Рішення № 34069933, 10.10.2013, Нахімовський районний суд міста Севастополя

10.10.2013

Справа № 2704/9956/2012

№ 2/765/1500/13

Кат. 4

НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СЕВАСТОПОЛЯ _______________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

10 жовтня 2013 року Нахімовський районний суд м.Севастополя в складі:

головуючого судді Пекарініної І.А.

при секретарі - Зуб В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділ частки з майна яке перебуває у загальної часткової власності, припинення права загальної часткової власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач просить суд виділити в натурі 1/3 частку житлового будинку № 10 по вул. Серафімовича в м. Севастополі та відповідну частину земельної ділянки, припинити право загальної часткової власності співвласників нерухомого майна. Вимоги позову мотивовані тим, що сторонам по справі на праві загальної часткової власності належить домоволодіння № 10 по вул. Серафімовича в м. Севастополі. Відповідно, позивач ОСОБА_2 є власником 1/3 частки домоволодіння, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є власниками 2/3 часток домоволодіння (кожному по 1/3 частці). Будинок є трикімнатним, кімнати 12,4 м2, 12,6 м2, 17,0 м2, коридор площею 4,5 м2, кухня площею 10,3 м2, підвал з двома приміщеннями площею 9,4 м2 та 9,5 м2. Оскільки позивач є власником 1/3 частки домоволодіння, він також має право на виділення йому в натурі частині земельної ділянки, відповідно до частки у праві загальної часткової власності. Як на правове обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на ст. 364 ЦК України.

Відповідачі у судове засідання не зявились, про годину і місце судового засідання повідомлялись згідно вимог діючого законодавства, шляхом направлення судової повістки, адресованої судом.

Відповідно до ст. 169 ч.4 ЦПК України, визнаючи наявні матеріали про права і взаємостосунки сторін достатніми, суд знаходить можливим розглянути справу у відсутність відповідачів та ухвалити рішення.

Суд вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та надані по справі докази, приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач та відповідачі є власниками домоволодіння № 10 вул. Серафімовича в м. Севастополі, по 1/3 частки кожний, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 13.06.1998 року, право власності зареєстровано в БТІ м. Севастополя 23.07.1998 року. Документи, підтверджуючі зареєстроване право власності, або право користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням, виділення її в натурі на місцевості, позивачем суду не надані.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 Цивільного Кодексу (далі-ЦК) України з урахуванням інтересів усіх її учасників.

Статтею 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до зазначених правових норм співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є у спільній частковій власності.

За відсутністю згоди порядок володіння та користування майном визначається судом за позовом одного або декількох співвласників.

Згідно із ст. 364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Таким чином, у розумінні зазначеної правової норми вимога співвласника про виділ в натурі майна, яке перебуває у спільній частковій власності, повинна вирішуватися за умовою можливості такого виділу за домовленістю співвласників, оформленою письмовим і нотаріально посвідченим договором, або у судовому порядку за відсутності цих обставин, але з урахуванням прав та інтересів інших власників цього майна.

Нотаріально посвідчений договір чи рішення суду про виділ (поділ) нерухомого майна, що перебувало у спільній власності, відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" є підставою для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно і реєстрації цих прав.

Виділ у натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Змістом пунктів 2.2 , 2.6 , 2.7, 3.10 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774\14041 встановлено проведення поділу на самостійні об'єкти нерухомого майна відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси на підставі висновку щодо технічної можливості поділу об'єкту нерухомого майна, а у разі наявності спору щодо поділу об'єктів нерухомого майна - вирішення цього питання в судовому порядку.

Відповідно до ст. 364 ЦК України припинення права спільної часткової власності має місце у випадку, коли виділ у натурі частки не допускається та співвласник одержав від інших співвласників грошову або іншу матеріальну компенсацію.

Згідно припису ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні правовідносини).

Статтею 3, частиною 1 статті 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до змісту ст. 11 ЦК України цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист же цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під засобами захисту субєктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення(визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів міститься в ст. 16 ЦК України.

Крім того, згідно ст.380 ЦК України, житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Під час вирішення зазначеного спору судом також враховані роз'яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок».

Зокрема, виходячи з положень ст.183 ЦК України та роз'яснень, викладених у п.п.6,7 зазначеної постанови, виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 22.05.2013 року, виділ 1/3 частки домоволодіння № 10 по вул. Серафімовича в м. Севастополі відповідно до ідеальної частки позивача ОСОБА_2 технічно неможливий, оскільки переобладнання, які необхідні для облаштування двох ізольованих часток житлового будинку з двома окремими входами, приведуть к нанесенню нерозмірної шкоди житловому будинку, а саме перетворення в наслідок перепланування житлових приміщень в нежилі, надання на частку приміщень, які не можуть бути використані внаслідок малого розміру площі та незручності користуванні ними. Дозволу на перепланування, відповідно до ст. 152 ЖК України, суду не надано. Також у висновку експертизи зазначено, що єдиним можливим варіантом виділення в натурі частки з майна належного позивачу, є виділення йому нежитлових приміщень (гаражу, погребу, душової-вбиральні, навісу, теплиці, огорож).

Вимоги позивача про виділення йому в натурі частині земельної ділянки, в судовому порядку задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно зі ст. 125 Земельного Кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Статтею 126 Земельного Кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Беручи до уваги ті обставини, що державний акт на спірну земельну ділянку відповідно до ст. 125, 126 Земельного Кодексу України не оформлявся і не зареєстрований за співвласниками, суд вважає, що вимоги позивача у цієї частині не є обґрунтованими, та задоволенню не підлягають. Також суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості набути право власності на земельну ділянку, у порядку передбаченому ст. 118 Земельного Кодексу України.

Таким чином, доводи позивача про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог не доведені належними доказами відповідно до вимог ЦПК України, та не ґрунтуються на законі, а тому враховуючі встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні заявлених позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 11,16,183,356,358,364,380 ЦК України, ч.1 ст. 79, ч.1 ст. 81 ст. 116, 125, 126 Земельного Кодексу України, ст. 152 ЖК України, керуючись ст.ст.3, 10, 11, 15, 60, 208, 209, 212 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виділ частки з майна яке перебуває у загальної часткової власності, припинення права загальної часткової власності, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в Апеляційний суд міста ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня його оголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя підпис

КОПІЯ ВІРНА.

Суддя Нахімовського районного

суду міста ОСОБА_1 Пекарініна