Ухвала суду № 34066673, 07.10.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/1558/13-а

07.10.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Севторг"- Жилін Ігор Борисович, довіреність № б/н від 12.03.12

представник відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя (суддя Александров О.Ю.) від 08.08.2013 у справі № 827/1558/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Севторг" (пр. Ген. Острякова, 69 А, місто Севастополь, 99040)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (вул. Кулакова, 37, місто Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.08.2013 адміністративний позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби №0000312210 від 26.03.2013 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Севторг» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2 466,25 грн., у тому числі 1 973,00 грн. - основний платіж, 493,25 грн. - штрафні санкції та №0000322210 від 26.03.2013 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Севторг» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 973,750 грн., у тому числі 1 579,00 грн. - основний платіж, 394,75 грн. - штрафні санкції, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.08.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Севторг» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.03.2013: № 0000312210 та №0000322210.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків податкового органу стосовно відсутності у позивача права на віднесення до складу податкового кредиту суми валових витрат з податку на прибуток підприємств та суми податкового кредиту з податку на додану вартість, сплачених позивачем на підтвердження передачі товарів (послуг) у момент здійснення господарських операції з контрагентом - постачальником ПП «Севелітстрой», у зв'язку із встановленням під час проведення перевірки, що угоди з таким постачальником є нікчемними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість висновків відповідача, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу податкових зобов'язань, оскільки податковим органом не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що правочини безпосередньо між позивачем та його контрагентом мають ознаки фіктивності. Господарські операції відбувались реально, отримання та оплата послуг підтверджено всіма необхідними документами бухгалтерського і податкового обліку, а отже суми валових витрат з податку на прибуток підприємств та суми податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок цих взаємовідносин були сформовані правомірно.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 26.03.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: №0000312210 від 26.03.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 2466,25 грн., у тому числі 1973,00 грн. - основний платіж, 493,25 грн. - штрафні санкції; №0000322210 від 26.03.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 973,750 грн., у тому числі 1 579,00 грн. - основний платіж, 394,75 грн. - штрафні санкції.

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 07.03.2013 №00018/22-1/36614548/1463 позапланової невиїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Севелітстрой» за період діяльності з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: пункту 1.31 статті 1, пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що призвело до завищення валових витрат за 2010 рік на 7893,00 грн., і як наслідок - до заниження податку на прибуток підприємств за 2010 рік - на 1973,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість у ряд. 26 Декларації, що переноситься до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за підсумком 2010 року на 1 579,00 грн., і як наслідок - до заниження податку на додану вартість за серпень 2010 року на 1 579,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що зазначена перевірка проведена відповідачем на підставі акту Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 06.04.2012 за №28/22/35096833 «Про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Севелітстрой» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами - покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх вигляду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 по 31.03.2012», складеного у зв'язку з отриманням постанови слідчого групи слідчих - старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 02.04.2012, винесеної в рамках кримінальної справи №69-0146, про призначення зустрічної звірки ПП «Севелітстрой», встановлено взаємовідносини з фіктивними підприємствами за період з 01.01.2009 по 31.03.2011, за якими сформований податковий кредит з податку на додану вартість на суму 7 246 235,00 грн. У ході досудового слідства у кримінальній справі №69-0146 було порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), у тому числі, ПП «Севелітстрой».

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що сумнівний податковий кредит, отриманий ПП «Севелітстрой» від контрагентів - постачальників фактично не було використано у власній господарській діяльності, а було спрямовано на ухилення від сплати податкових зобов'язань інших суб'єктів господарювання. Враховуючи дані факти, податкова вигода, сформована від сумнівних постачальників, підлягає коригуванню по ланцюгу постачання до реальних «вигодонабувачив». У вказаному періоді встановлені операції ПП «Севелітстрой» з позивачем, що в порушення статей 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними по правочинах, здійснених по ланцюгу постачання від ПП «Севелітстрой» до реальних вигодонабувачів, та не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентамии - покупцями та постачальниками, з урахуванням їх вигляду, обсягу, якості та розрахунків. Тобто, відповідач вважає операції з придбання позивачем послуг у ПП «Севелітстрой» нікчемними, тобто такими, що не створюють правових наслідків.

Із такими висновками податкового органу не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що згідно з договором суборенди №11/ЮС від 09 жовтня 2009 року позивач по 31 серпня 2010 року був суборендарем нежилого приміщення загальною площею 227 кв. м., розташованого у м. Севастополі по вул. Генерала Хрюкіна, б. 1-А. На виконання умов вказаної домовленості сторонами оформлені: акт здавання-приймання виконаних робіт №К11 від 27 січня 2010 року, підписаний посадовими особами обох суб'єктів господарювання; відомість використання матеріалу Виконавця №РМ-К11 від 27 січня 2010 року; податкова накладна №18 від 22.01.2010 на суму 5000,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 833,33 грн.; податкова накладна №32 від 27.01.2010 на суму 4471,77 грн., у тому числі податок на додану вартість 745,30 грн. Оплата прийнятих робіт здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: №120 від 22.01.2010 на суму 5000,00 грн., №126 від 27.01.2010 на суму 4471,77 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо встановленості факту проведення монтажних робіт та встановлення сантехніки (компакт) у позивача з огляду на сукупність наданих позивачем документів. При цьому факт описки в зазначенні найменування (встановлення кондиціонеру, який в дійсності не встановлювався) проведених робіт в податкових накладних № 18 від 22.01.2010р. та № 32 від 27.01.2010р. підтверджується як поясненнями представників позивача в судовому засіданні (у тому числі керівника підприємства), так і тім, що згідно Акту прийому-передачі робіт № К11 від 27.01.2010р., реквізити якого вірно зазначені в податкових накладних № 18 від 22.01.2010р. та № 32 від 27.01.2010р., проведено саме монтаж комунікацій та сантехнічні роботи. Фактичне виконання робіт також підтверджується наданими суду матеріалами фотофіксації.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що актом перевірки №00018/22-1/36614548/1463 від 07.03.2013 підтверджується наявність відносин між позивачем та ПП «Севелітстрой» з приводу монтажу комунікацій каналізації та водопроводу та встановлення сантехніки на об'єкті позивача на загальну суму 9 471,77 грн., у тому числі податок на додану вартість 1 578,63 грн., оформлення наведених вище первинних документів за встановленими законодавством України вимогами та оплата прийнятих робіт.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи створені у ході виконання між позивачем та контрагентом правочинів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми. Документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів/послуг з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названим контрагентом та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат, сум валових витрат з податку на прибуток підприємств та сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі №69-0146, порушеній відносно директора БВП "Строитель -плюс" ОСОБА_4, фізичних осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема: ПП "Ротонда Торг", ПП "Габарит-груп", з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала в сприянні директору ТОВ "Союз КДС" ОСОБА_7 в мінімізації ним податкових зобов'язань, скоєного повторно, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ "Союз КДС" ОСОБА_7, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 205, частиною п'ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагента позивача з такими юридичними особами та відносинами позивача з контрагентом по вказаних вище господарських операціях.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Неспроможними визнаються посилання в апеляційній скарзі на вирок Київського районного суду міста Сімферополя від 10.04.2013 у кримінальній справі №123/3318/13-к, яким ОСОБА_5 - учасницю злочинного угрупування, членами якої був також ОСОБА_4, визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, оскільки зазначеною постановою лише затверджено мирову угоду між старшим прокурором Генеральної прокуратури України Карпалюк М.Р. та підозрюваною ОСОБА_5, якою останню визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, проте зі змісту вироку вбачається, що їм не встановлювалася та не встановлена фіктивність угоди позивача з ПП "Севелітстрой" та відсутність виконання робіт, з проведення яких позивачем сформовано податковий кредит та визначено валові витрати.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказані доводі не можуть вважатися доказами порушення позивачем податкового законодавства, оскільки відповідно до частини четвертої статті. 72 Кодексу адміністративного судочинства України належним для адміністративного суду доказом того, чи мало місце діяння та вчинено воно певною особою, є вирок суду в кримінальної справі, якій набрав законної сили. Тому, будь-які висновки матеріалів попереднього слідства: протоколи допиту обвинувачених, акти, постанови процесуального характеру незалежно від їх змісту не можуть вважатися належними та достатніми доказами порушення законодавства суб'єктами господарювання.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі податкові повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених правочинів, його позиція про те, що ці правочини вочевидь суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України: від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України: від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України "Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби" (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, правочині укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема, відповідачем не було надано доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, зокрема, доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочинів недійсними, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що правочини безпосередньо між позивачем та його контрагентом мають ознаки фіктивності; не визначено, які саме правочини та на які суми на думку податкової інспекції не відповідають діючому законодавству; висновок податкової інспекції щодо фіктивності цих правочинів ніяким чином не підтверджений, а тому нарахування позивачу податкових зобов'язань згідно зі спірними податковими повідомленнями- рішеннями- безпідставне.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судова колегія вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави щодо прийняття відносно позивача оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 08.08.2013 у справі № 827/1558/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 жовтня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко