Рішення № 34055653, 19.09.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/6324/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Хитров Борис ВолодимировичНомер провадження 22-ц/788/1875/13 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А., Собини О. І.,

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 липня 2013 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договором позики таким, що не укладався, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 липня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість в розмірі 6000 доларів США, що станом на 17 липня 2013 року еквівалентна 47958 грн.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 479,58 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в розмірі 1200 грн.

Зазначене рішення суду відповідач за первісним позовом оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті його зустрічних позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що судом першої інстанції не з'ясовано, чи надавала дружина позивача за первісним позовом, а також його дружина згоду на укладення оспорюваного ним договору позики, а також не досліджено питання стосовно витрачання спірних грошових коштів в інтересах його сім'ї. Крім того, суд безпідставно не прийняв до уваги, що відповідач за первісним позовом написав розписку для здійснення посередницьких функцій і коштів за нею не отримував. Також ОСОБА_3 стверджує, що договір позики в письмовій формі між сторонами не укладався, а розписка не замінює сам договір позики і не є письмовою формою його укладення. Відповідач за первісним позовом також вказує, що в рішенні суду відсутній чіткий розрахунок суми витрат на правову допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_5 про задоволення апеляційної скарги, пояснення представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки від 04 червня 2012 року, складеної та підписаної відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3, останній взяв у борг у позивача за первісним позовом ОСОБА_4 6000 доларів США, які прийняв в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та зобов'язався повернути їх позикодавцю до 10 липня 2012 року (а.с.5).

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що отримані за договором позики грошові кошти в сумі 6000 доларів США ОСОБА_3 у строк до 10 липня 2012 року не повернув позивачу ОСОБА_4, у зв'язку з чим дане зобов'язання ним виконане не було, внаслідок чого виникла заборгованість, яка за висновком суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за первісним позовом в сумі 6000 доларів США, що станом на день ухвалення рішення еквівалентно 47958 грн.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції послався на його необґрунтованість.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено вимогами ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Виходячи з положень ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як визначено ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Крім того, в ч.1 ст.218 ЦК України йдеться про те, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Як вбачається з матеріалів справи, доказом укладення між сторонами договору позики та його умов слугує надана позивачем ОСОБА_4 розписка, із змісту якої вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 позичив у позивача за цим позовом ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 6000 доларів США, які обіцяв повернути 10 липня 2012 року.

За твердженням ОСОБА_4, чого не заперечує і ОСОБА_3, борг йому відповідачем не повернутий до цього часу, у зв'язку з чим суд першої інстанції відповідно до вимог закону стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 6000 доларів США, що еквівалентно 47958 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що ні дружина відповідача за первісним позовом, ні дружина позивача за цим же позовом не давали згоди на укладення сторонами договору позики, а також про те, що позивачем за первісним позовом не було доведено, що кошти, отримані відповідачем, були витрачені в інтересах сім'ї, не заслуговують на увагу колегії суддів з точки зору її задоволення, оскільки положення статті 65 Сімейного кодексу України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання позики, оскільки договір позики є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що на момент її розгляду дружина позивача за первісним позовом зверталась до суду із самостійними вимогами щодо оспорювання договору позики.

До посилань в апеляційній скарзі про те, що відповідач за первісним позовом написав розписку для здійснення посередницьких функцій і коштів за нею не отримував колегія суддів відноситься критично, так як вони не підтверджені належними, допустимими, обґрунтованими та переконливими доказами, враховуючи і факт того, що відповідач за первісним позовом стосовно неправомірної поведінки позивача щодо нього до правоохоронних органів не звертався, а з зустрічним позовом до суду звернувся лише після пред'явлення до нього позову про повернення суми боргу за договором позики.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що розписка не свідчить про укладення між сторонами письмового договору позики висновків суду про стягнення боргу не спростовує, оскільки положенням ч.2 ст.1047 ЦК України передбачено, що розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та його умови і свідчить про передачу грошової суми, яку, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не повернув позивачу у передбачений строк.

Що стосується зустрічного позову, то в його задоволенні суд правильно відмовив, так як вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом, про що йдеться у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9.

В той же час, на думку колегії суддів, заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі щодо стягнення суми витрат на правову допомогу, виходячи з наступного.

Як вбачається з договору про надання правової допомоги № 950-Р/13 від 04 червня 2013 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_6 та ОСОБА_4, останній доручив і зобов'язався оплатити послуги адвоката, а адвокат зобов'язався сприяти клієнту у захисту його прав та законних інтересів при зверненні до суду про стягнення боргу по розписці ОСОБА_3 (а.с.3).

Відповідно до квитанцій до прибуткового касового ордера № 205 від 06 червня 2013 року та № 222 від 27 червня 2013 року ОСОБА_4 сплатив кошти адвокату відповідно до договору № 950-Р/13 від 04 червня 2013 року в сумі 800 грн. та 1200 грн. відповідно (а.с.4, 12).

Виходячи з вимог ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

До судових витрат згідно п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно з вимогами ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Як вбачається з журналів судового засідання від 03 липня 2013 року та від 17 липня 2013 року, адвокат ОСОБА_6 брав участь у судових засіданнях суду першої інстанції в якості особи, яка надавала правову допомогу ОСОБА_4, загальною тривалістю 1 година 20 хв. (30 хвилин - 03 липня 2013 року та 50 хвилин 17 липня 2013 року). Таким чином, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу за участь адвоката ОСОБА_6 в судових засіданнях суду першої інстанції складає 611 грн. 73 коп. = (458,80 грн. * 80 хв. / 60 хв.).

На підставі зазначеного, враховуючи, що окрім участі в судових засіданнях суду першої інстанції, адвокат вчинив ще окрему процесуальну дію, склавши позовну заяву за категорією справ, практика розгляду яких є відносно сталою, тому колегія суддів вважає за можливе визначити загальний розмір судових витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, в сумі 850 грн., зменшивши, таким чином, розмір витрат на правову допомогу, визначений судом першої інстанції, у зв'язку з чим рішення суду в зазначеній частині підлягає зміні.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду є законним і обґрунтованим, тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення в частині стягнення боргу за договором позики з дотриманням норм матеріального і процесуального права, однак безпідставно завищив суму витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно змінити, зменшивши розмір їх стягнення до 850 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення суду необхідно залишити без змін.

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Оскільки відповідач за первісним позовом при подачі апеляційної скарги не в повному розмірі сплатив судовий збір, з нього підлягає стягненню недоплачена сума судового збору у розмірі 57 грн. 35 коп., яку необхідно стягнути на користь держави.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.3, 309 ч.1 п.4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 липня 2013 року в даній справі в частині стягнення витрат на правову допомогу змінити, зменшився розмір стягнення до 850 грн.

В іншій оскаржуваній частині рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 липня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 57 грн. 35 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -