Постанова № 34058733, 07.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 жовтня 2013 року 13:31 № 826/14343/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М. при секретарі судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,за участю:

представників позивача: Гурського М.Р., Клімушева Є.В.

представника відповідача: Вороніна В.В.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 07.10.2013 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі - позивач, ТОВ «АТ Каргілл») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - відповідач), в якій просить визнати протиправними та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 № 0000334050.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки відповідача про порушення ТОВ «АТ Каргілл» податкового законодавства не відповідають фактичним обставинам справи. Посилався на наявність належним чином складених первинних документів, які, на його думку, підтверджують реальність господарських операцій із ПП «Ространсагро» та вказують на правомірність формування позивачем валових витрат по операціям з даним контрагентом. Представник позивача вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та просить його скасувати.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилався на матеріали перевірки ПП «Ространсагро», які вказують на укладання даним підприємством угод без мети настання реальних наслідків, оскільки не підтверджено факт придбання товарів, його рух, зберігання. За таких обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідач на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України здійснив документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АТ Каргілл» (код ЄДРПОУ 20010397) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Ространсагро» (код ЄДРПОУ 33429448) за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

За результатами даної перевірки складено акт від 01.06.2013 № 629/40-50/20010397 (далі - акт № 629/40-50/20010397), згідно висновків якого відповідач встановив порушення ТОВ «АТ Каргілл» п. 44.1 ст. 44, п. 198.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в загальній сумі 372 997 грн.

На підставі акту перевірки № 629/40-50/20010397 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 14.06.2013 № 0000334050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з на прибуток у розмірі 372 997,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що між ТОВ «АТ Каргілл» (Покупець) та ПП «Ространсагро» (Продавець) укладено ряд договорів поставки пшениці та фуражного ячменю, а саме:

- Договір поставки № CVP18190 від 10.08.2011;

- Договір поставки № CVP18248 від 13.08.2011;

- Договір поставки № CVP18143 від 09.08.2011;

- Договір поставки № CVP17937 від 02.08.2011;

- Договір поставки № CVP17938 від 04.08.2011;

- Договір поставки № CVP18144 від 09.08.2011;

- Договір поставки № CVP17896 від 02.08.2011;

- Договір поставки № CVP18042 від 05.08.2011;

- Договір поставки № CVP18013 від 04.08.2011;

- Договір поставки № CVP18016 від 04.08.2011.

Усі вищезазначені договори є ідентичними та передбачають здійснення поставки постачальником зернових культур українського походження на умовах «DAP доставлено до ЗАТ «Стивідорна компанія «Авліта», м. Севастопіль» (місце призначення) згідно Інкотермс 2010.

Позивач надав копії видаткових накладних, згідно яких товар від ПП «Ространсагро» отримувався на підставі довіреностей, однак, на вимогу суду (ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2013) позивач копій таких довіреностей, а також журналу реєстрації довіреностей не надав.

Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 (далі - Інструкція), бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства.

З видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи, неможливо встановити особу, яка отримувала товар.

На підтвердження постачання товару від ПП «Ространсагро» до ЗАТ «Стивідорна компанія «Авліта» представник позивача посилався на товарно-транспортні накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Водночас, відповідно до пунктів 5.2 вищезазначених договорів, укладених між ТОВ «АТ Каргілл» та ПП «Ространсагро», покупець зобов'язаний отримати дозвіл Севастопольського морського порту на приймання вагонів/автомобілів, прийняти і оплатити поставку товару.

Позивач не надав суду дозволів Севастопольського морського порту на приймання вагонів/автомобілів, які мали бути отримані ним на виконання зазначених договорів.

Згідно рахунків-фактур, отриманих від ПП «Ространсагро», копії яких наявні в матеріалах справи, позивач перерахував на рахунок постачальника грошові кошти на загальну суму 1 890 024,00 грн., що підтверджується довідкою філії «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк» від 04.10.2013 № 02/OL, а також копіями банківських виписок, наявних в матеріалах справи.

При цьому, згідно пояснень представника позивача, на рахунок ПП «Ространсагро» було перераховано суму у розмірі 1 945 150,60 грн., на підтвердження чого він посилався на платіжні доручення, копії яких наявні в матеріалах справи. Щодо копії платіжного доручення № 9840 від 15.08.2011 на суму 55 126,60 грн., суд зазначає, що довідка філії «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк» від 04.10.2013 № 02/OL не містить відомостей про даний платіж, а також позивачем не було надано банківську виписку за 15.08.2011. з огляду на зазначені обставини, суд не бере до уваги копію платіжного доручення № 9840 від 15.08.2011, як доказ здійснення позивачем оплати товару по взаємовідносинам з ПП «Ространсагро».

Крім того, у пунктах 4.2 договорів, укладених позивачем з ПП «Ространсагро» передбачено, що кожний залізничний вагон/автомобіль з товаром повинен супроводжуватися:

а) залізничною/товарно-транспортною накладною;

б) сертифікатом якості ДХІ, з обов'язковим зазначенням номера вагону/автомобіля і походження товару;

в) карантинним сертифікатом;

г) ветеринарним свідоцтвом.

Суд зазначає, що згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про карантин рослин» встановлено, що особи, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рослинними продуктами, зобов'язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати розпорядження органів Державної служби з карантину рослин України щодо проведення відповідних карантинних заходів; зареєструватися у відповідній інспекції з карантину рослин, якщо це вимагається згідно із статтею 27 цього Закону.

У відповідності до п. 5.1 Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України № 414 від 23.08.2005, перевезення підкарантинних матеріалів в межах України здійснюється у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та упаковки цих матеріалів.

Пшениця та ячмінь включено до переліку підкарантинних матеріалів і об'єктів згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 705 від 12.05.2007 «Про деякі питання реалізації Закону України «Про карантин рослин».

Отже, перевезення пшениці та фуражного ячменю в межах України здійснюється виключно у супроводі карантинного сертифіката, що видається органами Державної служби з карантину рослин України, та який засвідчує карантинний стан рослин і рослинних продуктів, визначає маршрут, умови перевезення і використання їх, тари та їх упаковку.

Однак, позивач не надав суду сертифікати якості, передбачені умовами договорів та карантинні сертифікати, наявність яких є обов'язковою, згідно положень законодавства України.

Щодо посилання представника позивача на контракти на експорт зернових культур та вантажні митні декларації, як доказ товарності операцій між позивачем та ПП «Ространсагро», суд зазначає, що даний контракт не може бути оцінений як беззаперечний доказ товарності господарських операцій саме з даним контрагентом, оскільки, з наданих позивачем копій банківських виписок, у періоді, який був перевірений податковим органом, у позивача були й інші постачальники зернових культур.

Крім того, як вбачається з договорів, укладених між ТОВ «АТ Каргілл» та ПП «Ространсагро», останній не є виробником товару, який є предметом поставки. При цьому, відповідач зазначив, що в ході документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ространсагро», результати якої оформлені актом від 29.01.2013 № 20/22/33429448 податковим органом не встановлено факту придбання ПП «Ространсагро» пшениці у контрагента-постачальника ТОВ «Скрап-Мет».

Аналіз матеріалів справи у сукупності свідчить про те, що угоди між позивачем та ПП «Ространсагро» були лише задокументовані без фактичного здійснення постачання товару.

У разі відсутності фактичного здійснення господарських операцій, відповідні документи не можуть вважатися первинним документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбаченні чинним законодавством.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 92 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Статтями 626, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 2. ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

У відповідності до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 (далі - Положення № 88), первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 Положення № 88, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Однак, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи господарські операції, здійснені позивачем з придбання пшениці та ячменю у ПП «Ространсагро» не мали реального характеру та були спрямовані на заниження об'єкта оподаткування податковим на прибуток. За рахунок відображення таких операцій у податковій звітності, позивач включив до складу валових витрат суму 1 945 150,60 грн.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1. ст.131 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 372 997 грн. Отже, податкове повідомлення-рішення від 14.06.2013 № 0000334050 є правомірним.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Допустимих доказів, які б спростовували викладенні в акті перевірки висновки відповідача ТОВ «АТ Каргілл» суду надав. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст постанови складено та підписано 10.10.2013.