Постанова № 34036682, 13.09.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

13 вересня 2013 року справа № 814/2697/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомПриватного підприємства "Алекс", вул. Миру, 11, к. 9, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001

до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55002

проскасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 № 0000112201 та від 13.05.2013 № 0000162201

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Алекс", звернувся до суду з позовом до відповідача, Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 № 0000112201 та від 13.05.2013 № 0000162201.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення - рішення належить скасувати, оскільки вони суперечать чинному законодавству та ґрунтуються на висновках, які не відповідають фактичним обставинам та зроблені з перевищенням повноважень контролюючого органу.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив про правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень та просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у запереченнях (том справи 1, арк. 169-174).

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (том справи 1, арк. 226, том справи 2, арк. 1).

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 04.02.2013 по 08.02.2013 фахівцем відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання законодавства при правових відносинах із суб'єктами господарської діяльності ТОВ "Будівництво УКР-М" за період квітень, травень, вересень 2011 року, травень, червень, серпень 2012 року, ТОВ "Маріком" за травень 2012 року.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем абз. "а" п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит в податкових деклараціях на загальну суму ПДВ 75595 грн (том справи 1, зворотній бік арк. 27).

За результатами перевірки складено Акт від 15.02.2013 № 8/22-01/19300093 (том справи 1, арк. 17-27).

Як вбачається з акта перевірки та заперечень відповідача позивач завищив податковий кредит за рахунок податкових накладних, виписаних ТОВ "Будівництво УКР-М" на загальну суму 65275 грн, які відображено у деклараціях з податку на додану вартість за квітень 2011 року, травень 2011 року, січень 2012 року, травень 2012 року, липень 2012 року, серпень 2012 року (при цьому, відповідно актів ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва неможливо провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання ТОВ "Будівництво УКР-М" щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками-контрагентами, встановлено відсутність у останнього фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення господарських операцій, відсутність основних фондів, транспортних засобів, приміщень для зберігання товарів, управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, проведення безтоварних операцій, не знаходження товариства за податковою адресою) та завищив податковий кредит за рахунок податкової накладної, отриманої від ТОВ "Маріком", на загальну суму 10320 грн, які відображено у декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року (при цьому, відповідно акта ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва неможливо провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання ТОВ "Маріком" щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками-контрагентами, встановлено відсутність у останнього фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення господарських операцій, транспортних засобів, приміщень для зберігання товарів, управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів).

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 № 0000112201 про нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 65275 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 11723, 75 грн (том справи 1, арк. 10).

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 06.03.2013 № 0000112201 на підставі рішення ДПС у Миколаївській області від 22.04.2013 № 913/10/10-209 також винесено податкове повідомлення-рішення 13.05.2013 № 000162201 про нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 10320 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 2580 грн (том справи 1, арк. 199).

При цьому, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (абзац "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України). Податковий кредит складається з сум податків протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Зазначене вище узгоджується з нормами Господарського кодексу України.

Так, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків (частина 1 статті 238 Господарського кодексу України).

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави (частини 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (частина 1 статті 207 Господарського кодексу України).

Наслідками визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що договори по наданню послуг та постачанню товарів відповідають вимогам статті 203 Цивільного кодексу України, не порушують публічний порядок, не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, судами вони недійсними не визнавалися.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність".

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як наслідок, сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів, договори позивача з контрагентами спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагента.

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік)).

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 06.03.2013 № 0000112201.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 13.05.2013 № 0000162201.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Приватного підприємства "Алекс" судові витрати із Державного бюджету України в сумі 898, 10 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич