Постанова № 34066418, 07.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 жовтня 2013 року № 826/9469/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», треті особи ОСОБА_1, Державне підприємство Лікувально - профілактичний комплекс «Феофанія» НАН України, Національна академія наук України про скасування рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва (далі по тексту також - позивач) до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (надалі також - відповідач), треті особи ОСОБА_1, Державне підприємство Лікувально - профілактичний комплекс «Феофанія», Національна академія наук України про скасування рішення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 22.06.10р. про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачем спірне рішення прийняте з порушенням приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому воно підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності. При цьому в письмових запереченнях проти позову покликався на те, що державну реєстрацію прав на нерухоме майно або її скасування, здійснюють територіальні органи державної реєстрації прав Міністерства юстиції України.

Представник третьої особи1 - ОСОБА_1 просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у письмових поясненнях, наявних у матеріалах адміністративної справи.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд з підстав, визначених ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, прийшов до висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання доручення прокуратури міста Києва прокуратурою Шевченківського району м. Києва проведено перевірку за зверненням Президента Національної академії наук н Патона Б.Є. щодо правомірності дій КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

Перевіркою встановлено, що на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17.12.99р. та додаткового рішення цього ж суду від 27.12.99р. у справі №2-2288/99 державним реєстратором КП «БТІ» Горбатовою І.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності нерухоме майно загальною площею 5 981,20 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1

Вказаними рішеннями суду визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані нежитлові приміщення.

В обґрунтування позовних вимог, позивач покликався на те, що відповідно до інформації Ворошиловського районного суду міста Донецька, наданої на запит старшого слідчого в ОВС СУ ГУ МВС України в місті Києві Вижги В.В. зазначена. справа судом не розглядалась, а під даним номером слухалась інша справа.

Таким чином, позивач прийшов до висновку про те, що реєстрація права власності на вищезазначене нежитлове приміщення здійснена на підставі неіснуючого рішення суду, що є порушенням ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також п.3. 4 Тимчасового положення.

Суд критично ставиться до таких доводів позивача, з огляду про наступне.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, керуючись законодавством, а також частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, Окружний адміністративний суд міста Києва досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність змісту спірного рішення та законність процедури його прийняття.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.02 №7/5 (далі по тексту - Тимчасове положення, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1.

До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням.

Відповідно до пункту 3.4 Тимчасового положення передбачено, що за результатом розгляду заяви про державну реєстрацію прав реєстратор БТІ приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в ній. У своїх діях реєстратор БТІ керується законодавством України.

Відповідно до п. 5 ч.1 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Окрім того, за змістом п.10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно (додаток 2 до Тимчасового положення) рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Приписами частини другої статті 15 Закону № 1952-IV визначено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що рішення від 22.06.10р. про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 прийняте за наслідками розгляду письмової заяви ОСОБА_1 та поданих документів, зокрема, рішень Ворошиловського районного суду м. Донецька у справі №2-2288/99.

Особливу увагу суд звертає на те, що законодавство не надає повноважень державному реєстратору на предмет здійснення заходів щодо перевірки фактичного перебування тієї чи іншої справи у провадженні того чи іншого суду. За таких обставин, державний реєстратор при розгляді заяви про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду не зобов'язаний запитувати у суду, який постановив відповідне рішення інформацію на предмет його достовірності.

Водночас, позивач правовою підставою для скасування оспорюваного рішення називає не існування рішень Ворошиловського районного суду м. Донецька, посилаючись на лист Голови Ворошиловського районного суду м. Донецька.

Суд критично ставиться до таких доводів, з огляду про наступне.

По суті, позивач зазнаючи про не існування рішень Ворошиловського районного суду м. Донецька, на підставі яких здійснено реєстрацію фактично твердить про підробку документів, оскільки до позовної заяви сам долучає копію рішення Ворошилівського районного суду м. Донецька від 17.12.1999р., копію додаткового рішення від 27.12.1999р. у справі №2-2288/99. Водночас, на переконання суду лист за підписом Голови Ворошиловського районного суду м. Донецька Лівочки Л.І. не є достатнім доказом підтвердження не існування вищезазначених судових рішень.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Водночас, підробка документів згідно ст. 358 Кримінального кодексу України є кримінально караним діянням, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність. Проте позивачем не наведено доказів порушення кримінальної справи за даним фактом чи існування відповідного вироку суду.

При цьому, предметом судового розгляду в Окружному адміністративному суді м. Києва не може бути дослідження питань щодо достовірності даних, викладених у рішеннях Ворошилівського районного суду міста Донецька, фактичних обставин їх прийняття чи то встановлення факту не існування судових рішень, оскільки це виходить за рамки адміністративного судочинства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що державний реєстратор при винесені спірного рішення діяв на підставі, у межах та у спосіб, визначений законом, а відтак відсутні правові підстави для скасування рішення від 22.06.10р. про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Крім того, за наслідком розгляду даної справи, суд прийшов до висновку про те, що позивачем обрано не правильний спосіб захисту порушеного права, виявленого у ході перевірки.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Прокуратури Шевченківського району м. Києва до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» про скасування рішення Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» від 22.06.10р. про реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 5 981,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур