Постанова № 34056598, 30.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2013 року 13:50 № 826/13327/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К. Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МКМ Груп" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення №0004812230 від 16.08.2013

ВСТАНОВИВ:

19 серпня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «МКМ Груп» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Рафіас-М», в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16 травня 2013 року № 0004812230.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його таким, що суперечить чинному законодавству, зробленими без жодних підтверджуючих документів й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження відсутності реальної можливості здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Рафіас-М». Реальність господарських операцій позивачем підтверджується належним чином оформленими документами.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з посиланням на їх безпідставність, просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях, співпадають з висновками акта перевірки від 26 квітня 2013 року № 272/1/22-30/37746698 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «МКМ Груп» (код ЄДРПОУ 37746698) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Рафіас-М» (код ЄДРПОУ 34867282) за період з вересень 2012 року (далі по тексту - Акт перевірки).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічного і повного встановивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МКМ Груп» зареєстроване Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві як платник податку на додану вартість. Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: неспеціалізована оптова торгівля; діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними вробами в спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах.

26 квітня 2013 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «МКМ Груп» (код ЄДРПОУ 37746698) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Рафіас-М» (код ЄДРПОУ 34867282) за період з вересень 2012 року, за результатами якої складено акт від 26 квітня 2013 року № 272/1/22-30/37746698 ( т. 1, а. с. 23 - 37).

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 23080 грн. за вересень 2012 року.

На думку податкового органу, відсутня реальна можливість здійснення господарських операцій у позивача з контрагентом ТОВ «Рафіас-М», оскільки не встановлено передачу ТМЦ (надання робіт/послуг) між ТОВ «Рафіас-М» та його контрагентами-постачальниками.

Податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16 травня 2013 року № 0004812230 в порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 28850 грн., у тому числі за основним платежем - 23080 грн. та за штрафними санкціями - 5770 грн.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірне податкове повідомлення - рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та контрагентом ТОВ «Рафіас-М», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як вбачається з матеріалів справи, господарська діяльність між позивачем та контрагентом ТОВ «Рафіас-М» здійснювалась на підставі укладених між ними письмових договорів та складання первинних документів у відповідності до вимог діючого на момент їх складення законодавства.

Таким чином, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Рафіас-М» (Виконавець) укладено договір щодо надання рекламних послуг від 25 квітня 2012 року б/н (т. 1, а. с. 8-9), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати рекламні послуги, а також розмістити рекламні матеріали Замовника в ЗМІ. Виконавець бере на себе виконання наступних робіт: подати на підтвердження Замовнику в 10 денний термін з дня підписанні договору докладну програму робіт з реклами продукції та надання послуг, із зазначенням часових інтервалів, звітних матеріалів та орієнтованих сум, необхідних для виконання робіт; розмістити рекламу Замовника в ЗМІ в обсязі і кількості, за погодженням між сторонами; Виконавець бере на себе зобов'язання, за погодженням з Замовникам, здійснювати розповсюдження рекламної продукції на підприємствах та установах.

На підтвердження виконання ТОВ «Рафіас-М» робіт щодо розповсюдження реклами сторонами договору підписано акт виконаних робіт за договором щодо надання рекламних послуг. Також позивачем долучено до матеріалів справи копію виготовленої ТОВ «Рафіас-М» пропозиції по програмі рекламних робіт та заходів для ТОВ «МКМ Груп» та роздруківку банерів, які ТОВ «Рафіас М» розміщував у мережі Інтернет на виконання договору щодо надання рекламних послуг (т. 1, а. с. 152-181). При цьому, ТОВ «Рафіас-М» виписало позивачу податкову накладну, що стала підставою для включення відповідної суми ПДВ до складу податкового кредиту.

Також між позивачем ( Замовник) та ТОВ «Рафіас-М» (Виконавець) укладено договір щодо надання поліграфічних послуг від 13 квітня 2012 року б/н (т. 1, а. с. 12), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати послуги з виготовлення поліграфічної продукції: календарі - 700 штук; плакати - 500 штук; презентації - 1000 штук.

На підтвердження виконання ТОВ «Рафіас-М» робіт щодо виготовлення поліграфічної продукції сторонами договору підписано акти виконаних робіт за договором щодо надання поліграфічних послуг. Також позивачем долучено до матеріалів справи оригінал виготовленого ТОВ «Рафіас-М» плакату, копію презентації (т. 1, а. с. 187-228). При цьому, ТОВ «Рафіас-М» виписало позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т. 1, а. с. 229-231).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентами ТОВ «Рафіас-М» у зв'язку з отриманням послуг.

На підтвердження належної реєстрації податкових накладних, позивачем надано копії реєстрів та отриманих податкових накладних.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Рафіас-М» було зареєстроване як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мало право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожне виконання робіт. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Роботи, які виконувалися ТОВ «Рафіас-С» для позивача, були прийняті позивачем та в подальшому були використані у власній господарській діяльності, а саме на виконання умов контракту на поставку від 22.02.2012 року № 01/2012 (т. 1, а. с. 142-143), укладеного між позивачем та ОСОБА_1

Крім того, в ході розгляду справи допитано у якості свідка колишнього директора ТОВ «Рафіас-М» ОСОБА_2 та встановлено, що ТОВ «Рафіас-М» дійсно виконувались роботи згідно укладених договорів з позивачем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Рафіас-М» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, судом встановлено, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Рафіас-М» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства з підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по поставці товару, наданні послуг та доказів відсутності фактичних дій останніх, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

На думку суду, позивач, як Замовник послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу, що дані податкової звітності контрагентів про відсутність основних засобів не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Рафіас-М», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16 серпня 2013 року № 0004812230 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МКМ Груп» підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МКМ Груп» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва від 16 серпня 2013 року № 0004812230.

3. Судові витрати в сумі 288,50 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " МКМ-Груп " за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст постанови виготовлено 04.10.2013 року.