Постанова № 34062357, 04.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 жовтня 2013 року 08:04 № 826/13719/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді - Шулежка В.П., суддів Іщука І.О., Погрібніченка І.М.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» до Державної екологічної інспекції в Автономній Республіці Крим про визнання нечинним рішення , -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось підприємство з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» (далі - позивач, ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна») до Державної екологічної інспекції в Автономній Республіці Крим (далі - відповідач, Інспекція) про визнання нечинним рішення від 26.06.2013 року № 53 про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації АЗС № 01-23 ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Інспекції про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації АЗС 01-23, відповідно до якого позивачу необхідно облаштувати паливно-роздавальні колонки системою уловлювання, відведення та рекуперації випарів, отримати дозволи на розміщення відходів і ліміту на утворення та розміщення деяких видів відходів та висновок держаної екологічної експертизи, прийнято безпідставно, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, з порушенням вимог Конституції та законів України.

Зокрема, позивач вказує на те, що оскільки вищезазначена автозаправна станція є діючою, вимога щодо розробки та виготовлення проекту будівництва такої автозаправної станції є безпідставною. З урахуванням зазначеного, на думку позивача, здійснення державної екологічної експертизи проектно-технічної документації діючого об'єкту, зокрема щодо АЗС № 01-23 передбачено чинним законодавством виключно у випадку реконструкції, переозброєння, перепрофілювання, консервації, ліквідації цього об'єкту.

На думку позивача, підприємство не зобов'язане отримувати новий висновок державної екологічної експертизи тільки з підстав зміни власника АЗС 01-23.

Окрім того, позивач стверджує, що дозволи на розміщення відходів і ліміту на утворення та розміщення деяких видів відходів необхідно отримувати лише тим суб'єктам господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах та їх остаточне розміщення, що не відповідає господарській діяльності підприємства позивача, в результаті якої, як стверджує позивач, утворюються лише побутові відходи. За дозволені обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами позивач сплачує.

Як наслідок, на думку позивача, у відповідача були відсутні підстави для тимчасової заборони (зупинення) діяльності АЗС 01-23, оскільки позивач не порушував екологічних нормативів, стандартів, перевищення лімітів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надіслав до суду письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що під час проведення перевірки позивача встановлено, що господарська діяльність здійснюється з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а саме позивачем не виконуються вимоги, передбачені дозволом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами № 111900000/47 від 18.05.2013 року, відсутні дозвільні документи на утворення та розміщення відходів та відсутній висновок державної екологічної експертизи, а тому відповідачем правомірно прийнято рішення про обмеження, тимчасової заборони (зупинення) експлуатації АЗС 01-23 на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають фактичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна» зареєстроване Старокиївською (Шевченківською) районною в м. Києві державною адміністрацією 16.11.1999 року за реєстраційним номером 051167, ідентифікаційний код підприємства - 30603572, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру 1074 120 0000 005310.

Згідно статуту підприємства, позивач створений з метою одержання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності по виробництву та реалізації товарів. Наданню послуг, виконанню робіт, впровадженню досягнень науки та техніки. Основними видами діяльності підприємства є, зокрема, розширення ринків реалізації продуктів нафтопереробки, оптова, роздрібна і комісійна торгівля бензинами, дизельним пальним, мастилами, реактивним пальним та іншими продуктами нафтопереробки та інші.

Судом встановлено, що відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Положення про Державну екологічну інспекцію України № 454 від 13.04.2011 року, Положення про Державну екологічну інспекцію в АР Крим, затвердженою наказом Держекоінспекції України № 136 від 12.12.2011 року, наказу Мінприроди України «Про затвердження Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства» від 10.09.2008 року № 464, відповідачем проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства АЗС № 01-23 ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна» за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Лінейне, Південно Бережне шосе № 5.

За результатами перевірки складено акт від 19.04.2013 року у якому зафіксовані, в ході проведення вказаної перевірки, виявлені факти порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства України.

З метою усунення порушень позивачем природоохоронного законодавства, виявлених під час перевірки дотримання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього середовища, Інспекцією складено припис від 23.04.2013 року, в якому були перераховані заходи, які необхідно виконати у встановлені терміни та обов'язок позивача повідомити про виконання приписів не пізніше трьох днів після закінчення встановленого терміну виконання кожного пункту приписів до Інспекції.

У період з 19.06.2013 року по 25.06.2013 року відповідачем проведено позапланову перевірку ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна», про що складено акт перевірки від 25.06.2013 року.

В ході проведення перевірки встановлено, що вимоги припису від 23.04.2013 року на момент перевірки не виконано, яким зобов'язано позивача:

облаштувати паливно-роздавальні колонки системою уловлювання, відведення та рекуперації випарів, що є порушенням статті 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», якою встановлено обов'язок відповідача здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин;

отримати дозвіл та ліміти на утворення та розміщення відходів на всі види відходів, що утворюються на підприємстві, що є порушенням статей 17, 26, 27, 32, 33 Закону України «Про відходи» та ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»;

отримати висновок державної екологічної експертизи, що є порушенням статті 29 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статті 39 «Про екологічну експертизу».

На підставі встановлених порушень, викладених в актах перевірки від 19.04.2013 року та від 25.06.2013 року, припису від 23.04.2013 року головним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим Снегірьовим П.В. винесено рішення від 26.06.2013 року № 53 про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації АЗС 01-23 підприємством з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна», розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, с. Лінейне, Південно-Бережне шосе № 5.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і відсутність підстав для їх задоволення виходячи з наступного.

Позивач стверджує, що вимога щодо розробки та виготовлення проекту будівництва АЗС 01-23 є безпідставною та здійснення державної екологічної експертизи не потрібно, оскільки така експертиза здійснюється виключно у випадку реконструкції, переозброєння, перепрофілювання, консервації, ліквідації цього об'єкту.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 року № 45/95-ВР екологічна експертиза в Україні - це вид науково-практичної діяльності уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями екологічної експертизи, згідно зі статтею 5 Закону України «Про екологічну експертизу», є: визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи; встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства; оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища і якість природних ресурсів; оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Частиною 3 статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу» визначено, що здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

У відповідності до пункту 4 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 року № 554, до переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку відноситься: видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів), автозаправні станції.

Виходячи з системного аналізу зазначених вище норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що проведення екологічної експертизи є обов'язком відповідача незалежно від того чи об'єкт підлягав реконструкції, переозброєнню, перепрофілюванню, був законсервованим чи ліквідованим.

Посилання позивача на відсутність його обов'язку з урахуванням обставин визначених статтею 14 Закону України «Про екологічну експертизу», не може бути прийнято судом до уваги, оскільки вказана норма закону передбачає перелік об'єктів, які підлягають державній екологічній експертизі, а не випадки коли така експертиза проводиться.

Також позивач вказує на те, що дозволи на розміщення відходів і ліміту на утворення та розміщення деяких видів відходів необхідно отримувати лише тим суб'єктам господарювання, які здійснюють тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах та їх остаточне розміщення, що не відповідає господарській діяльності підприємства позивача.

З приводу цього суд зазначає, як встановлено судом, експлуатація АЗС 01-23 позивачем здійснюється при відсутності дозволів та лімітів на утворення та розміщення відходів на деякі види відходів, що утворюються на підприємстві.

Такими видами відходів, які здійснюються за відсутності дозволу, є відпрацьовані люмінесцентні лампи, замазучений грунт, дрантя промаслене, залишки очистки резервуарів для зберігання, що містять нафтопродукти, інші відходи, що є порушенням вимог природоохоронного законодавства.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про відходи», з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів.

Стаття 33 Закону України «Про відходи» вказує на те, що зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.

Суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей (стаття 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Вказане порушення позивача природоохоронного законодавства зазначене в акті перевірки від 19.04.2013 року та у приписі від 23.04.2013 року, що складеного на підставі вказаного акту, які позивач отримав, тобто твердження позивача про те, що їх не було сповіщено про необхідність отримання вказаних дозволів та лімітів є безпідставним.

Позивачем надано до суду копію ліміту на утворення та розміщення відходів на 2013 рік, затвердженого заступником директора Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської міської державної адміністрації 27.08.2013 року та погодженого Міністерством екології та природних ресурсів України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, рішення про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації АЗС прийнято 26.06.2013 року, яким встановлено відсутність у позивача такого ліміту. З викладеного вбачається, що ліміт на утворення та розміщення відходів на 2013 рік отриманий позивачем після прийняття оскаржуваного рішення, а тому не береться судом до уваги як належний доказ.

Посилання позивача на те що в результаті господарської діяльності підприємства у сфері роздрібної торгівлі утворюються побутові відходи, судом також не приймається до уваги.

Виходячи із поняття «побутові відходи» відповідно до Закону України «Про відходи», це відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення, тобто такі твердження позивача є хибними з неправильним трактуванням правових норм.

Судом встановлено, що в результаті здійснення господарської діяльності позивача утворюються відходи, такі як: відпрацьовані люмінесцентні лампи, замазучений грунт, дрантя промаслене, залишки очистки резервуарів для зберігання, що містять нафтопродукти, інші відходи.

Що стосується встановлення систем відбору (уловлювання) викидів вуглеводів нафти, суд зазначає, що відповідно до статті 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані:

здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо;

вживати заходів щодо зменшення обсягів викидів забруднюючих речовин і зменшення впливу фізичних факторів;

забезпечувати безперебійну ефективну роботу і підтримання у справному стані споруд, устаткування та апаратури для очищення викидів і зменшення рівнів впливу фізичних та біологічних факторів;

здійснювати контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік;

заздалегідь розробляти спеціальні заходи щодо охорони атмосферного повітря на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру і вживати заходів для ліквідації причин, наслідків забруднення атмосферного повітря;

забезпечувати здійснення інструментально-лабораторних вимірювань параметрів викидів забруднюючих речовин стаціонарних і пересувних джерел та ефективності роботи газоочисних установок;

забезпечувати розроблення методик виконання вимірювань, що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин;

використовувати метрологічно атестовані методики виконання вимірювань і повірені засоби вимірювальної техніки для визначення параметрів газопилового потоку і концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі та викидах стаціонарних і пересувних джерел;

здійснювати контроль за проектуванням, будівництвом і експлуатацією споруд, устаткування та апаратури для очищення газопилового потоку від забруднюючих речовин і зниження впливу фізичних та біологічних факторів, оснащення їх засобами вимірювальної техніки, необхідними для постійного контролю за ефективністю очищення, дотриманням нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів та інших вимог законодавства в галузі охорони атмосферного повітря; своєчасно і в повному обсязі сплачувати екологічний податок.

Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повинно призводити до забруднення ґрунтів, вод та інших природних об'єктів.

В матеріалах справи міститься копія дозволу, виданого позивачу Міністерством екології та природних ресурсів України 18.05.2013 року, № 111900000/47 на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами терміном дії з 18.05.2013 року по 30.06.2018 року.

У додатку до вказаного дозволу, а саме у п. 2 значаться умови, які встановлюються в дозволі на викиди, виключно при виконанні яких позивач має право здійснювати викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Зокрема, у підпункті 2.1.2.3 зазначених умов вказано, що для наливання палива у паливні баки автомобілів (або іншу тару) необхідно застосовувати паливороздавальне обладнання, яке забезпечує уловлювання, відведення та рекуперацію випарів, що утворюються під час заправки. Для ПРК необхідно застосовувати коаксіальні шланги з системою відведення та рекуперації випарів. Арматура та з'єднання на шлангах ПРК повинні забезпечувати повну герметичність та виключати можливість попадання викидів вуглеводів нафти в атмосферне повітря.

Зазначене спростовує твердження позивача стосовно того, що в результаті господарської діяльності його підприємства у сфері роздрібної торгівлі нафтопродуктами утворюються побутові відходи.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, судом встановлено, що позивач утворює, розміщує відходи і його не звільнено від обов'язку отримати дозвіл та ліміти на утворення та розміщення таких відходів.

Таким чином, висновки відповідача про порушення ПІІ «ЛУКОЙЛ-Україна» вимог природоохоронного законодавства є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи, а тому відповідачем правомірно прийнято рішення про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації АЗС 01-23, що підтверджується наступним.

Відповідно до пункту 4 статті 4 Закону України «Про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг допускається за вмотивованим письмовим рішенням керівника органу державного нагляду (контролю) чи його заступника (пункт 5 статті ; вказаного Закону).

Також, відповідно до п. «в» частини 1 статті 20-2 статті 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» господарська чи інші види діяльності, пов'язані з порушенням умов і вимог до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря і рівнів впливу фізичних та біологічних факторів на його стан, передбачених дозволами, може бути обмежена, тимчасово заборонена (зупинена) або припинена відповідно до законодавства.

Повноваження відповідача щодо зупинення (тимчасово) діяльності підприємств та об'єктів визначені Постановою Верховної Ради України від 29.10.1992 року № 2751-ХІІ «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища».

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, діяльність підприємств, що здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, може бути, крім інших, тимчасово заборонена (зупинена) - до виконання необхідних природоохоронних заходів зупиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання.

Пунктом 3 Порядку № 2751-XII визначено, що рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) та припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища приймають у межах своєї компетенції Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та його органи на місцях, органи державного санітарно-епідеміологічного нагляду, інші спеціально уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування.

В пункті 4 Порядку № 2751-XII визначені підстави тимчасової заборони (зупинення) діяльності підприємств.

З урахуванням викладеного, відповідачем правомірно складено припис від 24.04.2013 року, а виявлені порушення, у відповідності до п.8 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», є обов'язковими до виконання.

Невиконання позивачем виявлених порушень, на думку суду, правомірно потягло за собою застосування до позивача оскаржуваного рішення з урахуванням встановлених фактів та вищевказаних норм законодавства.

Отже, відповідач при винесенні рішення № 53 від 26.06.2013 року, з урахуванням встановлених порушень, діяв в межах визначеної законодавством компетенції та в порядку, передбаченому Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Законом України «Про охорону атмосферного повітря», Законом України «Про відходи», Постанови Верховної Ради України від 29.10.1992 року № 2751-ХІІ, Положення про Державну екологічну інспекцію у м. Києві, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12.12.2011 року №136.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення про тимчасову заборону (зупинення) експлуатації АЗС 01-23 прийняте у межах та у спосіб, передбачених чинним законодавством, а тому підстави для визнання його нечинним та скасування відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем прийняття оскаржуваного рішення доведено суду в повному обсязі.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, в зв'язку із чим, в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Головуючий суддя В.П. Шулежко

Суддя І.О. Іщук

Суддя І.М. Погрібніченко