Ухвала суду № 34073433, 30.09.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 р.Справа № 820/3495/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013р. по справі № 820/3495/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківська книжкова фабрика "Глобус" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія"

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Харківська книжкова фабрика "Глобус" корпоративного підприємства ДАК "Укрвидавполіграфія", звернувся до суду із адміністративним позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (Західної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000272211, № 0000282211 від 11.04.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки податкового органу про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат послуги по взаємовідносинам із контрагентами - ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Бізнес-Метал», ПП «Інстал плюс», та як наслідок формування на їх підставі складу податкового кредиту з ПДВ. Підставою для даних висновків слугувала інформація про порушення податкового законодавства контрагентом позивача, яка була отримана відповідачем від іншого органу державної податкової служби та міститься у відповідному акті перевірки, та той факт, що позивач, під час перевірки, не довів економічну вигоду від робіт (послуг) виконаних партнерами позивача та факт використання таких робіт (послуг) у власній господарській діяльності. Крім того, за наслідком проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу амортизаційних відрахувань зайвих нарахувань та неналежне документальне підтвердження витрат зі страхування майна. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують правомірність віднесення певних витрат до складу валових та формування на їх підставі суми податкового кредиту з ПДВ, та підтверджують правомірність нарахування амортизаційних відрахувань та належне документальне підтвердження витрат зі страхування майна, то висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства є помилковими, та як наслідок, спірні податкові повідомлення-рішення - незаконними.

Постановою Харківського окружного адміністративного від 19.06.2013 року адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення №0000272211, №0000282211 від 11.04.2013 року, винесені Західною МДПІ.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 п.138.2 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст. 139, п.144.1.ст 144, п.198.1, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували встановлені за наслідками перевірки висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Підставою для вказаних висновків слугувала інформація про порушення податкового законодавства контрагентом позивача, яка була отримана відповідачем від іншого органу державної податкової служби, та те, що позивачем під час проведеної перевірки не було доведено економічну вигоду від робіт (послуг) виконаних партнерами позивача та факт використання таких робіт (послуг) у власній господарській діяльності, а також встановлене неналежне документальне підтвердження витрат зі страхування майна та неправильне нарахування позивачем складу амортизаційних витрат. Враховуючи наведене, відповідач вказує, що встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, спірні податкові повідомлення рішення про нарахування суми грошового зобов'язання є законними.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники позивача та відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ПрАТ «Харківська книжкова фабрика «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» зареєстровано як юридична особа, перебуває на податкову обліку в Західній МДПІ.

Основними видами діяльності за КВЕД, яку здійснювало підприємство у спірний період було - інша поліграфічна діяльність, оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям, роздрібна торгівля книгами, газетами та канцелярськими товарами, діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Позивач у період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року здійснював діяльність, яка згідно п.6 п. 2 р. ХХ ПК України тимчасово, до 1 січня 2015 року, звільняється від оподаткування податком на додану вартість - операції з виконання робіт та постачання послуг у видавничій діяльності, діяльності з виготовлення та розповсюдження видавництвами, видавничими організаціями, підприємствами поліграфії, розповсюджувачами книжкової продукції, виробленої в Україні, операції з виробництва та/або постачання паперу і картону, вироблених в Україні для виготовлення книжкової продукції, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників українського виробництва, а також операції з постачання книжкової продукції, виробленої в Україні, крім реклами, послуг з розміщення матеріалів рекламного та еротичного характеру і видань рекламного та еротичного характеру.

Співробітниками Західної МДПІ у період з 14.02.2013 року о 14.03.2013 року проведено планову документальну виїзну перевірка ПрАТ «Харківська книжкова фабрика «Глобус» КП ДАК «Укрвидавполіграфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., за наслідками якої складено Акт № 1053/22.1-07/02470187 від 28.03.2013 року.

Під час перевірки встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 п.138.2 ст.138, пп.139.1.9. п.139.1 ст. 139, п.144.1.ст 144, п.198.1, 198.3 ст.198 ПК України.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, Західною МДПІ 11.04.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000272211, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток державних підприємств у загальному розмірі 1 042 066 грн., у т.ч. за основним платежем 483580 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 558 486 грн.;

- № 0000282211, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 20530 грн., у т.ч. за основним платежем 16424 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4106 грн.

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із даним позовом.

Як встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для висновку про наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності з ПП «Баварія-Ф» відповідач обґрунтовує інформацією про порушення податкового законодавства контрагентом позивача ПП «Баварія-Ф», яка міститься в акті від 13.03.12 №427/23-30/31635757.

В свою чергу, висновок про безпідставне віднесення позивачем до витрат у бухгалтерському та податковому обліку суми по послугам, сформованим від ТОВ «Бізнес-Метал», ПП «Інстал плюс» відповідач обґрунтовує тим, що «…ПРАТ «ХКФ «Глобус» не підтвердило придбані (оформлені) послуги від названих контрагентів документально, а саме пов'язаність даних витрат зі своєю господарською діяльністю, які замовлення виконувалися на даному обладнанні, які фактично надавалися послуги з ремонту, їх реальність та яким чином ці витрати включені до ціни виготовленої реалізованої продукції по видам замовлень…». Також відповідач вважає, що акти приймання здачі виконаних робіт оформлені з порушеннями, не вказано обов'язкові дані про господарські операції, а саме не вказано зміст та обсяг ремонту обладнання.

Крім того, висновок про завищення сум нарахованої амортизації основних засобів (обладнання) відповідач обґрунтовує тим, що позивач відносив на зменшення оподаткованого прибутку суми амортизації обладнання у повному обсязі, у той самий час коли це обладнання мало не стовідсоткову навантаженість, тобто, на думку відповідача, обладнання позивача у такі періоди не було повністю пов'язано з виробництвом (виготовленням) та або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з іншими діями спрямованими на отримання доходу.

Також, висновок про завищення витрат зі страхування майна відповідач обґрунтовує тим, що позивач не надав під час перевірки акти виконаних робіт, через це витрати не є компенсованими доходами.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, використання послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи. Також, суд дійшов висновку про необґрунтованість твердження податкового органу про завищення підприємством сум нарахованої амортизації основних засобів (обладнання) та витрат зі страхування майна.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ "Харківська книжкова фабрика "Глобус" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" у перевіряємий період мало господарські відносини із ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Бізнес-Метал» та ПП «Інстал плюс»,.

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість., колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2011 року між ПрАТ "Харківська книжкова фабрика "Глобус" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" та ПП «Баварія-Ф» укладено договори №№ 37, 38, 40, 54 з приводу техобслуговування та сервісного обслуговування обладнання, яке належить позивачу на праві власності, а саме:

- холодильників ЗИЛ інв. №785, Дніпро інв. №25, Апшерон інв. № 2279, ДАЕ інв. № 2573, Дніпро інв. № 1323, Норд 431-7-010 інв. № 2639, холодильного агрегату ФВК-1.1 інв. № 2474, прилавка низкотемпературного ПХН-03 інв. № 2041 (за договором № 37 від 19.04.11);

- компресорів СБ-4/Ф 850 Т/16 інв. № 2252, СБ-4/Ф 850 Т/16 iнв № 2306, СПИ/Ф 500 Т/16 iнв. № 2251, СБ4/С-50 ДР20-22 iнв. № 2426, пневмоагрегатів ротаційного пластинчатого ППА-60 iнв. № 2361, ППА-60 iнв. № 2362, ППА-60, інв.. № 2565, ППА-60 iнв. № 2566, повітряного агрегату ПАВ-60 iнв. № 2395, ПАВ-60 iнв. № 2447, ПАВ-60 iнв. № 2448, компресорних установок КУ22 iнв. № 2250, РМ 3138 iнв. № 2633, компресорних станцій ПКС 5.25А iнв. № 1978, ПКС 5.25А інв. № 1977, ВК 40-Е, iнв. № 2588, компресорного гаража СК-7 iнв. № 2045, компресора детального ДК - 50.2 інв. № 2225, компресора з перехідником мод. ТМ-392 iнв № 2536 (за договором № 38 вiд 19.04.11);

- системи Турнікет «Бизант» інв. № 2553, система відеоспостереження (37 камер) інв. №2572 (за договором № 40 від 19.04.11);

- машини для шитва книжкових блоків «Aster El» (за договором № 54 від 19.04.11).

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань на загальну суму 144414 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: актами прийому-передачі робіт (послуг) № ОУ-07/12-1 від 07.12.11, № ОУ-01/12-1 від 01.12.11, № ОУ-01/12-2 від 01.12.11, № ОУ-01/12-3 від 01.12.11, платіжними дорученнями №2146 від 12.12.11 на суму 46500,00 грн., №2147 від 01.12.11 на суму 36180,00 грн., №2148 від 01.12.11 на суму 13350,00 грн, № 2149 від 01.12.11 на суму 48384,00грн, письмовими звітами про проведені роботи, р.ахунками-фактурами №СФ-512122 від 02.11.11 на суму 46500,00 грн., №СФ-512121 від 02.11.11 на суму 36180,00 грн., №СФ-512123 від 02.11.11 на суму 13350,00 грн., №СФ-512124 від 04.11.11 на суму 48384,00 грн.

Оплата за надані послуги проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані позивачем копії платіжних доручень.

На виконання договірних відносин ПП «Баварія-Ф» було виписано на адресу позивача податкові накладні №105 від 07.12.11 на суму 46500,00 грн., №5 від 01.12.11 на суму 36180,00 грн, №6 від 01.12.11 на суму 13350,00 грн., № 7 від 01.12.11 на суму 48384,00 грн.

Також, 01.03.2012 року між ПрАТ "Харківська книжкова фабрика "Глобус" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" та ТОВ «Бізнес-Метал» укладено договір б/н з приводу діагностики та ремонту аркушевої офсетної друкувальної 4-х фарбної машини Planeta varimat 46 інв. № 259, лінії Колбус Компакт 40 інв. № 1556, рулонної офсетної друкарської машини «Циркон форта 660» 40 інв. № 1381, автоматичної дротошвейної машини «Aster» інв. № 2640, ролевої офсетної машини «Zirkon Forta 660 » інв. №1458, ремонту ролевої офсетної машини «Zirkon Forta 660 » інв. № 1381, які належать позивачу на праві власності.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань на загальну суму 333180 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: специфікаціями №1, №2, №3, №4, №5 від 01.03.12, актами прийому-передачі робіт (послуг) № ОУ-0330/01 від 30.03.12, № ОУ-0327/01 від 27.03.12, № ОУ-0305/01 від 06.03.12, № ОУ-042801 від 28.04.12, № ОУ-0424/01 від 24.04.12, № ОУ-0419/01 від 19.04.12,

Оплата за надані послуги проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані позивачем копії платіжних доручень №782 від 27.03.12, № 850 від 02.04.12, № 986 від 19.04.12, № 1031 від 24.04.12, № 1105 від 04.05.12.

На виконання договірних відносин ТОВ «Бізнес-Метал» було виписано на адресу позивача податкові накладні № 41 від 28.04.12 на суму 40200,00 грн., №38 від 24.04.12 на суму 58290,00 грн., № 37 від 19.04.12 на суму 57900,00 грн., №40 від 30.03.12 на суму 59460,00 грн., № 39 від 27.03.12 на суму 58200,00 грн.

Крім того, під час судового розгляду встановлено, що 05.10.2012 року між ПрАТ "Харківська книжкова фабрика "Глобус" КП ДАК "Укрвидавполіграфія" та ПП «Інстал плюс» було укладено Договір № 683 щодо виконання робіт по діагностиці, техобслуговуванню та ремонту поліграфічного обладнання аркушевої офсетної друкувальної 4-х фарбної машини Planeta varimat 46 інв. № 259, ролевої печатної офсетної машини «Ультрасет 72-111» інв. № 1363.

Факт виконання сторонами договірних зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: актом прийому-передачі робіт (послуг) від 23.10.12, відомостями дефектів №1/10/2, №2/10/2, зведеною відомістю витрат на ремонт, придбання запасних частин і витратних матеріалів для ремонту обладнанням від 05.10.12.

Оплата за надані послуги проведена в безготівковій формі, про що свідчать надані позивачем копії платіжних доручень № 610 від 10.10.12, №693 від 23.10.12, №694 від 23.10.12.

На виконання договірних відносин ПП «Інстал плюс» було виписано на адресу позивача податкові накладні № 363 від 10.10.12 на суму 298000,00 грн., № 894 від 23.10.12 на суму 390291,00 грн.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до Свідоцтва про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції, позивач займається видавничою діяльністю, виготовленням видавничої продукції, розповсюдженням видавничої продукції серія ДК №3985 від 22.02.11.

Представником позивача під час судового розгляду справи у суді першої інстанції було зазначено, що для здійснення підприємством господарської діяльності необхідне спеціальне друковане обладнання, яке є в наявності. Проте, вказане обладнання вимагає періодичного технічного обслуговування та проведення ремонтних робіт. Враховуючи, що працівники позивача не мають спеціальних знань у проведенні ремонт робіт, а також беручі відсутність спеціального інструменту, за допомогою яких може бути здійснений вказаний ремонт і технічне обслуговування, та приймаючи, що технічна документація до обладнання написана іноземною мовою (Німеччина), а технічна документація, викладена російською або українською мовою, призначена для вибору запасних (ремонтних) частин, і короткий опис введення в експлуатацію, позивач був вимушений звертатись за кваліфікованою допомогою з обслуговування та ремонту устаткування інших суб'єктів господарювання.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо підтвердження в якості доказів подальшого використання наданих ТОВ «Бізнес-Метал», ПП «Інстал плюс», ПП «Баварія-Ф» послуг надані позивачем документи, з яких вбачається, що за допомогою вказаного обладнання, яке обслуговувалося та ремонтувалося названими контрагентами, було вироблено поліграфічну продукцію в кількості 5698357 тис., що фактично податковим органом не оскаржувалось.

Судом першої інстанції було встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що позивачем під час перевірки було надано податковому органу виключно всі первинні документи, які є в наявності на підприємстві і ведення яких є обов'язковим у відповідності до законодавства України. Калькуляція собівартості продукції не надавалась відповідачу через те, що за своїм призначенням вона не відповідає ознакам первинного документа, оскільки не фіксує факт про будь-яку господарську операцію, чи про розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції. Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати позивачем визначались з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 -140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей Податкового Кодексу України. Розподіл витрат у бухгалтерському обліку позивач веде за відповідними бухгалтерськими рахунками, про що свідчать матеріали судової справи.

Колегія суддів також зауважує, що ведення обліку собівартості у розрізі кожного замовлення не передбачено нормами чинного законодавства, тим більше, що наявність або відсутність такого обліку жодним чином не впливає на об'єкт оподаткування. Натомість, позивач довів факт того, що у деяких окремих випадках (як, наприклад, виготовлення підручників) облік собівартості ним ведеться.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами - ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Бізнес-Метал» та ПП «Інстал плюс» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Доводи апеляційної скарги про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами - ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Бізнес-Метал» та ПП «Інстал плюс», в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та контрагентом угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами, та як наслідок, правомірність віднесення позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства в цій частині, та як наслідок неправомірності нарахування суми грошового зобов'язання за вказане порушення на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем витрат, які пов'язані з амортизаційними відрахуваннями, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Так, відповідно до положень п.п. 145.1.2 п. 145.1 ст.145 та п. 146.2 ст.146 ПК України визначено, що амортизація об'єкта призупиняється «на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації», починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення з експлуатації. При цьому перелік підстав призупинення амортизації є вичерпним.

Виведення з експлуатації у зв'язку з консервацією здійснюється на підставі наказу керівника підприємства (п.146.18 ст.146 ПК України). В матеріалах справи такий наказ відсутній.

Більше того, в акті перевірки податковий орган підтверджує, що всі об'єкти основних засобів у відповідному періоді увесь час використовувались у виробництві, хоча і не на повну потужність.

Колегія суддів зазначає, що діючим законодавством не передбачено будь-якого пропорційного зменшення сум амортизації та часткового віднесення сум амортизації до складу витрат у таких випадках.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що незважаючи на той факт, що протягом 2012 року виробничі потужності підприємства не були повністю завантажені, амортизаційні відрахування були правомірно включені позивачем до складу витрат в повному обсязі.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства в цій частині є необґрунтованими, в зв'язку з чим, визначена на підставі спірного податкового повідомлення-рішення сума грошового зобов'язання за вказане порушення є неправомірною.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків податкового органу про завищення позивачем витрат зі страхування майна через відсутність у останнього актів виконаних робіт за укладеними договорами страхування № 640/05 від 07.05.12, № 638/05 від 07.05.12, № 6391/05 від 07.05.12, виходячи з того, що оскільки згідно глави 67 Цивільного кодексу України договір страхування не віднесений до видів договору підряду (глава 61 Цивільного кодексу України), в зв'язку з чим, висунуті чинним законодавством вимоги до договору підряду, зокрема наявність актів виконаних робіт, не можуть пред'являтися до договору страхування.

Колегія суддів зазначає, що позивачем на підтвердження факту понесення витрат за вказаними договорами було надано копії відповідних платіжних доручень №1132 від 08.05.12, №1134 від 08.05.12, №1133 від 08.05.12, №1319 від 11.06.12, №1371 від 19.06.12, №32 від 24.07.12, №1439 від 10.07.12, №1181 від 17.05.12, №1233 від 25.05.12, які є належним доказом сплати коштів за страхування майна, що належить товариству.

А тому, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності податковим органом факту порушення позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, безпідставності визначення суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 року по справі №820/3495/13-а відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2013р. по справі № 820/3495/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О.М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.