Ухвала суду № 34030334, 24.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-3010/12/1070(в 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Бойко О.В. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Шостака О.О.,

суддів - Горяйнова А.М. та Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трест Бориспільсільбуд" до Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001422220 від 20.03.2012 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2012 року позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 30.10.2012 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2012 року - без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як було встановлено судом першої інстанції, у період з 28.02.2012 року по 01.03.2012 року відповідачем була проведена невиїзна перевірка позивача щодо документального підтвердження господарських відносин із ПП "Фірма "Володар" їх реальності та повноти відображення в обліку за період грудень 2010 року, березень 2011 року. За результатами даної перевірки складено акт №5/23-1/13707422 від 01.03.2011 року (т.1 а. с. 19-26).

У ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що між позивачем та ПП "Фірма "Володар", у періоді що перевірявся, були укладені договори №22/02 від 22.02.2011 року на будівництво об'єкту: "Дошкільний заклад на діл. 31, 24 мкр-н, житловий масив "Вигурівщина-Троєщина" м. Київ", №25/11/10 від 25.11.2010 року на будівництво об'єкту: Ж/б №8, мкр-н Троєщина, 10, м. Київ (опорядження)" та контракт №29-11-10 від 29.11.2010 року на будівництво об'єкту: "Дошкільний заклад на діл. 31, 24 мкр-н, житловий масив "Вигурівщина-Троєщина" м. Київ".

В результаті перевірки відповідачем встановлено порушення, а саме, ч.5 ст.203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, здійснених позивачем з ПП "Фірма "Володар"; п.п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в зв'язку з чим завищено податковий кредит на суму 262317, 74 грн. за рудень 2010 року та березень 2011 року.

Як вбачається зі змісту вищенаведеного Акта перевірки, під час аналізу господарських правовідносин між позивачем та ПП "Фірма "Володар" податковим органом були використані матеріали перевірки ПП "Фірма "Володар", а саме: Акт Бориспільської ОДПІ від 31.01.2012 року №72/23-1/31988783 про неможливість проведення перевірки ПП "Фірма "Володар" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та кредит за період з 01.01.2008 року по 31.12.2011. Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган встановив, що правочини укладені від імені ПП "Фірма "Володар" не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - мають ознаки нікчемності по ланцюгу до "вигодонабувачів".

На підставі вищенаведеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001422220 від 20.03.2012 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 310535, 07 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 262317, 74 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 48217, 33 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Київський окружний адміністративний суд прийшов до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

В матеріалах даної справи містяться наступні письмові докази, а саме: контракт №25/11/10 від 25.11.2010 року, акт №ОУ-0001956 здачі-приймання робіт (надання послуг) за грудень 2010 року, копія довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрати за грудень 2010 року за формою №КБ-3 до контракту №25/11/10 від 25.11.2010 року, акт приймання виконаних підрядних робіт за формою №КБ-2в за грудень 2010 року до контракту №25/11/10/ від 25.11.2010 року, контракт №29-11-10 від 29.11.2010 року, акт №ОУ0001955 здачі-приймання робіт (надання послуг) за грудень 2010 року до контракуту №29-11-10 від 29.11.2010 року, довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрати за грудень 2010 року за формою №КБ-3 до контракту №29-11-10 від 29.11.2010 року, акт приймання виконаних підрядних робіт за формою №КБ-2в за грудень 2010 року до контракту №29-11-10 від 29.11.2010 року, Договір на будівництво №22/02 від 22.02.2011 року, Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрат за березень 2011 року за формою №КБ-3 до Договору на будівництво №22/02 від 22.02.2011 року, акт приймання виконаних підрядних робіт за формою №КБ-2в за березень 2011 року до Договору на будівництво №22/02 від 22.02.2011 року, податкова накладна від 29.12.2010 року, податкова накладна від 21.03.2011 року з яких вбачається, що ПП "Фірма "Володар" було надано, а позивачем отримано послуги щодо комплексу будівельних робіт (опорядження).

Вищезазначені документи, були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.

Тобто, позивачем було надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо надання послуг по проведенню комплексу будівельних робіт (опорядження).

З матеріалів справи вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача (ПП "Фірма "Володар") був зареєстрований юридичною особою, а також був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ПП "Фірма "Володар" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Докази стосовно визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом -ПП "Фірма "Володар" у судовому порядку нікчемним, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання, в матеріалах справи відсутні.

Також, в матеріалах справи відсутні докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ПП "Фірма "Володар".

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб позивача та ПП "Фірма "Володар" не було прийнято вироку суду з питань ухилення від сплати податків.

Поряд з цим, відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Із системного аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Враховуючи, що позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані належним чином засвідчені копії первинних документів, які відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" фіксують факт здійснення господарської операції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок податкового органу про нікчемність укладених між позивачем та ПП "Фірма "Володар" договорів є безпідставним, а податкове повідомлення-рішення № 0001422220 від 20.03.2012 року підлягає скасуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2012 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволені апеляційної скарги Бориспільської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - відмовити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Горяйнов А.М.

Желтобрюх І.Л.