Рішення № 34051903, 07.10.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 жовтня 2013 року Справа № 913/2371/13

Провадження № 6/913/2371/13

За позовом Приватного підприємства "Техностандарт", м. Луганськ

до: 1-го відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоДон", м. Луганськ;

2-го відповідача Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Обласного відділення ПАТ "Промінвестбанк" в м. Луганськ, м. Луганськ

про визнання договору недійсним

Суддя Василенко Т.А.

Секретар судового засідання Лисенко В.П.

У засіданні брали участь:

від позивача - Кравченко М.Ю., дов. б/н від 01.10.2013;

від 1-го відповідача - не прибув;

від 2-го відповідача - Спіцина Н.Ф., дов. № 09-32/1466 від 05.11.2012.

ВСТАНОВИВ:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень № 178/14-28 до Кредитного договору № 178 від 30.05.2006, укладеного 14.11.2012.

Позивачем до справи надано клопотання про долучення витягу зі статуту і довідок з ЄДРПОУ, вказані документи долучені судом до матеріалів справи.

1-й відповідач у справі - ТОВ «Авто Дон», витребувані судом документи не представив, участь свого повноважного представника у судовому засіданні не забезпечив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою - м. Суходільськ Луганської області, вул. Станіславського, буд. 58, кв.15, про що, в тому числі, свідчать і відмітки органу поштового зв'язку на повідомленнях про вручення поштових відправлень, а саме ухвал суду від 17.09.2013 та 25.09.2013.

При цьому, відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Так, вказана відмітка підтверджує належне відправлення копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

Враховуючи, що в ухвалі суду від 19.09.2013 явка сторін не була визнана обов'язковою, суд вважає за можливе розглянути дану справу за умови присутності лише представника позивача і 2-го відповідача у справі. При цьому, слід зазначити, що відповідно до ст. 22 ГПК України участь в судовому засіданні є правом відповідача, який таким правом не скористався.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає, що неподання 1-м відповідачем відповідних пояснень по справі та відсутність його представника не є перешкодою для розгляду по суті даної справи, за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Суд приступив до розгляду справи по суті.

2-й відповідач у справі - ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м. Луганськ, за відзивом від 19.09.2013 проти позову заперечує та, зокрема, зазначає, що між банком та ТОВ «Автодон» був укладений кредитний договір № 178 від 30.05.2006р. із змінами від 15.11.2006 р., від 13.04.2007 р., від 21.12.2007 р., від 28.12.2007 р., від 15.02.2008 р., від 28.04.2009 р.., від 30.04.2010 р., від 30.11.2010 р., від 01.02.2011 р., від 27.04.2011 р., від 06.05.2011 р., від 29.12.2011 р., від 14.11.2012 (надалі - Кредитний договір).

Видача кредиту здійснювалась шляхом перерахування грошових коштів в рахунок оплати розрахункових документів позичальника, з позичкового рахунку позичальника на рахунки його контрагентів.

Всього станом на 01.09.2013 погашено кредит в національній валюті в сумі 10 996 500, 04 грн. Залишок заборгованості по кредиту, наданому в національній валюті, складає 17 427 899, 01 грн.

Право вимоги за кредитним договором № 178 від 30.05.2006 р. забезпечено іпотекою за іпотечним договором № 33 від 28.11.2012 р.

28.11.2012 р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м. Луганськ та Малим приватним виробничо-комерційним підприємством «Сириус» укладено іпотечний договір № 33 в забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 178 від 30.05.2006 р., відповідно до п. 1.2 якого відповідач передає в іпотеку ПАТ Промінвестбанк належне йому на праві власності нерухоме майно.

Оскільки майновим поручителем - МПВКП «Сириус», не виконано умови протоколу № 112 від 13.11.2012 року Комітету по роботі з проблемними активами ПАТ Промінвестбанк, в частини укладання договору застави на обладнання АЗС, та пункту 4.2.9 кредитного договору № 178 від 30.05.2006 р., в редакції договору про внесення змін №178/14-28 від 14.11.2012 року, банк був змушений з 16.12.2012 року підвищити ТОВ «Автодон» як «Боржнику» процентну ставку за користування кредитом на 3 відсоткових пункти с 16,5 % до 19,5 %.

Пунктом 4.2.9 кредитного договору № 178 від 30.05.2006 р. в редакції договору про внесення змін № 178/14-28 від 14.11.2012 року, позичальник зобов'язаний був в строк до 15.12.2012 року передати в забезпечення зобов'язань по кредитному договору № 178 від 30.05.2006 р. комплекс 3-х АЗС, які належать МПВКП «Сириус», а саме: нерухоме майно АЗС разом з обладнанням за адресою: Луганська область, м. Перевальськ, вул. Кірова, буд. 143; Луганська область, м. Брянка, вул. Донбасівська, буд.1- е; Луганська область, м. Брянка, вул. Луганська, буд. 30.

Договором про внесення змін № 178/14-28 від 14.11.2012 року до кредитного договору № 178 від 30.05.2006 р., сторонами було досягнуто згоди щодо внесення змін в пункт 3.2 кредитного договору № 178 від 30.05.2006 р. з доповненням його реченнями: «У разі невиконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань, передбачених пунктами 4.2.9 - 4.2.10 цього договору, процентна ставка за користування кредитом збільшується на 3 відсоткових пункти. Таке збільшення ставки погоджено сторонами з моменту підписання договору і не потребує будь - яких додаткових погоджень, або підписання жодних додаткових угод або змін».

19.12.2012 року на адресу ТОВ «Автодон» листом за номером 113-08/4060 було направлено повідомлення про те, що банк змушений з 16.12.2012 року відповідно до п. 3.2 кредитного договору, в редакції від 14.11.2012 р., підвищити процентну ставку за користування кредитом на 3 відсоткових пункти за невиконання умов п. 4.2.9 кредитного договору в редакції від 14.11.2012 р.

Викладені у позовній заяві доводи про невідповідність оспорюваного договору чинному цивільному законодавству є помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм ст. ст. 203, 215, 233, 553. 554 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказує, що:

30 травня 2006 року між ТОВ «Автодон» (відповідач 1) та АКБ «Промінвестбанк» в особі керуючого філією «Відділення Промінвестбанку в м. Алчевськ» (відповідач 2), було укладено кредитний договір № 178, відповідно до умов якого відповідач 2 надає відповідачу 1 кредит на умовах, передбачених договором.

Згідно до п. 2.2. зазначеного кредитного договору, кінцевим терміном повернення кредиту було визначено 29 березня 2011 року, а відповідно до п. 3.2 зазначеного кредитного договору, відсотки за користування кредитом сплачуються позичальником (відповідачем 1), виходячи із встановленої відсоткової ставки у розмірі 16,5 відсотків річних.

27 квітня 2011 року між відповідачами було укладено Договір про внесення змін № 4 до кредитного договору № 178 від 30.05.2006 року, відповідно до якого сторони домовилися провести реструктуризацію залишку заборгованості позичальника (відповідача 1) по кредиту в сумі 19 900 000 грн., виданого в режимі відновлювальної кредитної лінії на умовах, передбачених цим договором. Окрім цього, сторонами в даному Договорі про внесення змін було змінено й дату остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту з 29.03.2011 року на 29.03.2013 року.

Крім цього, 14 листопада 2012 року між відповідачами було укладено Договір про внесення змін та доповнень № 178/14-28 до кредитного договору № 178 від 30.05.2006 p., відповідно до умов якого сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником (відповідачем 1) зобов'язань, передбачених п.п. 4.2.9 - 4.2.10 цього договору, процента ставка за користування кредитом збільшується на 3 відсоткових пункта та таке збільшення ставки погоджено сторонами з моменту підписання договору і не потребує будь-яких додаткових погоджень або підписання жодних додаткових угод або змін.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним Кредитним договором №178 від 30.05.2006 p., 27.04.2011 р. між позивачем, відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір фінансової поруки № 4, відповідно до п. 2.1. якого позивач, у випадку невиконання та/або прострочення виконання відповідачем 1 своїх зобов'язань за Кредитним договором № 178 від 30 травня 2006 року, зобов'язується виконати зобов'язання по сплаті кредиту замість відповідача 1.

Позивач вказує, що укладений 14 листопада 2012 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 Договір про внесення змін та доповнень № 178/14-28 до кредитного договору № 178 від 30.05.2006 p., стосується наших прав, обов'язків та охоронюваних законом інтересів, однак сам Договір про внесення змін та доповнень № 178/14-28 до кредитного договору № 178 від 30.05.2006 р. є недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Таким чином, зазначений Договір про внесення змін та доповнень № 178/14-28 до кредитного договору № 178 від 30.05.2006 p., укладений 14 листопада 2012 року між відповідачем 1 та відповідачем 2, є недійсним за приписами ст. 233 ЦК України, оскільки був укладений відповідачем 1 під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим скористався відповідач 2. З цієї точки зору врахуванню підлягає обставина наявності боргу відповідача 1 перед відповідачем 2 та необхідність отримання відповідачем 1 деякої відстрочки виконання свого грошового зобов'язання, через що відповідач 2 вимагав надання додаткового забезпечення своїх вимог та внесення змін до договору в частині збільшення відсоткової ставки.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує посиланням на постанову Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норми ст. ст. 203, 215, 553, 554, 233 ЦК України та інші норми чинного законодавства.

1-й відповідач позовні вимоги не оспорив.

2-й відповідач проти позову заперечив з підстав, вказаних у відзиві та наведених вище.

Оцінивши матеріали справи та доводи сторін у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком («Закрите акціонерне товариство в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Алчевськ Луганської області» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м. Луганськ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автодон» був укладений кредитний договір № 178 від 30.05.2006 р. із змінами від 15.11.2006 р., від 13.04.2007 р., від 21.12.2007 р., від 28.12.2007 р., від 15.02.2008 р., від 28.04.2009 р.., від 30.04.2010 р., від 30.11.2010 р., від 01.02.2011 р., від 27.04.2011 р., від 06.05.2011 р., від 29.12.2011 р., від 14.11.2012(надалі - Кредитний договір).

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «Акціонерний промислово-інвестиційний банк» (кредитор, 2-й відповідач у справі), ТОВ «Автодон» (позичальник, 1-й відповідач у справі) та ПП «Техностандарт» (поручитель, позивач у справі) був укладений договір фінансової поруки № 4 від 27.04.2011.

Згідно п. 2 договору поруки поручитель, позивач у справі, зобов'язався виконати зобов'язання за кредитним договором № 178 від 30.05.2006, у разі якщо позичальник не виконає зобов'язання за кредитним договором.

В той же час, 29.12.2011 сторонами було підписано договір про внесення змін № 4/1-145 до договору фінансової поруки № 4.

Крім цього, 14.11.2012 між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін та доповнень № 178/14-28 до кредитного договору № 178 від 30.05.2006.

В редакції вказаного договору було доповнено кредитний договір декількома пунктами, що стосуються забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, зокрема зобов'язань майнового поручителя за договором іпотеки - МППВКП «Сиріус».

В той же час п. 3.2 кредитного договору було доповнено реченням наступного змісту:

«У разі невиконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань, передбачених пунктами 4.2.9 - 4.2.10 цього договору, процента ставка за користування кредитом збільшується на 3 відсоткових пункта та таке збільшення ставки погоджено сторонами з моменту підписання договору і не потребує будь-яких додаткових погоджень або підписання жодних додаткових угод або змін.

Позивач вважає, що договір про внесення змін та доповнень № 178/14-28 від 14.11.2012 є незаконним та його слід визнати недійсним, виходячи з того, що вказаний договір було укладено 1-м відповідачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Як свідчить текст позовної заяви, позивач вказує на те, що договір про винесення змін був укладений на невигідних для позичальника умовах.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа може звернутися до захисту порушеного права або інтересу, тобто повинно бути порушено право саме особи, яка звертається за відповідним захистом. В даному випадку позивачем взагалі не наведено яке його права як поручителя порушено незважаючи на те, що суд вимагав відповідних обґрунтувань за ухвалами від 09.09.2013, 19.09.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Але, в даному випадку, спірний правочин позивачем не укладався.

Відповідно до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

Виходячи з наведених вище обставин та тексту позовної заяви, вбачається, що позивачем взагалі не зазначено, які саме умови договору є невигідними саме для нього та які його права були порушенні при укладенні спірного договору.

Відповідно до вимог статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, в даному випадку, позивачем в порушення вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів існування правових підстав для визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень № 178/14-28 від 14.11.2012 до Кредитного договору № 178 від 30.05.2006.

За таких обставин, в задоволенні позову щодо визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень № 178/14-28 до Кредитного договору № 178 від 30.05.2006, укладеного 14.11.2012, слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору у сумі 1 147 грн. 00 коп. слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 11.10.2013

Суддя Т.А. Василенко