Рішення № 34026465, 07.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2013 р.Справа № 922/3546/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом Мінистерства оборони України, 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код 00034022; до публічного акціонерного товариства "Реал-банк", 61072, м. Харків, пр. Леніна, 60, код 14360721; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Фадлес", юр. адреса: 03058, м. Київ, вул. Гарматна, буд. 39-В, оф. 5; пошт. адреса: 03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34, кім. 3, 4, код 37982661; про стягнення 80466, 00 грн. за участю представників:

позивача - Пономаренко В.І., довіреність №220/768/д від 29.11.2012р.;

відповідача - не з"явився;

третьої особи - не з"явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Мінистерство оборони України звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Реал-банк" про стягнення 80466,00грн. за гарантією від 13.09.2012р. №13-09/2813.

Свої вимоги мотивує тим, що товариством з обмеженою відповідальністю "Фадлес" не виконало зобов"язання за договором №286/3/12/83 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 29.10.2012р. щодо своєчасного постачання продукції, а відповідач банківською гарантією №286/3/12/83 від 29.10.2012р., в свою чергу, зобов"язався безумовно та безвідклично виплатити позивачу (бенефіціару) суму, що визначена гарантією у випадку невиконання принципалом у повному обсязі договору стосовно асортименту, якості, кількості та строків.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить суд задовольнити позов, обгрунтовуючи свій позов тим, що третя особа не виконала зобов"язання за договором №286/3/12/83 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 29.10.2012р. щодо своєчасного постачання продукції, а відповідач не виконано своїх зобов"язань за банківською гарантією №286/3/12/83 від 29.10.2012р., де він зобов"язався безумовно та безвідклично виплатити позивачу (бенефіціару) суму, що визначена гарантією у випадку невиконання принципалом у повному обсязі договору стосовно асортименту, якості, кількості та строків, в порушення умов гарантії, якою встановлено, що він зобов"язаний виплатити позивачу грошові кошти в межах суми у розмірі 80466,00грн. протягом 10 банківських днів з моменту одержання письмової вимоги позивача із повідомленням про невиконання третьої особою своїх зобов"язань за договором №286/3/12/83 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 29.10.2012р.; звернувся до суду з клопотанням про долучення до матеріалів справи документів, поданих супровідним листом за вх.№36884 від 07.10.2013р.

Відповідач та третя особа своїх повноважних представників в судове засідання не направили, доказів на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надали, своїм конституційним правом на захист відповідач не скористався, причини неявки в судове засідання відповідач та третя особа не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином - відповідач отримав ухвалу суду про порушення провадження у справі 29.08.2013р., ухвалу суду про відкладення розгляду справи 27.09.2013р., а ухвала про відкладення розгляду справи, направлена третій особі на адресу, вказану у позовній заяві повернулася до суду 23.09.2013р. з поштовою відміткою про те, що адресат вибув, як і ухвала про відкладення розгляду справи, що повернулася до суду 03.10.2013р.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що третя особа належним чином повідомлена про час та місце судового розгляду, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Згідно ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Між Міністерством оборони України (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фадлес" (постачальник) 29.10.2012р. укладено договір №286/3/12/83 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України), відповідно до умов якого постачальник зобов"язався у 2012 році поставити замовнику товар, визначений у специфікаціях, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Додатковою угодою №2 від 05.12.2012р. до вищезазначеного договору сторони внесли зміни, погодили кількість, якість, строки, асортимент товару що підлягає постачанню.

В порушення умов договору від 29.10.2012р. №286/3/12/83 та додаткової угоди №2 від 05.12.2012р. третя особа не виконала свої зобов"язання щодо своєчасного постачання товару, а саме порушено терміни постачання фуфайок (тільників) з довгими рукавами з бавовняного трикотажного полотна з синіми смугами у кількості 3200 шт. на суму 185472,00грн., які було поставлено із запізненням на 9 діб.

Порушення третьою особою строків виконання своїх зобов"язань щодо строків поставки товару, та як наслідок застосоування до нього штрафних санкцій у вигляді пені, передбаченої п.7.2. договору, підтверджується також ухвалою господарського суду м. Києва від 11.06.2013р. у справі №910/8331/13, якою було припинено провадження у справі за позовом Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Фадлес" про стягнення 1669,25грн. пені за договором №286/3/12/83 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) від 29.10.2012р., на підставі п.1-1. ст. 80 ГПК України, в зв"язку зі сплатою пені ТОВ "Фадлес" у добровільному порядку, що в контексті положень ст. 35 ГПК України підтверджує, що третя особа у встановлений строк свого зобов'язання з поставки товару не виконала, тому вказані дії третьої особи є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і вона вважається такою, що прострочила (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно виникли підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з умовами документації конкурсних торгів постачальник надав замовнику в рахунок забезпечення виконання договору від 29.10.2012р. №286/3/12/83 банківську гарантію від 13.09.2012р. №13-09/2813 на суму 80466,00грн., видану публічним акціонерним товариством "Реал Банк" (а.с.13), за якою відповідач (гарант) безумовно та безвідклично зобов"язався виплатити бенефіціару (позивачу) будь-яку суму в межах загальної суми цієї гарантії, що складає 80466,00грн., протягом десяти банківських днів після одержання гарантом викладеної на українській мові та підписаної уповноваженою особою письмової вимоги бенефіціара, у якій бенефіціар заявляє про те, що принципал (третя особа) не виконав свої зобов"язання, що передбачаються договором у такому випадку - принципал не виконав всі умови договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно положень договору. Цю гарантію видано строком дії по 01.02.2013р. включно.

Як слідує з позовної заяви та підтверджується матеріалами справи така вимога направлялася відповідачу за №286/8/12 від 03.01.2013р. та отримана останнім 08.01.2013р. (а.с. 11-12), проте ані у десятиденний строк ані станом на момент розгляду даної справи відповідач 80466,00грн. за гарантією від 13.09.2012р. №13-09/2813 позивачу не сплатив.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 200 Господарського кодексу України (далі -ГК України) гарантією є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Банківська гарантія надається виключно на підставі заяви оформленої відповідно до постанови НБУ №639 від 15.12.2004 «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах»(далі -Положення).

Відповідно до Положення гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.

Пунктом 1 глави 1 розділу 2 Положення передбачено, що для отримання гарантії принципал подає до банку -гаранта заяву про надання гарантії. Заява про надання гарантії складається за довільною формою, але із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів (п. 2 гл. 1 розд. 2 Положення).

Відповідно до п. 4 гл. 1 розд. 2 Положення заява про надання гарантії обов'язково має містити такі реквізити: назву та місцезнаходження банку-гаранта або умови визначення банку-гаранта банком-контргарантом; назву документа - "Заява про надання гарантії"; дату складання та номер заяви про надання гарантії (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами). Цю дату може зазначати банк-гарант; повну або скорочену назву принципала, що збігається з назвою, яка зазначена ним у картці, із зразками підписів і відбитка печатки для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові та документ, що її засвідчує (серія, номер, дата, ким виданий, місце проживання)], його місцезнаходження; назву національної валюти або іноземної валюти, в якій надається гарантія, словами та цифровий або літерний код іноземної валюти відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 N 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 N 378, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за N 841/7129), зі змінами (далі - Класифікатор); суму гарантії цифрами та словами; номер договору або іншого документа, який згідно із законодавством України має силу договору (за наявності), або посилання на реквізити тендерної документації про проведення тендера, де передбачено основне зобов'язання; назву бенефіціара (для бенефіціара фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові), його місцезнаходження або місце проживання (за наявності такої інформації); назву банку бенефіціара - його назву та місцезнаходження, SWIFT-код (BIC kod) або номер телекса (зазначається за потребою); вид гарантії; умови гарантії; строк дії гарантії; посилання на Уніфіковані правила для гарантій за вимогою, розроблені Міжнародною торговою палатою (публікація Міжнародної торгової палати N 458), або інші міжнародні документи (за потребою); відбиток печатки, якщо заява подається на паперовому носії, підписи відповідальних осіб принципала.

Перевіривши реквізити наданої позивачем заяви про надання гарантії суд встановив, що зазначена заява повністю відповідає вимогам п.4 гл. 1 розд. 1 Положення.

Виходячи з аналізу норм ст. 560 ЦК України та ст. 200 ГК України та Положення судом встановлено, що шляхом видачі гарантійного листа банки дають на прохання іншої особи (принципала) письмове зобов'язання сплатити кредиторові-принципала (бенефіціару) відповідно до умов зобов'язання, що дається гарантом, грошову суму після пред'явлення бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Таким чином, гарантія за своєю правовою природою є самостійним правочином, що не залежить від основного договору або тендеру, на яких вона ґрунтується, тому гарант не пов'язаний з таким договором або тендером, хоча б посилання на них міститься у тексті гарантії. Обов'язоком гаранта є сплатити грошову суму, що вказана в гарантії на пред'явлену письмову вимогу оплатити або в інших документах, указаних в гарантії.

Відповідно до Положення законодавством розрізняються наступні види гарантій:

безвідклична гарантія - гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром;

безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов;

відклична гарантія - гарантія, умови якої можуть бути в будь-який час змінені і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала без попереднього повідомлення бенефіціара;

умовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі вимоги бенефіціара та в разі виконання ним відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії.

Гарантія, надана до позовної заяви, видавалася як безвідклична та безумовна, та відповідає умов наданої позивачем заяви про видачу гарантії. Отже, при отриманні від бенефіціара у письмовій формі вимоги з вказівкою, у чому полягає порушення принципалом основного зобов'язання, в забезпечення якого видана гарантія, гарант зобов'язаний задовольнити вимогу бенефіціара.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому, суд бере до уваги, що в п. 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12. 2011 року, зазначено, що якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази сплати відповідачем 80466,00грн. за гарантією від 13.09.2012р. №13-09/2813 позивачу в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 80466,00грн. за гарантією від 13.09.2012р. №13-09/2813 нормативно та документально обґрунтованою, не спростованою останнім, та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати з цієї справи покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Реал-банк" (61072, м. Харків, пр. Леніна, 60, код 14360721) на користь Мінистерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код 00034022) 80466,00грн. за гарантією від 13.09.2012р. №13-09/2813 та 1720,50грн. витрат зі сплати судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 10.10.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.