Постанова № 34064377, 17.09.2013, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Одеська залізниця» (далі - Залізниця) до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області (далі - ОДПІ) про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У червні 2009 року Залізниця звернулася до суду з позовом до ОДПІ, в якому просила скасувати податкове повідомлення-рішення від

16 квітня 2009 року № 0002151700\0. (далі - податкове повідомлення-рішення) про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб (найманих працівників) у сумі 12 062 грн 6 коп. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 24 124 грн 12 коп., а всього на загальну суму

36 186 грн 18 коп.

ОДПІ провела виїзну планову перевірку відокремленого структурного підрозділу Залізниці - вагонної дільниці Знам'янка (яка діє на підставі положення від 27 квітня 2001 року № 25, без права юридичної особи) - з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 1 квітня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої склала акт від 8 квітня 2009 року № 102/23-10/13744386 (далі - Акт) та прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

У ході перевірки встановлено порушення відокремленим структурним підрозділом Залізниці - вагонною дільницею Знам'янка - підпункту 4.2.1

пункту 4.2 статті 4, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України

від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 889-IV): за період квітень-серпень 2007 року cуми виплат з відшкодування витрат працівникам, робота яких проводилася в дорозі або мала роз'їзний (пересувний) характер, відповідно до додатка 5 до Колективного договору між адміністрацією і комітетом профспілки вагонної дільниці Знам'янка на 2006-2010 роки, зареєстрованого управлінням праці і соціального захисту населення Знам'янського міськвиконкому 21 липня 2006 року за реєстраційним № 48 (далі - Колективний договір), не включалися до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу та, відповідно, на порушення підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 зазначеного Закону не оподатковувалися податком з доходів фізичних осіб.

Нарахування та виплата надбавок працівникам, робота яких проводилася в дорозі або мала роз'їзний (пересувний) характер, не оформлювалися відповідно до вимог Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція про службові відрядження).

У пункті 4.6 Колективного договору зазначено, що службові поїздки залізничників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер, вважати відрядженнями, при цьому зберігається діючий порядок обліку виплат за роз'їзний характер робіт. Відшкодування витрат працівникам, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуючих дільниць проводити згідно з Положенням «Про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць, зокрема при роз'їздах за межі України», затвердженим наказом Укрзалізниці від 10 червня 2002 року № 285-Ц, - в межах України в розмірі 50 %, а за її межами - 100 % добових, встановлених при відрядженнях по Україні, за кожну добу знаходження в роз'їзді.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від

23 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року та Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про те, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених Колективним договором або за погодженням із замовником, мають включатися до складу заробітної плати і оподатковуватися відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону, а оскільки нарахування та виплата зазначених надбавок не оформлювалась відповідно до вимог Інструкції про службові відрядження, відповідач правомірно нарахував податок та штрафні санкції.

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2013 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Залізниця просить ухвалу суду касаційної інстанції скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування мотивів перегляду судового рішення Залізниця послалася на неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889-IV, а також додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2011 року, 26 липня 2012 року (справи №№ К/9991/34427/11, К-49720/09 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Зі змісту ухвал Вищого адміністративного суду України, наданих заявником для порівняння, вбачається, що у разі якщо робота працівника має роз'їзний (пересувний) характер, то виплачені у зв'язку з цим, у визначеному колективним договором розмірі, надбавки до заробітної плати мають компенсаційний характер (тобто є відшкодуванням добових витрат при відрядженні), а тому не є доходом і не підлягають оподаткуванню незалежно від того, що такі роботи виконуються у межах звичайної трудової функції працівника, а не в межах відряджень.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, виходив із того, що оскільки у пункті 4.6 Колективного договору зазначено, що службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, є відрядженнями, під час якого зберігався діючий порядок обліку виплат за роз'їзний характер робіт, Залізниця мала дотримуватися встановленого порядку їх оформлення згідно з вимогами Інструкції про службові відрядження. Проте доказів належного оформлення відряджень своїх працівників на підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач суду не надав.

Аналіз судових рішень, на які посилається Залізниця, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не є подібними до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами.

Питання встановлення обставин справи регулюється нормами процесуального права. За правилами чинного КАС Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності в застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 зазначеного Кодексу Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень у справах адміністративної юрисдикції є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Зважаючи на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, заява Залізниці задоволенню не підлягає.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державного підприємства «Одеська залізниця» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов