Постанова № 34042694, 20.09.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2013 року Справа №811/2722/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Момонт Г.М., розглянув у порядку письмового провадження в м. Кіровограді адміністративну справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до відповідача: Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- №0002350171 від 16.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 90 755,41 грн., у тому числі 72 604,33 грн. основного платежу та 18 151,08 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- №0002360171 від 16.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 52 730,08 грн. основного платежу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним у ІІІ та ІV кварталах 2010 р. сформовано валові витрати, а також податковий кредит за період з липня по грудень 2010 р. за господарськими операціями з ПП «Анубіс» на підставі належно оформлених податкових і видаткових накладних. При цьому позивач зазначає, що податковим органом поза межами компетенції та безпідставно зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених ним із ПП «Анубіс».

Відповідачем до суду подано заперечення на позовну заяву відповідно до змісту якого, позов ним не визнається у повному обсязі, оскільки перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_2 у період з липня по грудень 2010 р. сформовано валові витрати та податковий кредит за господарськими операціями з ПП «Анубіс», діяльність якого, на думку податкового органу, не є господарською діяльністю підприємства в розумінні п.1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Ухвалою від 12.09.2013 р. допущено заміну відповідача Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію Кіровоградської області Державної податкової служби на її правонаступника - Кіровоградську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (а.с.213, Т.1).

Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у запереченні на позовну заяву.

20 вересня 2013 року представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, яке в письмовій формі погоджено представником відповідача (а.с.20, Т.2).

На підставі усної ухвали, прийнятої в судовому засіданні 20.09.2013 р. та занесеної до журналу судового засідання, подальший розгляд справи проведено в порядку письмового провадження у відповідності до ч.4 ст.122 КАС України.

Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, покази свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,

ВСТАНОВИВ:

У період з 20.03.2013 р. по 22.03.2013 р. посадовою особою Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС відповідно до наказу від 20.03.2013 р. №592 (а.с.190, Т.1) проведено невиїзну документальну позапланову перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 по взаємовідносинах з ПП «Анубіс» за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт №246/17-1/НОМЕР_1 від 28.03.2013 р., висновками якого, зокрема, є порушення ФОП ОСОБА_2, на думку відповідача:

- ст.13 декрету Кабінету Міністрів України «Про податковий прибуток з громадян» від 26.12.1992 р. №13-92 та додатку №7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 52 730,00 грн., у тому числі за ІІІ квартал 2010 року - 20 314,57 грн., за ІV квартал 2010 року - 32 415,51 грн.;

- пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, у результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2010 р. на загальну суму 72 604,33 грн., у тому числі: за липень 2010 р. в сумі 13 416,38 грн., за серпень 2010 р. - 22 349,75 грн., за вересень 2010 р. - 9 015,60 грн., за жовтень 2010 р. - 10 995,80 грн., за листопад 2010 р. - 11 355,80 грн., за грудень 2010 р. - 5 471,00 грн. (а.с.8-22, Т.1).

На підставі акту перевірки Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0002350171 від 16.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 90 755,41 грн., у тому числі 72 604,33 грн. основного платежу та 18 151,08 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) (а.с.6, Т.1);

- №0002360171 від 16.04.2013 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 52 730,08 грн. основного платежу (а.с.7, Т.1).

Як встановлено в судовому засіданні, грошові зобов'язання за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями визначено податковим органом у зв'язку з заниженням позивачем, на думку відповідача, задекларованого у ІІІ і ІV кварталах 2010 року оподатковуваного доходу у загальному розмірі 363 021,65 грн. та завищення податкового кредиту за період з липня по грудень 2010 року у загальному розмірі 72 604,33 грн. у зв'язку з включенням до їх складу сум за господарськими взаємовідносинами з ПП «Анубіс» які, на думку податкового органу, не носять реального характеру.

Судом встановлено, що ПП «Анубіс» у період з липня по грудень 2010 р. поставило ФОП ОСОБА_2 продукти харчування на загальну суму 402 800,02 грн., у тому числі ПДВ - 72 604,33 грн., зокрема: у липні 2010 р. на суму 80 498,28 грн. (ПДВ 13 416,38 грн.); у серпні 2010 р. - 134 098,54 грн. (ПДВ 22 349,75 грн.), у вересні 2010 р. - 54 093,60 грн. (ПДВ 9 015,60 грн.), у жовтні 2010 р. - 65 974,80 грн. (ПДВ 10 995,80 грн.), у листопаді 2010 р. - 68 134,80 грн. (ПДВ 11 355,80 грн.), у грудні 2010 р. - 32 826,00 грн. (ПДВ 32 826,00 грн.), що підтверджується податковими та видатковими накладними (а.с.174, 176, 178, 180, 182, 184, 186, Т.1).

На підтвердження оплати товару, придбаного у ПП «Анубіс» позивачем до суду надано копії квитанцій до прибуткового касового ордера (а.с.172-173, 175, 177, 179, 181, 183, 185, Т.1).

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що транспортування товару здійснювалося ПП «Анубіс».

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3, директора ПП «Анубіс» у 2010 році, який пояснив, що у період з липня 2010 р. по грудень 2010 р. ПП «Анубіс» поставляла фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 продукти харчування, доставку яких позивачу здійснювали постачальники у яких ПП «Анубіс» придбавало зазначені товари. При цьому свідок повідомив, що з огляду на тривалий час, який пройшов з часу здійснення господарських операцій він не може точно назвати контрагентів у яких ним придбавалися товари, а всі первинні документи, які підтверджували зазначені господарські операції були ним передані новому директору ПП «Анубіс». Також свідок пояснив, що податкові накладні, видані ПП «Анубіс» за період з липня 2010 р. по грудень 2010 р. підписані ним особисто.

Відповідно до абз.11 ч.1 ст.11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, оскільки не відображає відомості про таку господарську операцію та призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та їх перевезення автомобільним транспортом.

Таким чином, підтвердження отримання позивачем товару придбаного у ПП «Анубіс» товарно-транспортними накладними не є визначальною умовою для отримання права на формування валових витрат та податкового кредиту, оскільки податкове законодавство не пов'язує таке право з наявністю у платника податку товарно-транспортних накладних.

У відповідності до абз.1, 2, 3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992 р. №13-92, чинного на час виникнення спірних правовідносин, оподаткуванню підлягають доходи, одержані за звітний податковий період фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абз.5 додатку №7 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 14.02.2001 р. №53, чинного на час виникнення спірних правовідносин, до податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Таким чином, до декларації про доходи, отримані за звітний період, платником податку включаються прямі валові витрати та суми амортизації, які відповідають фактичній сумі отриманого в даному періоді валового доходу і підтвердженні документально.

Податковий орган ні в акті перевірки, ні у судовому засіданні не вказував на те, що валові витрати, сформовані позивачем у період з липня по грудень 2010 р. не є прямими та не відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу, а відтак, зазначені обставини перед судом не доводилися.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97-ВР, чинного на час виникнення спірних взаємовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу зазначених норми суд вбачає, що визначальним фактором для формування валових витрат та податкового кредиту платником податку є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Тобто обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямування її на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг. При цьому результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що товар придбаний у ПП «Анубіс» реалізовувався фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» у АДРЕСА_2, на підтвердження чого до суду надано копії договору №1 на надання торгової площі в користування від 01.01.2007 р. (а.с.170, Т.1), дозволу на розміщення на території об'єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення (стаціонарні, напівстаціонарі об'єкти) від 12.03.2010 р. №392 (а.с.169, Т.1), асортименту продукції, що реалізується в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1», погодженого 12.03.2007 р. головним державним санітарним лікарем м. Кіровограда (а.с.166, Т.1), трудових договорів з працівниками (а.с.162-165, Т.1), фіскальних чеків (а.с.220-250, Т.1, а.с.1-19, Т.2).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що витрати понесені позивачем за господарськими операціями з ПП «Анубіс» пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

При цьому у відповідності до пп.7.5.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що підставою для формування складу валових витрат та податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої та виданої податкової та видаткової накладної.

З матеріалів справи суд вбачає, що позивач сформував валові витрати та податковий кредит на підставі належно оформлених податкових та видаткових накладних за господарськими операціями з ПП «Анубіс», яке на час видачі податкових накладних було зареєстроване платником податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем, а тому, відповідно до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було зобов'язане виписувати податкові накладні.

Окрім того, суд зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. При цьому, питання віднесення певних сум до складу витрат чи податкового кредиту не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Натомість, у разі, якщо такі особи не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких осіб.

Також, відповідач під час перевірки дійшлов висновку про те, що правочини позивача з ПП «Анубіс» є нікчемними, оскільки, на його думку, вчинені без мети настання реальних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У відповідності до ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

Із аналізу зазначених норм суд вбачає, що органи податкової служби не наділені повноваженнями щодо визнання правочину недійсним, у тому числі і з мотивів порушення публічного порядку, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (нікчемний правочин), оскільки таке визнання можливе в судовому порядку, а тому висновки відповідача в частині визнання правочину нікчемним, що покладені в основу для визначення податкових зобов'язань позивачеві, не відповідають вимогам чинного законодавства, так як вчинені поза межами законодавчо визначених повноважень та з перейняттям компетенції судових органів. Висновок податкового органу про нікчемність правочину, який на його думку, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та порушує публічний порядок не може бути беззаперечним доказом такої нікчемності, а повинен доводитись в судовому порядку шляхом подання відповідного позову на виконання законодавчо визначених повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зміст зазначеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків визначені податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Кіровоградською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ПП «Анубіс», того що правочини укладені між ними порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, чи наявності у вказаних осіб мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента. Суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши вартість придбаного товару, отримав податкові і видаткові накладні, складені належним чином, в зв'язку з чим ним сформовано валові витрати у ІІІ та ІV кварталах 2010 р. та податковий кредит за період з липня по грудень 2010 р., приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення і не доведено правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0002350171, №0002360171 від 16.04.2013 р., з огляду на зміст доказів в їх сукупності, а також на відсутність з боку відповідача додаткових аргументів в обґрунтування своєї позиції, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні знайшов підтвердження факт реальності господарських операцій між позивачем і ПП «Анубіс», а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з пп.3 п.9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

На підставі викладеного, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1 434,85 грн. підлягає присудженню з Державного бюджету України шляхом його безспірного списання Державною казначейською службою у Кіровоградській області із рахунка Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Керуючись ст.ст.86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002350171 від 16 квітня 2013 року винесене Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 90 755,41 грн., у тому числі 72 604,33 грн. основного платежу та 18 151,08 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002360171 від 16 квітня 2013 року винесене Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією Кіровоградської області Державної податкової служби, яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 52 730,08 грн. основного платежу.

Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, ід. номер НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 1 434,85 грн. (одна тисяча чотириста тридцять чотири грн. 85 коп.), зобов'язавши Державну казначейську службу у Кіровоградській області стягнути з Державного бюджету України вказаний судовий збір шляхом безспірного списання із рахунка Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.М. Момонт