Ухвала суду № 34050403, 01.10.2013, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження №22ц/791/2992/2013р. Головуючий в І інстанції: Сіянко В.М.

Категорія: 19 Доповідач: Чиркова К.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2013 року жовтня місяця 01 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого: Чиркової К.Г.

Суддів: Пузанової Л.В.

Стародубця М.П.

при секретарі: Биковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 червня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, зазначаючи про те, що 26.02.2013 року він уклав з відповідачем договір фінансового лізингу, предметом якого є трактор МТЗ 82.1.26 вартістю 171000 грн.

Відповідно до п.1.3. договору лізингодавець зобов'язався придбати трактор МТЗ 82.1.26 у власність та передати його в користування лізингоодержувача на строк та на умовах, передбачених договором.

При підписанні договору представник відповідача, запевнив його, що трактор він отримає в наступному місяці після сплати 10% від вартості предмету лізингу. На виконання умов договору він із значенням авансового платежу сплатив 17100 грн., однак товариство відмовилося передавати йому трактор з посиланням на те, що предмет договору передається в користування та володіння лізингоодержувача після сплати ним 50% його вартості, що становить 85500 грн., а сплачена ним сума в розмірі 17100 грн. є комісією за організацію та оформлення договору, тобто фактично є коштами представника товариства за залучення ним клієнта для укладення договору.

Враховуючи, що він не мав можливості сплатити грошові кошти в сумі 85500 грн. протягом місяця, а трактор йому був нагально потрібним для виконання сільськогосподарських робіт в наступному місяці та зважаючи, що умови договору не відповідають домовленості при укладенні договору, звернувся до відповідача з усною заявою про розірвання договору і повернення сплачених коштів, однак отримав відповідь, що розірвання договору не передбачено умовами укладеного договору, а сплачена ним сума є комісією за організацію та оформлення договору і поверненню не підлягає.

Ознайомившись уважно з умовами договору зрозумів, що сплачені грошові кошти поверненню не підлягають, можливість розірвання договору також не передбачено, а тому умови договору є несправедливими, оскільки порушують принцип рівності сторін договору.

З огляду на викладене на підставі ст.ст. 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» позивач просив суд, визнати недійсним договір за №008153 фінансового лізингу, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси», стягнути з відповідача на його користь 17 100 грн. та судовий збір у розмірі 229,40 грн.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 червня 2013 року позов задоволено. Судом визнано недійсним договір №008153 фінансового лізингу, укладений 26.02.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» та ОСОБА_2.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» на користь ОСОБА_2 17100 грн. та судовий збір в розмірі 229,40 грн. а всього 17329,40 грн.

В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та нормам матеріального права. Зокрема, зазначалося про те, що суд не прийняв до уваги вимоги Закону України «Про фінансовий лізинг», а вимоги позивача щодо несправедливості умов договору не містять конкретного обґрунтування.

У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 її доводів не визнав, рішення суду просить залишити без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Згідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингоодержувача вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

За положенням ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до пункту 8.2.1, укладеного сторонами 26 лютого 2013 року договору фінансового лізингу предметом, якого є сільськогосподарська техніка «Трактор МТЗ 82.1.26 Бєларусь», склад лізингових платежів у грошовому вигляді не зазначено, а визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується, як комісія за організацію, яка визначена у додатку №1 до даного договору; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується, як авансовий платіж, який визначається у додатку №1 до даного договору; в) комісійної винагороди лізингодавцю за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу.

Розмір комісійної винагороди за передачу предмета лізингу визначений в додатку №1. Пунктами 8.2.2., 8.2.3 договору визначені періодичний авансовий платіж та другий лізинговий платіж за складною формулою, а саме: ПАП= АП- ПВ/ТС, де ПАП - періодичний авансовий платіж, АП - авансовий платіж, ПВ - початковий внесок, ТС - термін сплати авансового платежу(а.с. 8- 20).

У додатку №1 до укладеного договору зазначена вартість предмета іпотеки 171000 грн., відсоток платежів 50%, сума виплат 85500грн. щомісячний платіж 7125 грн., комісія за організацію (10%) 17100 грн., комісія за передачу ( 3%) 5130 грн.

У додатку №2 зазначено вартість предмета лізингу 171000 грн., авансовий платіж 50%, сума лізингу 85500 грн., викупна вартість 2565 грн, відсоткова ставка 10%, комісія 5% та щомісячний платіж 2034 грн., а також витрати, які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу комісію за передачу автомобіля в сумі 1710 грн. (а.с.7-20).

26.02.2013 року, в день підписання договору позивачем сплачено на адресу відповідача 17100 грн., зазначених, як плата за договором №088153 (а.с. 21).

Враховуючи характер і суть правовідносин, що склалися між сторонами, як це вбачається із наведених вище і встановлених судом обставин, і зважаючи на те, що за обставинами справи, умови спірного договору є несправедливими та непрозорими, унаслідок чого утворився дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, а товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості визначеної комісії в розмірі 10% вартості предмета лізингу лише за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору чи спричинених на цій стадії виконання договору збитків при його розірванні, що унеможливлюють повернення сплачених позивачем грошових коштів, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.

Висновки суду відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами доказів та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Обставини, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду щодо цього, апеляційна скарга не містить, тому доводи апеляційної скарги, як такі, що висновки суду не спростовують підлягають відхиленню.

Такими, що не заслуговують на увагу є доводи апеляційної скарги відносно того, що позивач відповідно до його заяви, був належним чином ознайомлений з умовами договору, оскільки матеріалами справи встановлено, що позивач не мав реальної можливості при укладенні договору детально ознайомитися з його умовами, зважаючи на їх непрозорість, а перерахування 17100 грн. на адресу відповідача 26.02.2013 року, тобто в день підписання договору, без зазначення конкретного призначення платежу свідчить цьому підтвердженням (а.с. 21).

Посилання апелянта на те, що суд не врахував положення ст.217 ЦК України щодо недійсності окремої частини правочину, колегія суддів до уваги не приймає, сплата 10% від вартості предмета лізингу в сумі 17100 грн., лише за організаційні заходи пов'язані з підготовкою та укладенням договору є тією обставиною при роз'ясненні, якої договір укладений не був би, як такий що не відповідає принципу справедливості, а його розмір є неспівмірним з затратами лізингодавця при укладенні договору, оскільки за вчинення лізингодавцем інших дій на виконання договору, передбачені інші платежі, які належить сплатити лізингоодержувачу (а.с. 7-20).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто - Фінанси» відхилити.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 14 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: