішне проходження Угольковим Є.О. стажування.

Окрім цього, представником відповідача надано проект мирової угоди, в якій запропоновано ОСОБА_1 протягом трьох днів з моменту отримання копії ухвали Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим про затвердження мирової угоди наказом ДПС в АР Крим звільнити останнього з посади заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим в порядку переведення на вибрану позивачем посаду ГУ Міндоходів в АР Крим та наказом ГУ Міндоходів в АР Крим з наступного дня після звільнення призначити в порядку переведення на вибрану посаду ГУ Міндоходів в АР Крим з встановленням посадового окладу з моменту призначення згідно вибраної посад, а саме:

- начальника відділу правового супроводження позапланових та фактичних перевірок управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим;

- заступника начальника відділу організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим;

- заступника начальника відділу правового супроводження планових перевірок та перевірок з питань адміністрування податку на додану вартість управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Власноручним записом, вчиненим на мировій угоді,ОСОБА_1 30.09.13 зазначив: "З викладеними умовами не згоден", що підтвердив своїм особистим підписом.

Наданою в судовому засіданні 30.09.13 заявою, ОСОБА_1 збільшив позовні вимоги та просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ДПС в АР Крим від 07.08.13 № 191-о, поновити на посаді заступника начальника управління правової роботи Державної податкової служби в АР Крим та стягнути заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, стягнути моральну шкоду у розмірі 8 000 грн. та допустити негайне виконання рішення суду у частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

02.10.13 представник відповідача надав додаткові пояснення, якими пояснив, що стаж роботи та кваліфікація позивача не дає йому жодних переваг перед особою, яка зайняла посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим та, тим більш, перед особою, яка зайняла посаду начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим.

Також представником відповідача наголошено на тому, що особа, яка з травня 2013 року призначена на посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим має двох неповнолітніх дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2, що відповідно до ст. 42 КЗпП України є перевагою при наявності переважного права позивача на залишення на роботі. На підтвердження викладених висновків надано суду довідки, здійснені за результатами аналізу відомостей особових справ позивача та осіб, що займають посади начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим та його заступника.

Також, посилаючись на роз'яснення Верховного Суду України, зазначені у листі від 01.05.2012 "Про висновки Верховного Суду України викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, за 2010 - 2011 рр.", постанову Верховного Суду України від 4 липня 2011 року у справі № 21-119а11, представником відповідача зазначено, що довідка, яка долучена до матеріалів справи про розрахунок середньої заробітної плати розрахована згідно норм чинного законодавства та з урахуванням судової практики, у зв'язку з чим у відповідача немає підстав для надання іншої довідки з урахуванням премії за липень 2013 року, яка нарахована та виплачена у серпні 2013року, витребуваних ухвалою суду від 30.09.2013.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5, що обіймає посаду заступника начальника відділу персоналу ГУ Міндоходів в АР Крим, в органах ДПС з 2005 року, на займаній посаді перебуває з 2010 року,пояснив, що реорганізація ДПС в АР Крим проводиться у зв'язку з адміністративною реформою, якою створено нове Міністерство доходів і зборів України, нові територіальні органи, у тому числі і на території АР Крим - ГУ Міндоходів в АР Крим, на виконання якого поставлено нові задачі (функції); приєднано Митну службу України, Пенсійним фондом України передається функція з адміністрування єдиного соціального внеску. Реорганізація ДПС в АР Крим почалась раніше, ніж затверджено штатний розклад ГУ Міндоходів в АР Крим. Штатний розклад затверджено 13.05.13. Спочатку призначено керівництво ГУ Міндоходів в АР Крим, яке у свою чергу визначилось з особистим складом своїх структурних підрозділів. Фізично було неможливо одразу запропонувати позивачу посаду в новоствореному ГУ Міндоходів в АР Крим.

Зі слів свідка, позивачу пропонувались вакантні посади, враховуючи професійні якості, кваліфікаційні вимоги та положення наказів по добору кадрів (нового № 256 та старого № 159). Кваліфікаційні вимоги до посади заступника начальника управління правової роботи в ГУ Міндоходів в АР Крим не змінились.

Риндич Н.О. (післяшлюбне прізвище Сотнікова) в ДПС в АР Крим обіймала посаду начальника управління правової роботи, якій, враховуючи її діяльність, кваліфікацію, була запропонована посада заступника начальника управління правової роботи. Вона погодилась із запропонованою посадою та написала заяву про переведення на посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим.

Враховуючи високій рівень професійної підготовки та кваліфікації,досвід роботи, ділові якостіОСОБА_1, йому пропонувались усі вакансії (вакантні посади) в управлінні правової роботи.

Думка кадрової служби з приводу кандидатури ОСОБА_1 та пропонування йому вакантних посад керівництвом управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим не враховується, рішення приймається керівництвом ГУ Міндоходів в АР Крим та управління правової роботи.

Позивач на задоволенні уточнених позовних вимог наполягав. Представник відповідача, не визнаючи позов, проти задоволення заявлених вимог заперечував.

Заслухавши доводи і заперечення сторін, покази свідка, оцінивши повідомлені сторонами обставини, дослідивши надані у їх сукупності докази на підтвердження доводів та заперечень, зважаючи на норми матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 відповідно до наказу Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим від 17.08.09 № 626-о прийнятий з 17.08.09 в порядку переведення із Територіального управління державної судової адміністрації на посаду головного державного податкового інспектора відділу правової експертизи нормативно-правових актів юридичного управління Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим (також далі - ДПА в АР Крим), за результатами стажування. Того ж дня, на підставі названого наказу, присвоєно спеціальне звання "Радник податкової служби 3 рангу".

03.09.09 ОСОБА_1 переведений на посаду головного державного податкового інспектора відділу представництва інтересів в судах та організації позовної роботи юридичного управління ДПА в АР Крим, відповідно до ст. 32 КЗпП України. 23.11.09 позивач переведений на посаду заступника начальника управління-начальника відділу представництва інтересів в судах та організації позовної роботи юридичного управління ДПА в АР Крим, за результатами стажування.

25.01.12 звільнений з посади заступника начальника управління-начальника відділу представництва інтересів в судах та організації позовної роботи юридичного управління ДПА в АР Крим в порядку переведення до ДПС в АР Крим, відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України. 26.01.12 прийнятий на посаду заступника начальника управління-начальника відділу правового забезпечення діяльності та представництва інтересів ДПС у судах управління правової роботи ДПС в АР Крим, в порядку переведення.

20.09.12 присвоєно чергове спеціальне звання "Радник податкової служби 2 рангу".

26.09.12 переведений на посаду заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим, відповідно до ст. 32 КЗпП України(а.с. 4-11).

07.08.13 на підставі наказу Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим від 07.08.2013 № 191-о ОСОБА_1 звільнений у зв'язку зі скорочення чисельності працівників, пов'язаним із реорганізацією ДПС в АР Крим, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 23).

Вирішуючи спір по суті, приймаючи рішення, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів, згідно з частини другої названої статті, можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з частиною третьої вказаної статті 2 КАС України, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до пункту 2 частини другої статті 17 КАС України, поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, під якою, на вимогу пункту 15 частини першої статті 3 КАС України, слід розуміти діяльність на державних політичних посадах, професійну діяльність суддів, прокурорів, військову службу, альтернативну (невійськову) службу, дипломатичну службу, іншу державну службу, службу в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

За приписами статті 1 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" державною службою в Україні є професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

З положень статті 2 названого Закону під посадою слід розуміти визначену структурою і штатним розписом первинну структурну одиницю державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Розділ VI Закону України "Про державну службу" регулює питання припинення державної служби та окрім спеціально визначених названим Законом підстав припинення державної служби передбачає загальні підстави звільнення з державної служби, визначені Кодексом законів про працю України (частина перша статті 30 Закону), а тому на осіб при звільненні з публічної служби поширюються положення та гарантії, передбачені названим Кодексом.

Закріплений у частині першій статті 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини першої статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Указом Президента України від 24 грудня 2012 року № 726/2012 "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" постановлено утворити Міністерство доходів і зборів України, реорганізувавши Державну митну службу України та Державну податкову службу України, а також поклавши на Міністерство, що утворюється, функцію з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013 "Про Міністерство доходів і зборів України" затверджено Положення про Міністерство доходів і зборів України, в якому пунктом 1 зазначено, що Міністерство доходів і зборів України є правонаступником Державної податкової служби України та Державної митної служби України, що реорганізується.

Відповідно до наказу Державної податкової служби України від 07.05.13 № 14 "Про реорганізацію ДПС в АР Крим, окремих областях" розпочато реорганізацію Державної податкової адміністрації в Автономній Республіці Крим, в якій на державній службі перебував позивач, встановлено 3-місячний строк для проведення реорганізації з моменту опублікування повідомлення про прийняте рішення щодо припинення податкових служб в АР Крим, окремих областях у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Вже 08.05.13 з попередженням про майбутнє звільнення (по закінченню 2 місяців з дати вручення попередження) у зв'язку із скороченням чисельності працівників, пов'язаним із реорганізацією ДПС в АР Крим, ознайомлено ОСОБА_1 - заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим, про що свідчить його особистий підпис, в якому також зазначалось, що відповідні вакансії для працевлаштування йому будуть запропоновані протягом двох місяців (а.с.37).

Керівництвом ГУ Міндоходів в АР Крим відповідно до статті 49-2 КЗпП України запропоновано ОСОБА_1 - заступнику начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим для працевлаштування в ГУ Міндоходів в Автономній Республіці Крим вакансії:

- завідувач сектору організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів, правового забезпечення діяльності управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим;

- головний державний інспектор відділу правового супроводження перевірок управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника (ОСОБА_7).

29.05.13, про що свідчить особистий напис та підпис позивача, ОСОБА_1 із запропонованими вакансіями не погодився (а.с.38).

Окрім цього, керівництвом ГУ Міндоходів в Автономній Республіці Крим ОСОБА_1 - заступнику начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим для працевлаштування в ГУ Міндоходів в Автономній Республіці Крим запропоновано вакансії:

- начальника відділу правового забезпечення діяльності управління правової роботи Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим;

- заступника начальника відділу організації взаємодії та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим.

06.08.13 ОСОБА_1, про що свідчить його особистий підпис, не погодився із запропонованими вакансіями, зазначивши: "із запропонованими нерівнозначними посадами не згоден". (а.с.44).

Як убачається з наказу Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим від 07.08.2013 № 191-о, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим у зв'язку зі скороченням чисельності працівників, пов'язаним з реорганізацією ДПС в АР Крим, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, його підставами стали: постанова Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", наказ Міністерства доходів і зборів від 26 квітня 2013 року № 80 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів", наказ ДПС України від 07.05.13 № 14 "Про реорганізацію ДПС в АР Крим, окремих областях", наказ ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.13 № 2 "Про введення в дію тимчасового штатного розпису Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на 2013 рік", відмова від запропонованих посад, ст. 24 Закону України "Про відпустки".

З положень пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про праці України від 10.12.1971 № 322-VIII трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з вказаної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

На вимогу частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Відповідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне звільнення.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 для працевлаштування в ГУ Міндоходів в Автономній Республіці Крим запропоновано вакансії, від яких 29.05.13 та 06.08.13 останній відмовився.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади", постанов Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 563 "Про затвердження Типового положення про територіальні органи міністерства і іншого центрального органу виконавчої влади" і від 20 березня 2013 року № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" та на підставі підпункту 10 пункту 11 Положення про Міністерство доходів і зборів України, затвердженого Указом Президента України від 18 березня 2013 року № 141/2013, наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.04.13 № 43 "Про затвердження положень про територіальні органи Міндоходів в Автономній Республіці Крим" затверджено Положення про Головне управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, що є територіальним органом Міндоходів, який підпорядковується Міндоходів, забезпечує реалізацію повноважень Міндоходів на території Автономної Республіки Крим.

Підпунктом 12 пункту 5 Положення про Головне управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.04.13 № 43 (також далі - Положення) визначено, що ГУ Міндоходів в АР Крим з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів у ГУ Міндоходів в АР Крим та підпорядкованих ДПІ, у межах наданих повноважень в підприємствах, установах та організаціях, що належать до сфери управління Міндоходів, формує кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників ГУ Міндоходів та підпорядкованих ДПІ.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 26.04.2013 № 80 "Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів", зі змінами і доповненнями, чисельність працівників головних управлінь Міндоходів в АР Крим, областях, мм. Києві, Севастополі та Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників затверджено згідно з додатком № 1, відповідно до якого затверджена загальна чисельність ГУ в АР Крим складає 2 239 осіб, з яких головного управління - 530 чоловік, у тому числі підрозділи правової роботи - 77 осіб (а.с.35).

Відповідно до наказу ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.2013 № 2 "Про введення в дію тимчасового штатного розпису ГУ Міндоходів в АР на 2013 рік", у зв'язку із затвердженням 07.05.13 Міністерством доходів і зборів України тимчасового штатного розпису Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим на 2013 рік, введено в дію тимчасовий штатний розпис ГУ Міндоходів в АР Крим на 2013 рік, яким разом затверджено 450 штатних посад, у тому числі управління правової роботи до складу якого увійшли: 1 (одна) посада начальника управління, 1 (одна) посада заступника начальника управління, 5 (п'ять) посад відділу правового супроводження перевірок, 3 (три) посади сектору організації підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів, правового забезпечення діяльності, 8 (вісім) посад відділу адміністративного оскарження, 3 (три) посади сектору моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення (а.с.47-53).

22.05.13 наказом ГУ Міндоходів в АР Крим № 11-о "Про прийняття працівників" прийнято з 22 травня 2013 року в порядку переведення із Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим до Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим в Управління правової роботи Риндич Наталію Олександрівну на посаду заступника начальника управління правової роботи. Підставою для прийняття відповідного наказу стала заява Риндич Н.О. від 21.05.13 (а.с.39).

Відповідно до заяви Федорова С.Ф. від 13.05.13 наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 28.05.13 № 18-о "По персоналу" прийнято Федорова Сергія Федоровича, в порядку переведення із ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, на посаду начальника управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим. Підставами для такого призначення стали: заява Федорова С.Ф., лист Директора Департаменту правової роботи Міністерства доходів і зборів України Кочкарова В.В. від 24.05.13 № 5210/7/99-99-10-02-01-17/1694 "Про надання згоди на призначення" (а.с.67), постанова Кабінету Міністрів України від 19 червня 1996 року № 658 "Про затвердження Положення про ранги державних службовців", розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року № 333-р "Про віднесення посад керівних працівників апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців" (а.с.81,82).

Відповідні дії з призначення Федорова С.Ф. на посаду начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим узгоджуються із приписами Інструкції про порядок призначення на посади та звільнення з посад працівників номенклатури ДПС України та обліково-контрольної номенклатури ДПС України, затвердженої Наказом ДПС України від 27.02.12 № 159, та знайшли своє підтвердження у Порядку призначення на посади та звільнення з посад працівників обліково-контрольної номенклатури Міністерства доходів і зборів України, зокрема пункт 1.4, затвердженому наказом Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2013 № 256 "Про організацію добору кадрів в Міністерство доходів і зборів України" (а.с.69-72, 157-159).

Тобто, як вбачається з наведеного, станом на 29.05.13 - дату надання ОСОБА_1 пропозиції на зайняття вакантних посад в ГУ Міндоходів в АР Крим, посади в управлінні правової роботи були зайняті, що унеможливлювало запропонувати йому визначені штатним розписом в управлінні правової роботи посади.

Досліджений судом штатний розпис на 2013 рік Державної податкової служби в Автономній Республіці Крим, затверджений 10.01.13 головою Комісії з проведення реорганізації ДПС України передбачав загальну чисельність ДПС в АР Крим у кількості 455 штатних одиниць (а.с.82-89), що у порівнянні із затвердженим наказом ГУ Міндоходів в АР Крим від 13.05.13 № 2 тимчасовим штатним розкладом ГУ Міндоходів в АР Крим на 2013 є більшим на 5 штатних одиниць та складає 450 штатних одиниць (а.с.47-53), що підтверджує обставини скорочення чисельності працівників, пов'язаних, зокрема із реорганізацією ДПС в АР Крим.

Так, скорочення чисельності передбачає звільнення працівників, натомість скорочення штату - зменшення кількості або ліквідацію певних посад, спеціальностей, професій тощо. При цьому одночасно можуть вводитись інші посади, спеціальності, професії, тощо, в результаті чого кількість працівників може і не зменшуватись, а в окремих випадках навіть збільшуватись.

Як вбачається зі спірного наказу, законність якого оскаржує позивач, підставами для його прийняття стали обставини скорочення чисельності працівників, пов'язані із реорганізацією ДПС в АР Крим.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про наявність у спірному випадку юридичного факту - змін в організації виробництва і праці, шляхом скорочення чисельності працівників ДПС в АР Крим та реорганізації ДПС в АР Крим, який є підставою для звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Водночас, слід зазначити, що положення статті 49-2КЗпП України передбачають обов'язок власника або уповноваженого ним органу запропонувати одночасно з попередженням про звільнення працівникові іншу роботу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Гарантії працівника, визначені положеннями названої статті передбачають обов'язок власника або уповноваженого ним органу їх дотримання при змінах в організації виробництва і праці щодо пропозиції іншої роботи, але аж ніяк не іншої рівнозначної посади, на чому помилково наполягав позивач.

Окрім цього, з огляду на встановлені судом обставини, доводи позивача щодо недотримання відповідачем визначеного законом порядку пропозиції іншої роботи одночасно з попередженням про звільнення, що знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, у даному випадку не мають процедурного значення, оскільки, як то встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідач, виконуючи передбачений законом обов'язок щодо повідомлення про майбутнє вивільнення, на день ознайомлення позивача з ним, не мав затвердженого у встановленому законом штатного розпису, що унеможливлювало надання пропозиції щодо вакантних посад в ГУ Міндоходів в АР Крим, одночасно з попередженням про звільнення.

При цьому, слід зазначити, що визначений наказом Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2013 № 256 "Про організацію добору кадрів в Міністерство доходів і зборів України" порядок призначення на посади та звільнення з посад працівників обліково-контрольної номенклатури Міністерства доходів і зборів України передбачає добір кадрів та призначення осіб з керівних посад, очільники яких визначають та здійснюють підбір кадрів за своїм вибором (на свій власний розсуд), а у разі необхідності - за погодженням з профільними структурними підрозділами апарату Міндоходів.

Дійшовши висновку про відсутність порушення трудових прав позивача судом враховано також, що ОСОБА_1 попереджений за 2 місяці -08.05.13 відповідно до статті 49-2 КЗпП України про можливе наступне вивільнення або переведення на іншу посаду; йому29.05.13 та 06.08.13 запропоновано переведення за його вибором на вакантні в ГУ Міндоходів в АР Крим посади (завідувач сектору організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів, правового забезпечення діяльності управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим; головний державний інспектор відділу правового супроводження перевірок управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника (ОСОБА_7); начальник відділу правового забезпечення діяльності управління правової роботи Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим; заступник начальника відділу організації взаємодії та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим), з якими він не погодився та відмовився.

Надаючи оцінку доводам позивача про наявність переважного права на заміщення посади заступника начальника управління правової роботи у порівнянні із особою, призначеною на цю посаду - Риндич Н.О. суд виходив з наступного.

На вимогу статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Судом встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1, в управлінні правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим місця начальника та його заступника були зайняті,у зв'язку із чим названі посади йому не пропонувались. На зайняття вказаних посад ГУ Міндоходів в АР Крим та Департамент правової роботи Міністерства доходів і зборів України надали перевагу Федорову С.Ф. та Риндич Н.О. (нині Сотнікова Н.О.).

З довідок, наданих відповідачем, за підписом свідка у справі - ОСОБА_5, що обіймає посаду заступника начальника відділу персоналу ГУ Міндоходів в АР Крим,встановлено, що Риндич Н.О. розпочала свою трудову діяльність за фахом у 2001 році, у тому числі з 2005 року в органах податкової служби - з посади головного державного податкового інспектора відділу супроводження справ у судах юридичного управління ДПА в АР Крим, з лютого 2011 року по січень 2012 року перебувала на посаді начальника відділу експертизи нормативно-правових актів юридичного управління ДПА в АР Крим, з травня 2012 року по травень 2013 рокуобіймала керівну посаду - начальник управління правової роботи ДПС в АР Крим.

У свою чергу ОСОБА_1 свою трудову діяльність за спеціальністю розпочав з 2005 року, в органах податкової служби з серпня 2008 року, з вересня 2012 року по день звільнення - 07.08.13 перебував на посаді заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим, керівних посад, ані до служби в органах податкової служби, ані в органах податкової служби не обіймав.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що стаж роботи ОСОБА_1, його спеціальність, кваліфікація, досвід роботи не дає йому жодних переваг перед особою, яка зараз займає посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим, а тим більше перед особою, яка зараз займає посаду начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим, у тому числі за відсутності погодження Департаментом правової роботи Міністерства доходів і зборів України на зайняття посади начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим, обов'язковість якого передбачена пунктом 1.4 Порядку призначення на посади та звільнення з посад працівників обліково-контрольної номенклатури Міністерства доходів і зборів України, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 08.07.2013 № 256 "Про організацію добору кадрів в Міністерство доходів і зборів України" (а.с.69-72).

Що ж до оцінки поняття кваліфікації як такого, що включає в себе не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати завдання та обов'язки відповідної роботи, виконувати особливі доручення, то це поняття є оціночним, такого рівня кваліфікації позивача для зайняття посади начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим судом не встановлено, а сторонами належних та допустимих доказів не надано.

Водночас, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що його доводи щодо порушення відповідачем вимог частини другої статті 49-2 КЗпП України, оскільки він має переважне право на переведення на посаду заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим або іншу рівнозначну посаду чи керівну посаду ГУ Міндоходів в АР Крим, а йомутакі посади не запропоновані, судом відхиляються, оскільки ніяких переваг на переведення на іншу роботу в разі звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, ані зазначеними нормами, ані положеннями статті 42 КЗпП України не встановлено.

Окрім цього, в новоствореному ГУ Міндоходів в АР Крим відсутні посади, рівнозначні тій, що позивач займав у ДПС в АР Крим, оскільки досліджуючи Положення про Державну податкову службу в Автономній Республіці Крим, затверджене наказом ДПС України від 29.12.11 № 305, Положення про Головне Управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим, затверджене наказом Міндоходів України від 17.04.13 № 43, аналізуючи їх за змістом, судом встановлено, що ГУ Міндоходів в АР Крим, окрім завдань здійснення контролю за додержанням податкового законодавства та запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері податкового законодавства, до основних завдань віднесено ще й: забезпечення реалізації державної митної політики, боротьба із правопорушеннями під час застосування митного законодавства; забезпечення реалізації державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; забезпечення реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, боротьба з правопорушеннями при застосуванні законодавства з питань сплати єдиного внеску; забезпечення реалізації державної політки у сфері контролю за своєчасністю здійснення розрахунків в іноземній валюті та т.і. (а.с. 25-31, 98-105). Водночас, збільшення завдань передбачає не тільки збільшення повноважень відповідно до покладених завдань, а й обов'язків, дотримання яких є безумовним при реалізації покладених завдань та функцій, реалізації прав, погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ГУ Міндоходів в АР Крим, а також збільшення функціональних обов'язків, відповідальності, кваліфікації, професійних знань і умінь, досвіду роботи, що забезпечуватиме належне виконання особою посадових обов'язків.

Тобто, в ході судового розгляду знайшли своє підтвердження обставини реорганізації ДПС в АР Крим, на зміну якій утворено ГУ Міндоходів в АР Крим, що має більше завдань, функцій, обов'язків та прав, ширшу, аніж в ДПС в АР Крим компетенцію, що зумовлює відповідні вимоги при доборі кадрів, що обійматимуть відповідні посади, та виключає рівнозначність посади заступник начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим посаді заступника начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим.

З огляду на вказане, доводи позивача щодо рівнозначності посади, яку він обіймав в ДПС в АР Крим, посаді, створеній в ГУ Міндоходів в АР Крим, щодо обов'язку відповідача забезпечити позивача при працевлаштуванні рівнозначною посадою - заступник начальника управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим або іншою керівною посадою, є безпідставними, такими що не відповідають дійсності та спростовуються вищевказаними обставинами.

Заразом, переважне право на залишення на роботі не тотожне переважному праву на працевлаштування на посаду в новоутвореній установі - ГУ Міндоходів в АР Крим. При звільненні працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України право на призначення особи на новоствореному робочому місці закріплено саме за роботодавцем, а тому така згода, за відсутності самої пропозиції працевлаштування не може розглядатись як обов'язок роботодавця працевлаштувати особу саме на ту посаду, на яку вона бажає бути працевлаштованою.

За змістом наведених норм статей 40, 42, 49-2 КЗпП України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду трудових спорів" (з подальшими змінами) слідує, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, усі наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі. Основним критерієм пропозиції, як убачається з названих норм та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, є наявні вакансії, які за своєю кваліфікацією може займати працівник.

З дослідженого судом переліку вакансій, які за своєю кваліфікацією, спеціальністю стажем та досвідом роботи може займати ОСОБА_1, що пропонувались ГУ Міндоходів в АР Крим 29.05.13 та 06.08.13, у тому числі в пропозиції угоди про примирення сторін, поданої представником відповідача в судовому засіданні 18.09.13 (начальник відділу правового супроводження позапланових та фактичних перевірок управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим;начальник відділу організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим;заступник начальника відділу організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим;заступник начальника відділу правового супроводження планових перевірок та перевірок з питань адміністрування податку на додану вартість управління правової роботи ГУ Міндоходів в АР Крим) та в мировій угоді, запропонованій представником відповідача в судовому засіданні 30.09.13 (начальника відділу правового супроводження позапланових та фактичних перевірок управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим;заступника начальника відділу організації взаємодії підрозділів та представництва інтересів Міндоходів та його територіальних органів управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим;заступника начальника відділу правового супроводження планових перевірок та перевірок з питань адміністрування податку на додану вартість управління правової роботи Головного управління Міндоходів в АР Крим), відповідачем дотримано законодавчо передбачені вимоги щодо працевлаштування працівника, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, а тому за наявності відмови позивача, яку він неодноразово висловив, у тому числі під час судового розгляду, із прийняття пропозиції працевлаштування в ГУ Міндоходів в АР Крим, запропонованими йому вакантними посадами, відповідно до кваліфікації, спеціальності, стажу та досвіду роботи, відповідач за законом не міг вчинити нічого іншого, як звільнити позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, право на що надано Положенням про Державну податкову служу в Автономній Республіці Крим, затвердженим наказом Державної податкової служби України від 29.12.11 № 305 (підпункт 7 пункту 11), Наказом Державної податкової служби України від 07.05.13 № 14 "Про реорганізацію ДПС в АР Крим, окремих областях" (а.с.36, 98-105, 106-108).

Відповідно до загального правила, визначеного статтею 13 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця від 22 червня 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, що набрала чинності для України з 16 травня 1995 року, коли роботодавець планує припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного або аналітичного плану, він:

а) своєчасно надає відповідним представникам працівників інформацію щодо цього питання, зокрема, про причини передбачуваних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може торкнутися, та строк, протягом якого їх буде проведено;

б) якомога раніше надає можливість, згідно з національним законодавством і практикою, відповідним представникам працівників провести консультації щодо заходів запобігання звільненням або зведення кількості їх до мінімуму та заходів з пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення для відповідних працівників, зокрема таких, як надання іншої роботи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито усіх передбачених трудовим законодавством заходів щодо залишення позивача на державній службі, у тому числі пропозиції (як до,так і після звільнення)зайняття вакантних в ГУ Міндоходів в АР Крим відповідно до його досвіду, спеціальності та кваліфікації посад, від яких він самостійно (своїм вольовим рішенням) відмовився.

А відтак, трудові гарантії позивача прийняттям відповідачем оскарженого наказу про звільнення не порушені.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то суд вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Моральна шкода, заподіяна фізичній чи юридичній особі, може відшкодовуватись у випадках, коли можливість такого відшкодування передбачена нормами Конституції чи випливає з її положень та в інших випадках, передбачених чинним законодавством або угодою сторін.

Частиною другою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (також далі - ЦК України) кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Зокрема, частина перша статті 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд України в постанові Пленуму від 31 березня 1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4"Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Ураховуючи, те що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин, то для такого необхідним є встановлення насамперед факту порушення трудових прав працівників, що стали наслідком дій чи рішень (як законних, так і незаконних) власником або уповноваженим ним органом, а також визначення характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

За таких підстав вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки доводи наведені суду, не підтверджені належними та допустимими доказами, не дають суду підстав вважати, що спірним наказом відповідач заподіяв порушення законних прав позивача, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Підстав для відшкодування моральної шкоди позивачем як у позові (основному та заяві про збільшення позовних вимог - а.с. 2-3, 171-173), так і в поясненнях у судових засіданнях, не наведено. Доказів її спричинення не надано.

Тому у задоволенні позовної вимог про стягнення моральної шкоди суд відмовляє.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статей 69, 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

На вимогу частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача спростовані належними та незаперечними доказами, наданими відповідачем. Інші твердження позивача не спростовують зроблених судом висновків. Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а також доказів на підтвердження цих обставин у процесі розгляду справи судом не виявлено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у зв'язку із реорганізацією ДПС в АР Крим, скороченням чисельності працівників - змінами в організації виробництва та праці, самостійною відмовою ОСОБА_1 від працевлаштування в ГУ Міндоходів в АР Крим - вольовою відмовою в зайняття однієї із запропонованих в ГУ Міндоходів в АР Крим вакантних посад (як до звернення до суду, так і під час розгляду справи в суді), враховуючи положення статей 1, 2, 30 Закону України "Про державну службу", приписи статей 42, 49-2 КЗпП України, звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління правової роботи ДПС в АР Крим за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України є законним.

За таких встановлених фактичних обставин у справі суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Підстав для розподілу судових витрат у відповідності до положень статті 94 КАС України судом не виявлено.

Керуючись статтями 11, 69, 94, 160 - 163, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

На постанову прийняту згідно частини третьої статті 160 КАС України (у разі проголошення вступної та резолютивної частин постанови) апеляційна скарга подається протягом 10 (десяти) днів з дня отримання копії постанови.

Постанову може бути оскаржено до Севастопольського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення строку, з якого суб'єкт владних повноважень може отримати копію постанови суду.

Суддя А.О. Кушнова