Постанова № 34056628, 24.09.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 року Справа № 803/1863/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,

за участю представника позивача Стецика Н.В.,

представника відповідача Ярошика Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МР» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (далі - ТзОВ «МР») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0003842204, № 0003852204 від 03.06.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ з 13.05.2013 року по 20.05.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «МР» з питань, що становлять предмет заперечень за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки був складений акт № 2905/22.4/31735104 від 27.05.2013 року. На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ були винесені податкові повідомлення - рішення від 03.06.2013 року № 0003842204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 80 073 грн. в т.ч. 53 382 - за основним платежем та 26 691 грн. - за штрафними санкціями за порушення п. 44.1, п. 44.6, п.44.7 ст. 44, п.п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України; а також податкове повідомлення - рішення № 0003852204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 76 260 грн. в т.ч. 50 840 - за основним платежем та 25 240 грн. - за штрафними санкціями за порушення п. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

ТзОВ «МР», не погодившись із даними рішеннями податкового органу, скористалося правом адміністративного оскарження, проте, рішеннями Головного управління Міндоходів у Волинській області та Міністерства доходів і зборів України податкові повідомлення-рішення № 0003842204, № 0003852204 від 03.06.2013 року залишено без змін, а скарги без задоволення.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з контрагентом ТзОВ Феміда-Інтер», оскільки відсутність товарно-транспортних накладних не може бути підставою для визнання господарським операцій нікчемними, при цьому реальність здійснення господарських операцій по даних правочинах підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, які надавались під час проведення перевірки. Переконані, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Феміда-Інтер» були проведені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Вважають, що вищевказані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, додатково суду пояснив, що ними був укладений договір купівлі-продажу з ТзОВ «Феміда-Інтер» відповідно до умов якого вони придбали щебінь та інші будівельні матеріали. У них немає транспортних засобів які могли б здійснювати доставку цього товару, тому у в товариства відсутні товарно-транспортні накладні, однак відповідно до умов укладеного договору купівлі-продажу продавець сам здійснював доставку всього купленого товару на місце проведення робіт по ремонту дороги. Висновки податкового органу про відсутність реального характеру відносин позивача із вказаним контрагентом вважає надуманими, зокрема у позивача наявні всі видаткові та податкові накладні на куплений товар та інші передбачені документи. Придбаний у даних постачальників товар був використаний позивачем в ході своєї основної господарської діяльності, що підтверджується наданими в судовому засіданні письмовими доказами, які податкова інспекція під час проведення перевірки не вимагала. В зв'язку з наведеним просить позов задовольнити, визнавши протиправними і скасувавши оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнав. Суду пояснив, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 53 382 грн. та заниження податку на додану вартість на загальну суму 50 840 грн. по взаємовідносинах з ТзОВ «Феміда-Інтер». Під час перевірки підприємством не надано товарно-транспортних накладних, тому інспекцією зроблено висновок про завищення товариством по операціях з придбання товару (щебеню) у ТзОВ «Феміда-Інтер» податкового кредиту у квітні-травні 2012 року та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІІ квартал 2012 року. З врахуванням цього вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення сформовані у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

ТзОВ «МР» 29 листопада 2001 року зареєстроване Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області як юридична особа. Відповідно до статуту ТзОВ «МР» затвердженого протоколом №2 від 22.03.2013 року основними видами діяльності є зокрема, організація та проведення загально будівельних, будівельно-монтажних, ремонтних ремонтно-будівельних і спеціальних будівельних робіт, на підприємстві працює близько 50 осіб.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 30.04.2013 року № 001324, виданого Луцькою ОДПІ та наказу № 1431 від 30.04.2013 року працівниками даного податкового органу з 13.05.2013 року по 20.05.2013 року проведена перевірка ТзОВ «МР» з питань, що становлять предмет заперечення за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року. За результатами перевірки складено акт № 2905/22.4/31735104 від 27.05.2013 року. Перевіркою встановлені порушення п. 44.1, п. 44.6, п.44.7 ст. 44, п.п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України - ТзОВ «МР» занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті на суму 53 382 грн., в т.ч. за ІІ квартал 2012 року на суму 53 382 грн.; п. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України - ТзОВ «МР» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті на загальну суму 50 840 грн., в т.ч. за квітень 2012 року на суму 28 500 грн., за травень 2012 року на суму 22 340 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 03.06.2013 року: № 0003842204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 80 073 грн. в т.ч. 53 382 - за основним платежем та 26 691 грн. - за штрафними санкціями, та № 0003852204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 76 260 грн. в т.ч. 50 840 - за основним платежем та 25 240 грн. - за штрафними санкціями.

На вищевказані податкові повідомлення-рішення позивачем були подані скарги до Головного управління Міндоходів у Волинській області, однак, рішенням про результати розгляду первинних скарг № 515/10/10.2-06 від 27.06.2013 року податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення. ТзОВ «МР» була подана скарга у Міністерство доходів і зборів України, проте рішенням про результати розгляду скарги № 8178/6/99-99100115 від 02.08.2013 року оскаржувані податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем п. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.6, п.44.7 ст. 44, п.п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та спростовується наступним.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

При цьому щодо формування позивачем податкового кредиту з податку на прибуток слід зазначити наступне.

Порядок обчислення та сплати податку на прибуток підприємств до 01.04.2011 року регулювались Законом № 283/97-ВР, а з 01.04.2011 року - ПК України.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1. статті 135 цього ж кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2. статті 135 вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Перевіркою позивача зроблено висновок про те, що усі операції з контрагентом не спричиняють реального настання правових наслідків та відсутні реальні поставки товарів, а саме щебеню, а відтак є нікчемними.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини вищеназваний висновок про нікчемність укладених між позивачем та ТзОВ «Феміда-Інтер» договорів вважає неправомірним та спростовується наступним.

Судом встановлено, що між ТзОВ «Феміда-Інтер» (постачальник) та ТзОВ «МР» (покупець) укладено договір купівлі-продажу ДГ-1/12 від 01.12.2011 року відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити продукцію (товар), а покупець прийняти та сплатити її в асортименті, кількості та по цінах згідно рахунків (накладних). Предметом даного договору був щебінь та інші будівельні матеріали.

Реальність проведення зазначеної вище господарської операції, а саме щодо закупівлі щебеню та інших будівельних матеріалів позивач підтверджує наданими копіями видаткових накладних: №РН-0001458 від 05.12.2011 року, №РН-0001459 від 05.12.2011 року, №РН-0001460 від 07.12.2011 року, №РН-0001461 від 07.12.2011 року, №РН-0001462 від 09.12.2011 року, №РН-0001463 від 09.12.2011 року, №РН-0001464 від 12.12.2011 року, №РН-0001465 від 12.12.2011 року, №РН-0001466 від 14.12.2011 року, №РН-000235 від 18.04.2012 року, №РН-000236 від 19.04.2012 року, №РН-000237 від 20.04.2012 року, №РН-000238 від 24.04.2012 року, №РН-000239 від 25.04.2012 року, №РН-000240 від 26.04.2012 року, №РН-000558 від 31.07.2012 року, №РН-000759 від 28.09.2012 року, №РН-000760 від 28.09.2012 року. Копіями банківських виписок та виписок з банківського рахунку за: 26.12.2011 року, 27.12.2011 року, 29.12.2011 року, 01.02.2012 року, 17.02.2012 року, 27.02.2012 року, 11.04.2012 року, 07.05.2012 року, 16.05.2012 року, 18.05.2012 року, 13.06.2012 року, 25.10.2012 року, 29.10.2012 року. Копіями квитанцій до прибуткових ордерів: №76 від21.06.2012 року, №77 від22.06.2012 року, №78 від 25.06.2012 року, №11 від 01.02.2013 року, №12 від 04.02.2013 року, №13 від 05.02.2013 року, №14 від 06.02.2013 року, №15 від 07.02.2013 року, №16 від 08.02.2013 року, №17 від 11.02.2013 року, №18 від 12.02.2013 року, №19 від 13.02.2013 року, №20 від 14.02.2013 року, №21 від 15.02.2013 року, №22 від 18.02.2013 року, №23 від 19.02.2013 року, №24 від 20.02.2013 року, №25 від 21.02.2013 року, №27 від 22.02.2013 року, №28 від 25.02.2013 року, №29 від 26.02.2013 року, №30 від 27.02.2013 року, №31 від 01.03.2013 року, №32 від 04.03.2013 року, №33 від 05.03.2013 року, №34 від 06.03.2013 року, №35 від 07.03.2013 року, №36 від 11.03.2013 року, №37 від 12.03.2013 року, №38 від 13.03.2013 року, №39 від 14.03.2013 року. Копіями актів звіряння розрахунків станом на 15.02.2013 року та станом на 20.05.2013 року.

Формування податкового кредиту за фактом цих поставок здійснювалось позивачем на підставі податкових накладних: №25 від 05.12 2011 року, №26 від 05.12.2011 року, №36 від 07.12.2011 року, №37 від 07.12.2011 року, №51 від 09.12.2011 року, №52 від 09.12.2011 року, №56 від 12.12.2011 року, №57 від 12.12.2011 року, №67 від 14.12.2011 року, №42 від 18.04.2012 року, №47 від 19.04.2012 року, №53 від 20.04.2012 року, №60 від 24.04.2012 року, №72 від 25.04.2012 року, №74 від 26.04.2012 року, №78 від 28.09.2012 року, №111 від 31.07.2012 року, №79 від 28.09.2012 року.

Товарно-транспортні накладні у позивача відсутні, оскільки в пункті 2 договору купівлі-продажу №ДГ-1/12 від 01.12.2011 року вказано, що постачальник, тобто ТзОВ «Феміда-Інтер» зобов'язується поставити продукцію, згідно замовлення покупця, відповідної якості та в узгоджені з покупцем строки поставки, що й було виконано постачальником та підтверджено в судовому засіданні представником позивача.

Відповідно до звітів про рух матеріалів по ТзОВ «МР» за квітень-червень 2012 року вбачається, що ТзОВ «МР» було оприбутковано щебінь та інші будівельні матеріали отримані від ТзОВ «Феміда-Інтер».

Придбаний товар у ТзОВ «Феміда-Інтер» був використаний позивачем в ході своєї основної господарської діяльності під час проведення будівельних робіт, що підтверджується наступним.

21.03.2012 року між ТзОВ «КЕС-УА Холдинг» (генеральний підрядник) та ТзОВ «МР» (підрядник) укладено договір Субпідряду №97.Р відповідно до умов якого генеральний підрядник доручає, а підрядник зобов'язується за завданням генерального підрядника та згідно з будівельними нормами виконати на свій ризик, власними та залученими силами і своїми матеріально-технічними засобами комплекс робіт по влаштуванню зворотної засипки ґрунтом на об'єкті будівництва «Будівництво кондитерської фабрики по вул.. Липовецькій у м. Вінниці», на загальну суму 354 055 грн. з ПДВ. До додаткової угоди також укладено додаток №1 в якому вказано найменування робіт, влаштування основи з відсіву та бетонної плити товщиною 100-200 мм під влаштування гранітної бруківки.

Також 13.04.2012 року між ТзОВ «КЕС-УА Холдинг» (генеральний підрядник) та ТзОВ «МР» (підрядник) укладено договір Субпідряду №109.РМ відповідно до умов якого генеральний підрядник доручає, а підрядник зобов'язується за завданням генерального підрядника та згідно з будівельними нормами виконати на свій ризик, власними та залученими силами і своїми матеріально-технічними засобами комплекс робіт по улаштуванню основ із відсіву та гідроізоляція фундаментів на об'єкті будівництва «Будівництво 3-ої черги ВКФ №2 по вул.. Липовецькій на території Стрижавської селищної ради під молочно-консервний комбінат». В додатку № 1 до договору №109.РМ вказано найменування робіт, а саме улаштування основ з відсіву t=300-500 мм з коефіцієнтом ущільнення К=0,96 та улаштування обмазувальної гідроізоляції бетонних фундаментів. В додатку № 2 до договору №109.РМ вказано графік виконання робіт по улаштуванню основ основи під промислову підлогу та улаштуванню обмазувальної гідроізоляції бетонних фундаментів.

З підсумкової відомості на списання матеріалів по об`єктам за червень 2012 року, вбачається, що ТзОВ «МР» проведено списання будівельних матеріалів в т.ч. щебеню придбаного у ТзОВ «Феміда-Інтер» по об'єктам будівництва: будівництво кондитерської фабрики по вул.. Липовецькій у м. Вінниці, будівництво 3-ої черг ВКС №2 по вул.. Липовецькій на території Стрижавської селищної ради під молочно-консервний комбінат, капітальний ремонт головного корпусу, заміна віконних та балконних дверей Луцького геріатричного пансіонату, капітальний ремонт Переспівського дошкільного навчального закладу по вул.. Піонерській,1 в с. Переспа Рожищенського району.

Виконання вказаних договорів субпідряду підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт №1, №49 за травень-червень 2012 року, підсумковою відомістю на списання матеріалів по об'єктам, банківськими виписками за квітень-червень 2012 року якими підтверджується оплата проведених будівельних робіт за договорами субпідряду №97.Р та №109.РМ.

Подані позивачем докази свідчать про те, що внаслідок укладення ним договорів субпідряду з ТзОВ «КЕС-УА Холдинг» було використано щебінь та інші будівельні матеріали придбані у ТзОВ «Феміда-Інтер» у своїй господарській діяльності під час проведення будівельних робіт, ТзОВ «МР» досягнено економічного ефекту у власній господарській діяльності та отримано прибуток. Факт того, що позивачем реалізовано, використано в своїй діяльності придбаний щебінь та інші будівельні матеріали у ТзОВ «Феміда-Інтер» підтверджується наданими позивачем та приєднаними до матеріалів справи вказаними вище належним чином оформленими договорами субпідряду, актами приймання виконаних будівельних робіт, банківськими виписками.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

На підтвердження виконання спірних операцій з поставки щебеню та інших будівельних матеріалів підприємством подано договори, податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, які містять всі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів, їхніх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій, а відтак наявні дефекти форми, на які акцентує увагу Луцька ОДПІ, не є підставою для визнання цих документів недійсними.

Порушень в оформленні цих документів, які б могли слугувати про нереальність спірних операцій, судом не виявлено.

Висновки Луцької ОДПІ про відсутність реального характеру відносин із ТзОВ «Феміда-Інтер», не підтверджуються належними і допустимими доказами, а ґрунтуються на аналізі лише баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ, без фактичного з'ясування контролюючим органом реального майнового стану суб'єкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.

Ні в Акті перевірки Луцькою ОДПІ, ні в судовому засіданні представником відповідача не представлено доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій між ТзОВ «МР» та ТзОВ «Феміда-Інтер» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії ТзОВ «МР» та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з ПДВ та з податку на прибуток підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, які були надані працівникам податкового органу під час проведення перевірки.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки товарів та надання послуг підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару, а також сплату коштів продавцю товару, тому підстави для визнання укладених правочинів нікчемними, відсутні.

Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ТзОВ «Феміда-Інтер» суперечили чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушували публічний порядок.

Щодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ПП «Техстандартпроект», вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданого договору купівлі-продажу сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству та дотримання постачальників товару вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.

Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Феміда-Інтер» укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, на момент укладення угоди та її виконання, позивач та його контрагент були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктом господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, товари були поставлені та оплачені.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору купівлі-продажу та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Крім того, відповідачем в судовому засіданні не додано будь-яких доказів, що за результатами перевірок контрагента позивача відповідними податковими інспекціями приймалися податкові повідомлення-рішення по цьому контрагенту. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Посилання податкового органу в акті перевірки 2905/22.4/31735104 від 27.05.2013 року на відсутність товарно-транспортних накладних, як на відсутність факту отримання товарів від ТзОВ «Феміда-Інтер» та на відсутність фінансово-господарських відносин позивача з вказаним контрагентом до уваги судом не береться та спростовується наступним.

Виходячи з положень п. 198.6 ст. 198 ПК України документами, що підтверджують право на податковий кредит є податкова накладна та/або митна декларація.

Відповідно до п. 201.11 ст. 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Тому, суд приходить до висновку, що відсутність товарно-транспортних накладних, за якими до позивача надходили товари не може бути підставою для прийняття податкового-повідомлення рішення, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на відсутність яких в Акті від 27.05.2013 року посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Крім того в пункті 2 договору купівлі-продажу №ДГ-1/12 від 01.12.2011 року укладеного позивачем з ТзОВ «Феміда-Інтер» вказано, що постачальник - ТзОВ «Феміда-Інтер» зобов'язується поставити продукцію, згідно замовлення покупця, відповідної якості та в узгоджені з покупцем строки поставки, тобто перевезення будівельних матеріалів здійснювалося ТзОВ «Феміда-Інтер», яке і було відповідальним за складення товарно-транспортних накладних. ТзОВ «МР» було позбавлено можливості впливу на порядок оформлення товарно-транспортних накладних. Вказана обставина підтверджена в судовому засіданні представником позивача.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору укладеного позивачем з ТзОВ «Феміда-Інтер», та в акті перевірки Луцької ОДПІ не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ «Феміда-Інтер»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Феміда-Інтер» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності контрагента платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представниками в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем п. 14.1.181, п. 14.1 ст. 14, п. 44.1, п. 44.6, п.44.7 ст. 44, п.п. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, п. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність встановлених Луцькою ОДПІ в акті позапланової виїзної перевірки ТзОВ «МР» обставин, відповідачем не наведено переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків, з огляду на що оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 03.06.2013 року № 0003842204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 80 073 грн. в т.ч. 53 382 - за основним платежем та 26 691 грн. - за штрафними санкціями та № 0003852204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 76 260 грн. в т.ч. 50 840 - за основним платежем та 25 240 грн. - за штрафними санкціями слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення сплаченого судового збору, тому судовий збір не стягується.

Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 1, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статтей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статтей 134, 135, 138, 139, 185, 198, 201 Податкового кодексу України, статтей 216, 228, 639 Цивільного кодексу, статті 207 Господарського кодексу, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 03.06.2013 року №0003842204 та №0003852204 скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 29 вересня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич