Ухвала суду № 34058292, 02.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2013 р. м. Київ К-52567/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Маринчак Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2009 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 р.

у справі № 2-а-8291/08/2070

за позовом відкритого акціонерного товариства «Харківкольормет»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2008 р. відкрите акціонерне товариство «Харківкольормет» (далі - позивач, ВАТ «Харківкольормет») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі - відповідач, Харківська ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 21.07.2008 р. № 0000392340/0 та № 0000402340/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2009 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 р., адміністративний позов задоволено у повному обсязі: визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Харківської ОДПІ від 21.07.2008 р. № 0000392340/0 та № 0000402340/0.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 02.10.2013 р. не з'явились, справа розглянута в порядку письмового провадження на підставі ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.04.2008 р. по 12.06.2008 р. на підставі направлення від 25.04.2008 р. № 327, 30.05.2008 р. № 288 працівниками Харківської ОДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ВАТ «Харківкольормет» вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої складено акт перевірки від 20.06.2008 р. № 2229/23-421/01883585 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ВАТ «Харківкольормет» було занижено суму податку на прибуток на загальну суму 2 776 252 грн.; підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем було занижено суму податку на додану вартість до сплати на 2 221 007 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 21.07.2008 р. винесені податкові повідомлення-рішення № 0000402340/0 по податку на додану вартість на суму 636 090 грн., у тому числі основний платіж складає 424 060 грн. і 212 030 грн. - фінансові санкції та № 0000392340/0 по податку на прибуток на суму 768 188 грн., у тому числі основного платежу 530 075 грн., фінансових санкцій 238 113 грн.

Як вбачається з акту № 2229/23-421/01883585 від 20.06.2008 р., підставою для нарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань, слугували твердження перевіряючих про нікчемність господарських операцій ВАТ «Харківкольормет» із ТОВ «Грантекс ХХІ» та ПП «Атанар».

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті, заперечуючи проти тверджень відповідача та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що між ВАТ «Харківкольормет» та ТОВ «Грантекс ХХІ» було укладено договір № 04/06-07 від 02.07.2007 р. про надання послуг з пасивації та травлення металопродукції на загальну суму 2 069 813,98 грн. Виконання умов зазначеного договору підтверджується актом виконаних робіт від 27.11.2007 р., видатковою накладною № 04/06-07 від 02.07.2007 р. та податковою накладною № 116/10 від 27.11.2007 р.

Також, позивачем було укладено договір поставки № 7 від 19.10.2005 р. з ПП «Атанар» на загальну суму 274 547,78 грн. Факт придбання товару підтверджується видатковою накладною № 26 від 28.10.2005 р. та податковою накладною № 26 від 28.10.2005 р.

На час укладання та виконання вищевказаних договорів, як встановлено судами попередніх інстанцій, підприємства були належним чином зареєстровані, не ліквідовані, мали повний обсяг дієздатності та правоздатності для укладання відповідних господарських угод.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані до перевірки податкові накладні № 116/10 від 27.11.2007 р. та № 26 від 28.10,2005 р.

Відповідачем не надано доказів того що податкові накладні не відповідають вимогам статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Отже, сума податкового кредиту ВАТ «Харківкольормет» сформована на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Надані позивачем первинні документи, які стали підставою для віднесення сум витрат за вищеназваними договорами до складу валових витрат (акт виконаних робіт від 27.11.2007 р., видаткова накладна № 26 від 28.10.2005 р.), відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Крім того, відповідач, обґрунтовуючи нікчемність зазначених договорів, посилається на статті 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Так, статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з положеннями статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не надано належних та допустимих доказів нікчемності вищевказаних договорів, а тому вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що доводи відповідача щодо нікчемності укладених між позивачем та вказаними контрагентами угод є помилковими.

Правовідносини між позивачем та контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Виходячи з вищенаведених правових норм та встановлених обставин справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 21.07.2008 р. №0000392340/0 та № 0000402340/0, вимоги щодо визнання недійсними зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2009 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2009 р. у справі № 2-а-8291/08/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. БухтіяроваЗ оригіналом гідно Помічник судді (підпис) Н.Є. Маринчак Т. В. Давидовська