Постанова № 34052457, 09.10.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2013 р. Справа№ 911/2707/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОПТУКРПРОМ - ВР"

на рішення господарського суду Київської області від 29.08.2013р.

у справі № 911/2707/13 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Заступника Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі :

1. Міністерства оборони України

2. Київського квартирно - експлуатаційного управління Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОПТУКРПРОМ - ВР"

про стягнення 54 107,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заступник Київського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач-1) та Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - позивач-2) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОПТУКРПРОМ - ВР" (далі - відповідач) про стягнення 54 107,85 грн. за договором № 62-2012510 від 01.03.2012р. про відшкодування вартості водопостачання та водовідведення (КЕКВ 1162), спожитого в процесі надання послуг з харчування, з яких: 53 507,97 грн. - основний борг, пеня - 425,16 грн., 3% річних - 174,72 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 29.08.2013р. у справі № 911/2707/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОПТУКРПРОМ - ВР" на користь Київського квартирно - експлуатаційного управління Міністерства оборони України 53 507,97 грн. заборгованості, 227,10 грн. пені, 98,24 грн. 3 % річних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОПТУКРПРОМ - ВР" в доход Державного бюджету України 1 711,73 грн. судового збору. Стягнуто з Міністерства оборони України в доход Державного бюджету України 4,39 грн. судового збору. Стягнуто з Київського квартирно - експлуатаційного управління Міністерства оборони України в доход Державного бюджету України 4,39 грн. судового збору.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції послався на обґрунтованість позовних вимог в частині неналежного виконання відповідачем умов договору № 62-2012510 від 01.03.2012р. про відшкодування вартості водопостачання та водовідведення (КЕКВ 1162), спожитого в процесі надання послуг з харчування на загальну суму 53 507,97 грн., та виходячи з неправильного визначення відповідачем періодів для нарахування пені та 3% річних перерахував відповідні суми штрафних санкцій.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Київської області від 29.08.2013р. у справі № 911/2707/13 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував та порушив норми матеріального права. Скаржник, зокрема, зазначає, що судом невірно було визначено природу спірних правовідносин, не застосував положення законодавства, яке регулює ці відносини, що призвело до прийняття невірного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 08.10.2013р. позивачі заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили залишити рішення господарського суду Київської області від 29.08.2013р. у справі № 911/2707/13 без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено розгляд скарги на 09.10.2013р.

У судовому засіданні 09.10.2013р. представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, прокурор та представник позивачів 1 і 2 заперечили проти задоволення скарги.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2012р. між Київським квартирно - експлуатаційним управлінням Міністерства оборони України (сторона-1, позивач 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю ,,ОПТУКРПРОМ-ВР" (сторона-2, відповідач) було укладено договір № 62-2012510 про відшкодування вартості водопостачання та водовідведення (КЕКВ 1162), спожитого в процесі надання послуг з харчування (а.с. 14-16).

Відповідно до п. 1.1 договору сторона-1 забезпечує сторону-2 водою, отриманою від ПрАТ ,,АК ,,Київводоканал" та ДП ,,Київський ремонтно -механічний завод", для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України. Сторона-2 відшкодовує стороні-1 вартість водопостачання та наданих послуг з водовідведення, спожитого в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі договору про закупівлю послуг харчування № 286/2/12/2 від 02.02.2012 р. для кожної військової частини (п. 1.2).

Сторона-2 зобов'язується у відповідності з п.п. 2.3.2 договору відшкодування вартості за спожиту воду та надані послуги з водовідведення здійснювати відповідно до показників встановлених засобів обліку або до складеної та затвердженої стороною-1 калькуляції.

Відповідно до п.п. 2.3.3 договору сторона-2 зобов'язується після отримання від сторони-1 рахунку-фактури, акта виконаних робіт, протягом 10 банківських днів, здійснювати оплату за спожите водопостачання та надані послуги з водовідведення на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки Київського КЕУ.

Згідно з п.п. 3.1.1 договору сторона-1 має право отримувати від сторони-2 плату за спожите водопостачання та надані послуги з водовідведення та інші платежі, обумовлені цим договором.

За порушення термінів відшкодування вартості спожитого водопостачання та наданих послуг з водовідведення сторона-2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (п.п. 4.2.1).

Пунктом 6.5 договору передбачено, що щомісячно, до 5 числа місяця, який слідує за звітним, сторона-1 та сторона-2, на підставі норм споживання водопостачання, які визначаються згідно із діючим законодавством і тарифами, що встановлені уповноваженим органом чи відповідними підприємствами та згідно з показниками (засобів обліку або розрахунку) складають і підписують акт виконаних робіт в двох примірниках.

Згідно з п. 6.6 договору щомісячно, в термін до 10 числа місяця, який слідує за звітним, сторона-1 надає стороні-2 рахунок-фактуру, акт виконаних робіт, які є підставою для проведення оплати по даному договору.

У відповідності з п. 9.1 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк з 01.03.2012р. до 31.12.2012р.

Між сторонами підписано ряд додаткових угод до договору № 62-2012510 від 01.03.2012р., якими змінювався термін дії договору.

Так, 25.12.2012р. укладено додаткову угоду, у відповідності до п. 2 якої п. 9.1 договору було викладено в наступній редакції: ,,п. 9.1 договір діє з 01.03.2012р. до 31.01.2013р.".

11.01.2013р. укладено додаткову угоду, відповідно до п. 2 якої п. 9.1 договору було викладено в наступній редакції: ,,п. 9.1 договір діє з 01.03.2012р. до 19.03.2013р.".

19.03.2013р. укладено додаткову угоду, відповідно до п. 1 якої п. 9.1 договору було викладено в наступній редакції: ,,п. 9.1 договір діє з 01.03.2012р. до 30.04.2013р.".

20.03.1013р. сторони уклали додаткову угоду, якою виклали п.1.2 розділу 1 ,,Предмет договору" у наступній редакції:

,,1.2 Сторона-2 відшкодовує стороні-1 вартість послуг з водопостачання та водовідведення, спожитих в процесі надання послуг з харчування, що надаються на підставі договору про закупівлю послуг щодо забезпечення харчуванням за контрактом (харчування, забезпечення продуктами харчування особового складу військових частин та військових навчальних закладів Збройних Сил України, інших осіб, які згідно з законодавством мають право на забезпечення харчування у стаціонарних та польових умовах та годування штатних тварин) від 20.03.2013р. № 286/2/13/5".

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору, а саме неоплатою наданих позивачем 2 у лютому - квітні 2013р. послуг з водопостачання та водовідведення в розмірі 53 507,97 грн.

На підтвердження позовних вимог позивачем 2 було надано акт про надання послуг № 62-1390002 від 11.03.2013р. на суму 21 732,33 грн., акт про надання послуг № 62-1390003 від 09.04.2013р. на суму 16 200,12 грн., акт про надання послуг № 62-13990004 від 13.05.2013р. на суму 15 575,52 грн., а також відповідні рахунки на оплату № 62-1390002 від 11.03.2013 р. на суму 21 732,33 грн., № 62-1390003 від 09.04.2013р. на суму 16 200,12 грн. та № 62-13990004 від 13.05.2013 р. на суму 15 575,52 грн. (а.с. 25-28, 88).

На підтвердження вручення ТОВ ,,ОПТУКРПРОМ - ВР" зазначених вище актів та рахунків, до позовної заяви додано лист № 303/25-929 від 14.03.2013р., відповідно до якого позивачем-2 направлялись на адресу відповідача, зокрема, рахунок на оплату, акт надання послуг за лютий 2013 р., який був отриманий представником ТОВ ,,ОПТУКРПРОМ - ВР" 22.03.2013р., про що свідчить відповідна відмітка на зазначеному листі; лист № 303/25-1407 від 10.04.2013р. про направлення на адресу відповідача рахунку на оплату, акту надання послуг за березень 2013р., лист № 303/25-1970 від 21.05.2013р., з якого вбачається направлення позивачем-2 відповідачу, зокрема, рахунку на оплату, акту надання послуг за спожиту воду та водовідведення за квітень 2013р., який був отриманий представником ТОВ ,,ОПТУКРПРОМ - ВР" 22.05.2013р., про що свідчить відповідна відмітка на вказаному супровідному листі.

Крім того, позивачем-2 надсилались на адресу відповідача претензії № 303/25-419 від 04.02.2013р. та № 303/25-1194 від 22.05.2013р., відповідно до яких, зокрема, позивач-2 пропонував відповідачу в найкоротші терміни сплатити заборгованість за спожиту воду та водовідведення.

Також, відповідно до матеріалів справи, між позивачем-2 та відповідачем підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2013р. до 01.06.2013р. за договором № 62-2012510 від 01.03.2012 р. на суму 53 507,97 грн. (а.с. 58), який не містить жодних зауважень та заперечень.

Колегія суддів, враховуючи викладені обставини, вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлені умови за якими сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог ЦК України та ГК України, інших актів законодавства та вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Колегія суддів не погоджується з визначенням суду першої інстанції правової природи укладеного між позивачем-2 та відповідачем договору, як договору про надання послуг, оскільки укладений договір є договором про відшкодування вартості послуг.

Однак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Стаття 526 ЦК України та 193 ГК України визначають, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, договору та припинятися виконанням проведеним належним чином згідно ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 202 ГК України визначено підстави для припинення господарських зобов'язань, зокрема: виконання, проведене належним чином; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт виконання позивачем-2 умов договору підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами виконаних робіт, та не заперечується відповідачем. Відповідачем же, в свою чергу, не надано доказів погашення заборгованості за договором № 62-2012510 про відшкодування вартості водопостачання та водовідведення (КЕКВ 1162), спожитого в процесі надання послуг з харчування, від 01.03.2012 р. в сумі 53 507,97 грн.

Крім того, як зазначалось вище, сторонами договору підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.03.2013р. до 01.06.2013р. за договором на суму 53 507,97 грн. (а.с. 58). Зазначений акт підписаний з боку відповідача без зауважень та заперечень щодо повноти, якості та своєчасності виконання умов договору, що свідчить про передання позивачем-2 та прийняття виконаного за договором відповідачем.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача 53 507,97 грн. основної заборгованості за договором.

Також прокурор просив суд стягнути з відповідача 425,16 грн. пені та 3% річних в розмірі 174,72 грн., в зв'язку з порушенням останнім виконання зобов'язань за договором.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення даних вимог, відповідно стягнувши з відповідача 227,10 грн. пені, 98,24 грн. - 3 % річних.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, та зазначає, що штрафні санкції вірно визначено з огляду на таке.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ст. 230 ГК України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до п.п. 4.2.1 договору за порушення термінів відшкодування вартості спожитого водопостачання та наданих послуг з водовідведення сторона-2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем-2 було визначено розмір пені в сумі 425,16 грн., у тому числі - за період з 23.03.2013р. до 01.06.2013р. на суму 21 732,33 грн. заборгованості за лютий 2013р. в сумі 295,56 грн. та за період з 23.04.2013р. до 01.06.2013р. на суму 16 200,12 грн. заборгованості за березень 2013 р. в сумі 129,60 грн.

Положеннями ч. 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до п.п. 2.3.3 договору сторона-2 зобов'язується здійснювати оплату відшкодування вартості за спожиту воду та надані послуги з водовідведення протягом 10 банківських днів після отримання від сторони-1 рахунку-фактури, акта виконаних робіт.

Таким чином, прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо здійснення розрахунку за відшкодування вартості спожитої води та наданих послуг з водовідведення починається наступного дня після зазначеного терміну, відрахованого від дати отримання рахунку-фактури та акту виконаних робіт.

Як вірно вказано судом першої інстанції, позивачем-2 не надано суду жодних доказів отримання відповідачем рахунку-фактури та акту виконаних робіт за березень 2013р., які могли б підтвердити дату отримання відповідачем зазначених документів, що позбавляє можливості встановити дату, з якої почнеться перебіг нарахування пені, тому відмова у стягненні з відповідача пені, нарахованої на суму заборгованості за березень 2013 року є обгрунтованою.

Крім того, рахунок-фактура та відповідний акт за лютий 2013 р. були отримані відповідачем 22.03.2013р., у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягають 227,10 грн. пені, нарахованої на суму 21732,33 грн. за період з 08.04.2013 р. (за спливом 10 банківських днів з моменту отримання зазначених вище документів) до 01.06.2013 р. (момент визначений позивачем-2), виходячи з однієї облікової ставки НБУ, як це передбачено умовами договору.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем-2 було визначено розмір 3% річних у сумі 174,72 грн., у тому числі - за період з 25.03.2013 р. до 01.06.2013 р. на суму 21732,33 грн. заборгованості за лютий 2013 р. в сумі 121,46 грн. та за період з 22.04.2013 р. до 01.06.2013 р. на суму 16200,12 грн. заборгованості за березень 2013 р. в сумі 53,26 грн.

Оскільки позивачем-2 не надано суду доказів отримання відповідачем рахунку - фактури та акту виконаних робіт за березень 2013 р., які могли б підтвердити дату отримання відповідачем зазначених документів, тому суд першої інстанції вірно вказав, що неможливо встановити дату з якої почнеться перебіг нарахування 3% річних.

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за березень 2013 року, не підлягає задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Стосовно стягнення з відповідача суми 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за лютий 2013 року, слід зазначити, що оскільки згідно з пп. 2.3.3 п. 2.3 договору сторона-2 зобов'язується здійснювати оплату після отримання від сторони-1 рахунку-фактури, акта виконаних робіт протягом 10 банківських днів, то датою прострочення виконання зобов'язання у даному випадку буде 08.04.2013 р. (за спливом 10 банківських днів з моменту отримання зазначених вище документів), у зв'язку з чим стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 98,24 грн., нараховані на суму 21732,33 грн. за період з 08.04.2013 р. до 01.06.2013 р. (момент визначений позивачем-2).

Таким чином, позовні вимоги у даній справі частково обґрунтовані та доведені, тому підлягають частковому задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач посилається, зокрема, на те, що судом першої інстанції безпідставно не взято той факт, що договірні відносини між сторонами припинились 30.04.2013р., тобто припинилось право позивача-2 на нарахування пені за договором.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на таке.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідачем допущено порушення виконання зобов'язання, у відповідності до ст. 230 ГК України це є підставою для застосування господарських санкцій, зокрема стягнення пені, що також закріплено п.п. 4.2.1 договору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України.

Доказів належного виконання договірних зобов'язань, в тому числі погашення вищезазначеної заборгованості, відповідачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, позовні вимоги позивачем доведено і відповідачем не спростовано, а тому їх слід визнати обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, про що вірно зазначив суд першої інстанції.

При цьому, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні не спростовують, а тому відхиляються колегією суддів.

Також колегія суддів зазначає, що хоча суд першої інстанції помилково визначив природу укладеного між сторонами договору, як договору про надання послуг, чим обґрунтовував доводи апеляційної скарги відповідач, проте це не вплинуло на правильність висновків суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Київської області від 29.08.2013р. у справі № 911/2707/13 відповідає обставинам справи, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Київської області від 29.08.2013р. у справі № 911/2707/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОПТУКРПРОМ - ВР" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 911/2707/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Суховий В.Г.

Судді Агрикова О.В.

Чорногуз М.Г.

Повний текст складено та підписано 11.10.2013р.