Ухвала суду № 34058592, 29.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 р.Справа № 2а-14476/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 2а-14476/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Вертикаль"

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області ДПС, з участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія Вертикаль" про скасування податкового повідомлення-рішення, в якому просив визнати недійсними та скасувати повідомлення - рішення №0000792305/0 та №0000782305/0 від 16.03.2009р., винесені в.о. начальника ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова із податковими зобов'язаннями накладеними на ТОВ "Фінансово-будівельна група" в частині взаємовідносин з ТОВ "Проектно-будівельна компанія "Вертикаль" на загальну суму 361638,30 грн., яких по податку на прибуток - 194728,80 грн., в т.ч. сума донарахованого податку - 139092,00 грн, штрафна санкція - 55636,8 грн.; по податку на додану вартість - 166909,5 грн., в т.ч. ПДВ - 111273,00 грн., штрафна санкція - 55636,5 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 р. задоволено позовні вимоги.

Скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0000792305/0 від 16 березня 2009р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 166909,5 грн., в тому числі сума донарахованого податку - 111273,00 грн. та штрафна санкція - 55636,5 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0000782305/0 від 16 березня 2009р. в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі - 194728,80 грн., в тому числі сума донарахованого податку - 139092,00 грн. та штрафна санкція - 55636,80 грн.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013 р. по справі № 2а-14476/12/2070 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції без змін.

Сторони по справі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріалами справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансово-будівельна група" зареєстровано як юридична особа у встановленому законом порядку та на даний час перебуває на податковому обліку в державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС.

Фахівцями ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС в період часу з 09.02.2009р. по 27.02.2009р. за адресою м. Харків, вул. Полтавський шлях, 123, що є фактичним місцезнаходженням ТОВ "Фінансово-будівельна група", проводилась планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року, за результатами якої відповідачем був складений акт перевірки про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за № 1062/2305/33118582 від 04.03.2008р., яким встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п.11.2.3 п.11.2 ст.11, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням змін та доповнень, що призвело до завищення сум валових витрат підприємства, та, як наслідок, заниження сум податку на прибуток в розмірі 186 849 грн., в тому числі: за 4 квартал 2007 року на 43 146 грн.; за 1 квартал 2008 року на 143 703 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР " Про податок на додану вартість" з урахуванням змін та доповнень, внаслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість в розмірі 114 962 грн., в тому числі: за лютий 2008 року на 3 689 грн.; за березень 2008 року на 51 273 грн.; за червень 2008 року на 60 000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення №0000792305/0 від 16.03.2009 року, яким підприємству донараховано податку на додану вартість в розмірі 114962,0 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 57481,0 грн. (загальна сума 172443,0 грн.) та податкове повідомлення - рішення № 0000782305/0 від 16.03.2009 року, яким підприємству донараховано податку на прибуток в розмірі 186849,0 грн. та застосовано штрафну ( фінансову) санкцію в розмірі 79054,2 грн. (загальна сума 265903,2 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем на підтвердження своїх висновків не надано доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним підрядчиком з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Фінансово - будівельна група" уклали договір підряду з ТОВ "ПБК Вертикаль" № СТ-07/08 від 05.02.2008 року та договір підряду від 15.09.2008 року № 1509.

В ході перевірки перевіряючими були відпрацьовані всі документи, що підтверджували взаємовідносини позивача з ТОВ "ПБК "Вертикаль", підстави включення відповідних сум до валових витрат та податкового кредиту як того вимагають положення Закону № 168/97-ВР (договори, видаткові та податкові накладні та відповідні платіжні доручення, акти виконаних робіт інші документи по взаємовідносинам), факт наявності таких документів та включення саме по ним відповідних сум - податковою не спростовуються, а навпаки підтверджувалось в суді першої інстанції.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду."

Виходячи з вищезазначеної норми Закону України "Про ПДВ" позивач у своєму податковому звіті за відповідні звітні періоди по ПДВ відобразило податковий кредит у повній відповідності до вимог Закону України "Про податок на додану вартість", що і не спростовується перевіряючими в акті перевірки, але робляться безпідставні висновки.

Також, вказаний вище Закон не ставить право платника ПДВ на податковий кредит та право платника податку на включення сум до валових витрат, сплачених за придбання товару (робіт, послуг), в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів (в т.ч. і з підстав не відображення останнім своїх податкових зобов'язань).

На думку суду, підставою для прийняття перевіряючими неправильних висновків по результатам проведення перевірки (висновки акту перевірки) позивача став той факт, що при проведені невиїзних перевірок ТОВ "ПБК Вертикаль" було виявлено ведення податкового обліку з численними порушенням вимог діючого законодавства, а саме: виявлено відсутність реальної діяльності у зв'язку з відсутністю об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст. 3, 4, 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР.

Також, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податків права на податковий кредит та на валові витрати від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Так, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ та валові витрати у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того у відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Європейський суд з прав людини в ухвалених Рішеннях, а саме у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, судовим розглядом було встановлено, що усі рішення, прийняті органами державної податкової служби містять одні й ті ж самі посилання на те, що контрагентом позивача, а саме: ТОВ "ПБК "Вертикаль" було порушено норми чинного законодавства України при проваджені своєї господарської діяльності, через що усі взаємовідносини з вказаним контрагентом повинні бути визнані нікчемними.

Щодо висновків про порушення платником податків начебто п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в зв'язку з чим позивачем було завищено валові витрати підприємства, та, як наслідок, заниження сум податку на прибуток в розмірі 186 849 грн., в тому числі: за 4 квартал 2007 року на 43 146 грн.; за 1 квартал 2008 року на 143 703 грн., суд зазначає, що п.п. 5.2.1 п. 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Вищенаведені обставини стали підставою для висновків суду першої інстанції про законність позовних вимог.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з порушеннями, які начебто мали місце в діяльності його контрагентів, але не заперечується належне оформлення та відображення в бухгалтерському обліку вищевказаних операцій.

Слід зазначити, що викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних суд першої інстанції правомірно зробив висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ГКУ недійсними є, правочини у разі недотримання вимог закону про нотаріальне посвідчення, вчинення правочину неповнолітньою особою , малолітньою особою, недієздатною, без дозволу органу опіки та піклування, правочин що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких підстав колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2013 р. по справі № 2а-14476/12/2070 прийнята у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, а тому підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2013р. по справі № 2а-14476/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.