Постанова № 34025287, 03.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2013 року Справа № 9104/106180/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Рибачука А.І.

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Демко Л.М.

відповідача по справі: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень №0000232303 та №0000242303 від 13.03.2012 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» в березні 2012 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень №0000232303 та №0000242303 від 13.03.2012 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську необґрунтовано та безпідставно за наслідками перевірки, яка проводилася 24.02.2012 року, встановила порушення Публічним акціонерним товариством "Виробничо-торгова кондитерська фірма «Ласощі» положень Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті визнання угод нікчемними, завищення податкового кредиту за травень 2011 року на суму 60000 грн. та завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за червень 2011 року в розмірі 60000 грн., за серпень 2011 року в розмірі 29767 грн. За результатами вказаної перевірки, податковим органом були прийняті: податкове повідомлення-рішення №0000232303 від 13.03.2012 року, яким зменшено суму від'ємного значення по податку на додану вартість в розмірі 60000 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000242303 від 13.03.2012 року, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 89767 грн., застосовано штрафну санкцію в розмірі 7443 грн. Вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню, оскільки товарність правочинів і їх реальне виконання підтверджується належно оформленими фінансово-бухгалтерськими документами.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року в справі №2а-819/12/1770 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцію в м. Івано-Франківську подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року в справі №2а-819/12/1770 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог зазначає те, що під час перевірки ПАТ ВТКФ "Ласощі" встановлено, що товариство, в травні 2011 року, здійснювало господарські операції (укладання договору купівлі-продажу) з ТОВ "Інтерагро-2007", останній з яких являється посередником, постачальником ж товару є ТОВ "Украгро-5". На думку податкового органу, даний договір є нікчемний, оскільки порушує публічний порядок, і направлений на незаконне заволодіння майном держави; договір не направлений на реальне настання правових наслідків обумовлених у ньому. Такі висновки мотивовані тим, що невиїзною позаплановою документальною перевіркою ТОВ "Інтерагро-2007" проведеною Державною податковою інспекцією в Рогатинському районі, встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності за період який перевірявся, а також порушення вимог Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Крім того, Державною податковою інспекцією в Рогатинському районі Івано-Франківської області зроблено посилання на відомості отримані Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією, якою встановлено відсутність посадових осіб уповноважених відповідно до законодавства вести бухгалтерський облік, податковий облік та звітність, а також представляти інтереси платника податків ТОВ "Украгро-5" за податковою адресою. На думку перевіряючого органу вказане свідчить про фактичну неспроможність Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагро-2007" здійснювати господарські операції із ТОВ "Украгро-5". Враховуючи факти, які встановлені під час даних перевірок Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську дійшла висновку, що укладений договір між позивачем та Товариством з обмеженою діяльністю "Інтерагро-2007" відповідно до підпунктів 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, підпунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним. Також, перевіркою встановлено, що у липні 2011 року позивачем сформовано податковий кредит згідно господарської діяльності із ТОВ "Інтерагро-2007", останній з яких є посередником відвантаженого товару (цукру), безпосереднім постачальником у другому ланцюгу є ТОВ "Агроторг-К". В свою ж чергу, постачальником продукції для ТОВ "Агроторг-К" є ТОВ "Агроспецприлад", яке відсутнє за місцем реєстрації. Апелянт вважає, що позивачем протиправно включалися вартість отриманих послуг у ТОВ "Інтерагро-2007" та безпідставно включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 60000 грн. та 29767 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську слід задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПАТ ВТКФ «Ласощі» з питань підтвердження законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість на рахунок платника в банку по декларації з ПДВ за червень та серпень 2011 року з врахуванням уточнюючого розрахунку, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 р. та з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р., за результатами якої відповідачем 24.02.2012 року складено акт за №2002/23-3/00382102.

За наслідками перевірки, податковим органом сформовано податкове повідомлення рішення №0000232303 від 13.03.2012 року, яким зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 60000 грн.; податкове повідомлення-рішення №0000242303 від 13.03.2012 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 89767 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 7443 грн.

Висновки відповідача за результатами проведеної перевірки мотивовано тим, що за період, який перевірявся, позивачем було укладено договір купівлі-продажу цукру із ТОВ "Інтерагро-2007", згідно якого позивач виступає покупцем, а його контрагент продавцем. В свою чергу, ТОВ "Інтерагро-2007" було посередником, постачальниками товару (цукру) виступали ТОВ "Украгро-5" (перша поставка), ТОВ "Агроторг-К" (друга поставка). Постачальником продукції для ТОВ "Агроторг-К" являлося ТОВ "Агроспецприлад". Згідно проведених перевірок вказаних Товариств податковими органами було встановлено відсутність управлінського або технічного персоналу, основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів та транспортних засобів. На думку перевіряючого органу вказане свідчить про фактичну неспроможність здійснювати господарські операції із ТОВ "Інтерагро-2007". На підставі даних фактів відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції згідно договору купівлі-продажу №24/03/2 від 24.03.2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ "Інтерагро-2007" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. А отже, зазначений договір відповідно до частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Відповідач дійшов висновку, що ПАТ ВТКФ "Ласощі" безпідставно включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 60000 грн. та 29767 грн., які сформовані за результатами господарських операцій із ТОВ "Інтерагро-2007".

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у відповідача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості) з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Однак така позиція Верховного Суду України стосується тільки несплати податкових зобов'язань контрагентом, про сплату яких мова в справі не йде, а оцінюється фактичність, реальність здійснення господарської операції по ланцюгу контрагентів з метою повного з'ясування реальності поставок та отримання в кінцевому результаті об'єкта поставок позивачем.

Так в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю ТОВ "Інтерагро-2007", формування витрат податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

Між позивачем та ТОВ "Інтерагро-2007", як вже зазначалося вище, укладено договір купівлі-продажу цукру.

На виконання вказаного договору ТОВ "Інтерагро-2007" виписано податкові накладні та видаткові накладні на суму вартості наданих послуг, сформовані акти виконаних робіт. Як встановлено в ході розгляду справи, позивачем проводився розрахунок із даним контрагентом.

У Податковому кодексі України платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарськими визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар, послуги) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 662 Цивільного Кодексу України - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Проведеною перевіркою було встановлено, що у травні місяці 2011 року ПАТ ВТКФ "Ласощі" сформовано податковий кредит по ТзОВ «Інтерагро - 2007» за придбаний цукор в сумі ПДВ 60000,00 грн.

Перевіркою також встановлено, що останнє є посередником товару, постачальником же товару є ТзОВ «Украгро - 5».

Згідно акта від 15.02.2012 року №96/152/36169928 позапланової невиїзної документальної перевірки правомірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання за травень 2011 року ТзОВ «Украгро - 5» встановлено, що станом на 02.02.2012 року отримано акт обстеження юридичної адреси ТзОВ «Украгро - 5» за податковою адресою вул. Галицька, 20/1, м. Рогатин відсутні.

У зв'язку з ненаданням для здійснення перевірки даних бухгалтерського та податкового обліку: головні книги, журнали - ордери та картки рахунків №311 «Поточні рахунки у національній валюті, 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 70 «Доходи від реалізації», 641 «Розрахунки по податкам», 643 «Податкові зобов'язання», 681 «Розрахунки по авансам отриманим», податкові накладні, реєстри виданих податкових накладних, видаткових накладних тощо, встановлено, що на порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1. ст.. 187 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, у ТзОВ «Украгро-5» відсутні об'єкти оподаткування.

Господарські операції не підтверджуються стосовно врахування реальності часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна,, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Перевіркою також встановлено, що ТзОВ «Украгро-5» не підтверджено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, на суму 8853559,96 грн. за травень 2011 року.

Згідно аналізу податкової звітності наданої до ДПІ в Рогатинському районі Івано-Франківської області у ТзОВ «Інтерагро-2007» не виявлено власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу закріплених за підприємством на праві господарського відання, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, в яких проводилася б господарська діяльність. Згідно звітності 1 - ДФ чисельність працюючих у другому кварталі 2011 року склала 6 осіб, які працювали за цивільно-правовими договорами.

Вказані обставини свідчать про неможливість реального здійснення ТзОВ «Ітерагро-2007» фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності.

Це означає, що ТзОВ «Інтерагро-2007» безпідставно виписувало податкові накладні формуючи таким чином податковий кредит та право на бюджетне відшкодування для позивача.

Колегія суддів погоджується з позицією податкового органу про те, що ПАТ ВТКФ «Ласощі» завищена сума бюджетного відшкодування по постачальнику ТзОВ «Інтерагро-2007» в розмірі 60 000 грн.

Також перевіркою встановлено, що у липні 2011 року ПАТ ВТКФ «Ласощі» сформовано податковий кредит по ТзОВ «Інтерагро-2007»., який є посередником відвантаженого товару по придбанню цукру в сумі 29 767 грн. Безпосереднім постачальником, залученим до схеми постачання у другій ланці є ТзОВ «Агроторг-К».

По основному постачальнику ТзОВ « Інтерагро-2007» за липень 2011 року направлено запит від 06.10.2011 року №6833/7/2303-345/13881 до ДПІ у Рогатинському районі Івано-Франківської області з питань включення сум ПДВ до податкових зобов'язань.

Відповідно до отриманої відповіді від 25.10.2011 року №757/7/23-119 встановлено, що ТзОВ «Інтерагро-2007» є посередником. Постачальником цукру є ТзОВ «Агроторг-К, залученого до схеми постачання ПАТ ВТКФ «Ласощі» у другій ланці постачання.

До ДПІ у Рогатинському районі Івано-Франківської області за місцем реєстрації платника податків направлено запит від 02.11.2011 року № 7758/7/23-3-345/15412.

Відповідно до отриманої відповіді від 18.11.2011 року №6029/7/23-119 встановлено, що ТзОВ «Агроторг-К» є посередником, постачальником цукру є ТзОВ «Агроспецприлад» залученого до схеми постачання ПАТ ВТКФ «Ласощі» у третій ланці постачання.

До ДПІ у Рогатинському районі Івано-Франківської області за місцем реєстрації платника податків направлено запит від 24.11.2011 року №8279/7/23-3-345/16540.

Отримано акт про неможливість проведення перевірки контрагента ТзОВ «Агроспецприлад» від 26.12.2011 року №197/231/36169928 в якому зазначено, що перевірку провести неможливо у зв'язку з тим, що згідно АІС «РПП» стан - 10 (запит на встановлення місцезнаходження).

Таким чином враховуючи фактичні обставини справи позиція податкового органу про завищення суми бюджетного відшкодування ПАТ ВТКФ «Ласощі» по ТзОВ «Інтерагро-2007» на суму 29767 грн. є достатньо обґрунтованою.

Згідно п. 198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом третім пп.198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. При цьому, вказана норма абзацу третього цього пункту стосується саме податкових накладних, а не інших документів.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна.

Згідно пп.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому, згідно абзацу другого п.198.6 ст.198 ПК України, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При цьому, згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином з урахуванням фактичних обставин справи у співставленні з нормами матеріального права позивачем завищено суми бюджетного відшкодування та безпідставно сформовано податковий кредит на підставі господарських операцій, які носили фіктивний характер, а саме реальність здійснення господарських операцій з матеріалів справи не прослідковується.

Дослідивши ланцюг контрагентів при здійсненні господарських операцій на виконання договору про поставки цукру для позивача стає явним, що фактично господарська операція не була здійснена, хоча формально її здійснення було закріплено рядом фінансових документів, через недоліки контрагентів щодо можливості її виконання, а зрештою через відсутність такої можливості з причин, які наводилися вище.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську є аргументованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ч.3 ст.160 ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську задовольнити, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року в справі №2а-819/12/1770 - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

А.І. Рибачук

Повний текст

виготовлено та підписано 07.10.2013 року