Постанова № 34024632, 12.09.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2013 року Справа № 803/1809/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Кравчик В.В.,

за участю представника позивача Сорокопуда М.О.,

представника відповідача Кузьменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Аквастандарт» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2013 року Приватне підприємство «Аквастандарт» (далі - ПП «Аквастандарт») звернулося з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинської області (далі - Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000692204 від 14.09.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Луцькою ОДПІ з 19.07.2013 року по 25.07.2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Аквастандарт» з питань здійснення фінансово-господарської діяльності з ПП «Техстандартпроект» за період з 01.01.2009 року по 01.07.2012 року. За результатами перевірки був складений акт № 321/22.1/32650205 від 01.08.2013 року. На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ було винесене податкове повідомлення - рішення від 14.08.2013 року № 0006592204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 7 247 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 1 523,30 грн., всього 8 770,30 грн. за порушення ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з контрагентом ПП «Техстандартпроект», оскільки вони були сформовані на підставі акту за результатами перевірки контрагента позивача, зроблених іншим податковим органом, при цьому реальність здійснення господарських операцій по даних правочинах підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, які надавались під час проведення перевірки. Переконаний, що господарські операції між ПП «Аквастандарт» та ПП «Техстандартпроект» були проведені у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Вважає, що вищевказане податкове повідомлення-рішення винесене з грубим порушенням норм законодавства, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, додатково суду пояснив, що на підприємстві працює 12 найманих працівників, яке згідно Статуту займається ремонтом та облаштуванням систем водопостачання. Зазначив, що під час перевірки проведеної Луцькою ОДПІ на ПП «Аквастандарт», підставою виявлених порушень став акт перевірки контрагента позивача, а саме ПП «Техстандартпроект», при цьому податковою не зроблено жодних досліджень по ланцюгу поставок. Висновки про відсутність реального характеру відносин позивача із вказаним контрагентом є надуманими і не підтверджується належними доказами, зокрема у позивача наявні всі видаткові та податкові накладні на придбаний товар та інші передбачені документи. Придбаний у даного постачальника товар був використаний позивачем в ході своєї господарської діяльності та частково реалізований, що підтверджується наданими в судовому засіданні доказами. В зв'язку з наведеним просить позов задовольнити, визнавши протиправним і скасувавши оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні та в письмових запереченнях позов не визнала. Суду пояснила, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 7 246,62 грн. по взаємовідносинах з ПП «Техстандартпроект». Вказала, що фінансово-господарська діяльність ПП «Аквастандарт» по взаємовідносинах з ПП «Техстандартпроект» здійснювалась поза межами правового поля та проведені з метою отримання ПП «Аквастандарт» податкової вигоди у вигляді мінімізації сплати ПДВ та податку на прибуток до бюджету. В ході проведення перевірки не підтверджено фінансово-господарських взаємовідносин підприємства з ПП «Техстандартпроект». Також вказала, що актом перевірки Луцької ОДПІ контрагента позивача ПП «Техстандартпроект», яким встановлено відсутність факту здійснення господарських операцій ПП «Техстандартпроект», які спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. З врахуванням цього вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення сформоване у відповідності до норм чинного законодавства, а відтак просить суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 № 390388 позивач ПП «Аквастандарт» є юридичною особою, яка зареєстрована 12.11.2003 року за юридичною адресою: Волинська область, місто Луцьк, вулиця Потебні, 48/43. Відповідно до довідки з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 690159 від 19.11.2012 року виданої Головним управлінням статистики у Волинській області видами діяльності за КВЕД визначено: оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього, монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. Підприємство є платником податку на додану вартість, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 02818432 від 24.11.2003 року.

Судом встановлено, що на підставі направлення на перевірку від 18.07.2013 року № 000217, виданого Луцькою ОДПІ та наказу № 197 від 18.07.2013 року працівниками даного податкового органу з 19.07.2013 року по 25.07.2013 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Аквастандарт» з окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2009 року по 01.07.2012 року. За результатами перевірки складено акт № 321/22.1/32650205 від 01.08.2013 року. Перевіркою встановлені порушення п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.3.1, п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.2.6, п. 7.2, ст. 7 та п.п. 7.4.1, п.7..4, ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України - ПП «Аквастандарт» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету по взаємовідносинах з ПП «Техстандартпроект» на загальну суму 7 246,62 грн., в т.ч. за листопад 2010 року на суму 5 492,53 грн., за лютий 2011 року на суму 653,33 грн., за січень 2011 року на суму 504,10 грн. та за січень 2012 року на суму 596,66 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки Луцькою ОДПІ винесене податкове повідомлення-рішення від 14.08.2013 року № 0006592204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 7 247 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 1523,30 грн., всього 8 770,30 грн.

Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, приходить до висновку, що не заслуговує на увагу суду висновок відповідача про порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.3.1, п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.2.6, п. 7.2, ст. 7 та п.п. 7.4.1, п.7..4, ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України та спростовується наступним.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування з податку на прибуток є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Норми пункту 198.6 статті 198 ПК України передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку та вид цивільно-правового договору.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у. зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпунктів 7.2.1 та 7.2.6 пункту 1.2 статті 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та. є підставою для нарахування податкового кредиту

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 135.1. статті 135 цього ж кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пункт 135.2. статті 135 вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу положень вищенаведених нормативно-правових законодавчих актів вбачається, що не можуть належати до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Разом з цим, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи, іншими документами, передбаченими законодавством. Також з проаналізованих норм випливає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Висновок Луцької ОДПІ про нікчемність правочинів, укладених між ПП «Аквастандарт» та ПП «Техстандартпроект» базується на висновку зробленому за результатами проведеної перевірки даного контрагента ПП «Техстандартпроект» - акт Луцької ОДПІ №2243/22.4/36347845 від 18.04.2013 року, яким встановлено, що фінансово-господарська діяльність між вказаними контрагентами здійснювалась поза межами правового поля та дані операції проведені з метою отримання сторонами податкової вигоди у вигляді мінімалізації сплати ПДВ та податку на прибуток до бюджету.

У зв'язку з цим, перевіркою позивача зроблено висновок про те, що і усі операції з ПП «Техстандартпроект» не спричиняють реального настання правових наслідків, а відтак є нікчемними.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, вважає, що вищеназваний висновок про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Техстандартпроект» договорів є неправомірним та спростовується наступним.

Судом встановлено, що між ПП «Техстандартпроект» (постачальник) та ПП «Аквастандарт» (покупець) укладено ряд договорів постачання, а саме №310101 від 31.01.2012 року, №2502/1 від 25.02.2011 року та №1801/1 від 18.01.2011 року. Відповідно до вказаних договорів постачальник - ПП «Техстандартпроект» зобов'язується передати покупцю - ПП «Аквастандарт» товар, а покупець повинен прийняти та оплатити поставлений товар в порядку і на умовах, передбачених цими договорами. На умовах вказаних договорів покупець придбавав у постачальника товарно-матеріальні цінності, зокрема: тачка 2 колесна, лопата копальна, драбина металева, набір ключів, провід ПВС 3*2.5 та 4*1.5, клапан зворотній, трос стальний оцинкований, частотний модулятор глибинного насосу, ємкість для накопичення води, вклад вугільний, картриджі.

Реальність проведення зазначених вище господарських операцій позивач підтверджує наданими копіями видаткових накладних: № Т-310101 від 31.01.2012 року, № Т-250202 від 25.02.2011 року, № Т-180101 від 18.01.2011 року, № Т-161102 від 16.11.2010 року, № Т-1611101 від 16.11.2010 року.

Оплата за придбаний товар проведена у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями: № 2007 від 11.11.2010 року, № 2021 від 19.11.2010 року, № 2105 від 20.01.2011 року, №2163 від 11.03.2011 року, № 2548 від 03.02.2012 року.

Формування податкового кредиту за фактом цих поставок здійснювалось позивачем на підставі податкових накладних: № 20 від 31.01.2012 року, від 25.02.2011 року, № 3 від 18.01.2011 року, № 161102 від 16.11.2010 року, № 111601 від 16.11.2010 року.

Крім того, придбаний у ПП «Техстандартпроект» товар в подальшому був реалізований контрагентам-покупцям. Вказана обставина підтверджується наданими представником позивача та приєднаними до матеріалів справи договорами. Зокрема договорами поставки: №63 від 04.05.2011 року з Романів СТзОВ; №57 від 29.04.2011 року з ТзОВ «Інвестор»; №55 від 01.04.2011 року з ПСП «Стир-Агро»; №54 від 11.04.2011 року з ПП ОСОБА_4; №51 від 01.04.2011 року з ТзОВ «Волиньторгхліб»; №49 від 04.04.2011 року з ТзОВ «Алювіжен»; №47 від 01.03.2011 року з ПП «Каскад-Транспорт»; №45 від 01.03.2011 року з ТзОВ «Промтехсервіс»; №52 від 06.04.2011 року з ТзОВ «Модерн-Експо». Договорами купівлі-продажу: №14 від 24.01.2011 року з ПП ОСОБА_5; №38 від 01.03.2011 року з ТзОВ «Петрол Гарант»; №36 від 01.03.2011 року з ПП «Л.П.С.»; №32 від 22.02.2011 року з ПП ОСОБА_6; №15 від 25.01.2011 року з ТзОВ «Алюглас»; №25 від 01.02.2011 року з ТзОВ «Модерн-Експо»; №27 від 01.02.2011 року з ПП ОСОБА_7; №20 від 01.02.2011 року з ТзОВ «Віра-1»; №18 від 02.02.2011 року з ДП «Волиньстандартметрологія»; №13 від 20.01.2011 року з ТзОВ «Гербор-Холдінг». Договорами про сервісне обслуговування та технічний ремонт обладнання: №9 від 10.01.2011 року з ПП ОСОБА_5; №19 від 02.02.2011 року з ТзОВ «Волиньморепродукти»; №17 від 02.02.2011 року з ДП «Волиньстандартметрологія».

Факт виконання умов вищевказаних договорів підприємством позивача підтверджується належним чином оформленими та завіреними первинними документами, які долучені до матеріалів справи. Зокрема цей факт підтверджується: копіями видаткових накладних: №РН-0000203 від 18.07.2011 року, №РН-0000164 від 07.06.2011 року, №РН-0000149 від 19.05.2011 року, №РН-0000133 від 10.05.2011 року, №РН-0000113 від 12.04.2011 року, №РН-0000112 від 11.04.2011 року, №РН-0000102 від 06.04.2011 року, №РН-0000096 від 04.04.2011 року, №РН-0000093 від 31.03.2011 року, №РН-0000090 від 28.03.2011 року, №РН-0000078 від 18.03.2011 року, №РН-0000072 від 14.03.2011 року, №РН-0000070 від 10.03.2011 року, №РН-0000057 від 01.03.2011 року, №РН-0000053 від 23.02.2011 року, №РН-0000052 від 22.02.2011 року, №РН-0000042 від 15.02.2011 року, №РН-0000041 від 15.02.2011 року, №РН-0000027 від 03.02.2011 року, №РН-0000026 від 02.02.2011 року, №0000015 від 20.01.2011 року, №РН-0000014 від 20.01.2011 року, №РН-0000710 від 22.11.2010 року. Актами здачі-прийняття робіт: №РН-0000130, №РН-0000120, №РН-0000088, №РН-0000066, №РН-0000025, №РН-0000024. Довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей: №МЕ-001863 від 18.07.2011 року, №268 від 19.05.2011 року, №МЕ-001150 від 10.05.2011 року, серії ААГ №310995 від 12.04.2011 року, №38 від 11.04.2011 року, №365 від 06.04.2011 року, №25 від 04.04.2011 року, №760 від 31.03.2011 року, №177 від 23.03.2011 року, №36 від 12.03.2011 року, №МЕ-0000569 від 10.03.2011 року, №4 від 23.02.2011 року, №25 від 22.02.2011 року, №МЕ-0000344 від 14.02.2011 року, №668 від 01.02.2011 року, №92 від 02.02.2011 року, №65 від 18.11.2010 року.

Формування податкового кредиту за фактом цих поставок здійснювалось позивачем на підставі податкових накладних: №12 від 15.07.2011 року, №6 від 07.06.2011 року, №18 від 19.05.2011 року, №3 від 10.05.2011 року, №35 від 29.04.2011 року, №26 від 19.04.2011 року, №20 від 11.04.2011 року, №18 від 11.04.2011 року, №9 від 06.04.2011 року, №1 від 04.04.2011 року, №36 від 31.03.2011 року, №28 від 22.03.2011 року, №31 від 25.03.2011 року, №21 від 18.03.2011 року, №13 від 09.03.2011 року, №16 від 10.03.2011 року, №10 від 04.03.2011 року, №2 від 01.03.2011 року, №53 від 22.02.2011 року, №51 від 21.02.2011 року, №33 від 08.02.2011 року, №42 від 14.02.2011 року, №28 від 03.02.2011 року, №27 від 02.02.2011 року, №26 від 02.02.2011 року, №25 від 02.02.2011 року, №14 від 20.01.2011 року, №9 від 18.01.2011 року, №359 від 02.11.2010 року.

Також на підтвердження здійснення господарських операцій позивачем подано Податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2010 року, за 1 квартал 2011 року, за 1 квартал 2012 року, які підтверджують, що в перевіряємий податковим органом період на підприємстві позивача працювало від 8 до 12 найманих працівників.

З оборотно-сальдових відомостей по рахунках № 361 та № 631 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2012 року вбачається, що придбані товарно-матеріальні цінності придбані у ПП «Техстандартпроект» обліковувалися на підприємстві позивача.

Використання товарно-матеріальних цінностей у своїй господарській діяльності, що були придбані у ПП «Техстандартпроект» підтверджується договорами про сервісне обслуговування та технічний ремонт обладнання: №9 від 10.01.2011 року з ПП ОСОБА_5; №19 від 02.02.2011 року з ТзОВ «Волиньморепродукти»; №17 від 02.02.2011 року з ДП «Волиньстандартметрологія» відповідно до яких позивачем проводилось сервісне обслуговування та технічний ремонт обладнання, що було ним встановлене. Також використання товарно-матеріальних цінностей підтверджується Актами списання товарно-матеріальних цінностей: №СпТ-000019 від 22.11.2010 року, №СпТ-000018 від 30.11.2010 року, №СпТ-000002 від 29.02.2012 року, в яких вказується, що ці товари були використані в основній діяльності та в інших загальногосподарських витратах.

Подані позивачем докази свідчать про те, що внаслідок укладення ним договорів з вказаними вище контрагентами-покупцями про продаж товарно-матеріальних цінностей та використання їх своїй господарській діяльності, ПП «Аквастандарт» досягнено економічного ефекту у власній господарській діяльності - реалізовано товар покупцям та отримано прибуток від реалізації даного товару. Факт того, що позивачем реалізовано, використано в своїй діяльності придбаний товар у ПП «Техстандартпроект» підтверджується наданими позивачем та приєднаними до матеріалів справи вказаними вище належним чином оформленими видатковими накладними, довіреностями на отримання товару, актами здачі-прийняття робіт, актами списання та податковими накладними.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулює Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачає первинні облікові документи та регістри бухгалтерського обліку. Так, згідно з частиною 1 цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

На підтвердження виконання спірних операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей підприємством подано договори, податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт, платіжні доручення, які містять всі обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати, як юридичну так і господарську сутність укладених правочинів, їхніх учасників, а також грошову складову вчинених господарських операцій, а відтак наявні дефекти форми, на які акцентує увагу Луцька ОДПІ, не є підставою для визнання цих документів недійсними.

Порушень в оформленні цих документів, які б могли слугувати про нереальність спірних операцій, судом не виявлено.

Висновки Луцької ОДПІ про відсутність реального характеру відносин із ПП «Техстандартпроект», не підтверджуються належними і допустимими доказами, а ґрунтуються на аналізі лише баз даних податкового органу з відомостями про чисельність працюючих та податкової звітності з ПДВ, без фактичного з'ясування контролюючим органом реального майнового стану суб'єкта господарювання та перевірки його фінансово-господарської діяльності за період, коли виникли спірні правовідносини.

Ні в Акті перевірки Луцькою ОДПІ, ні в судовому засіданні представником відповідача не представлено доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій між ПП «Аквастандарт» і ПП «Техстандартпроект» цілям та завданням статутної діяльності товариства, незвичності цих господарських операцій для її учасників, збитковості цих операцій, інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їх фіктивність, а також те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, цілями ділового характеру, а дії ПП «Аквастандарт» та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Також з акту перевірки та заперечень поданих представником позивача слідує, що основою висновків податкового органу про заниження платником податків податку на додану вартість став Акт перевірки контрагента позивача, яким встановлено порушення частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статтей 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Аквастандарт» з ПП «Техстандартпроект».

Суд вважає такий висновок податкової інспекції про заниження позивачем податку на додану вартість, який зроблений лише на підставі акту перевірки контрагента позивача, передчасним, оскільки податковий орган не дослідив та не взяв до уваги первинні документи, які надавалися позивачем під час проведення перевірок. Окрім того, в ході судового розгляду даної справи підприємством належними первинними документами підтверджено реальність вчинення господарських операцій між ПП «Аквастандарт» та ПП «Техстандартпроект», які стали підставою для формування даних податкового обліку.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що включений позивачем в податкові декларації податковий кредит з ПДВ підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог законодавства, які були надані працівникам податкового органу під час проведення перевірки.

Проаналізувавши вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки факт поставки товарів та надання послуг підтверджується відповідними бухгалтерськими документами про одержання цього товару, а також сплату коштів продавцю товару, тому підстави для визнання укладених правочинів нікчемними, відсутні.

Крім того, ні відповідачем в акті перевірки чи в письмових запереченнях, ні представником відповідача в судовому засіданні не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та ПП «Техстандартпроект» суперечили чинному законодавству чи моральним засадам суспільства, або порушували публічний порядок.

Щодо неправомірності твердження відповідача про нікчемність договорів суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 215, частини 1 статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України (ГК України) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини 1 статті 207 ГК України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем (податковим органом) не доведено суду, що господарські зобов'язання між позивачем та ПП «Техстандартпроект», вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.

Як встановлено судом, умови вищезгаданих договорів поставки товарно-матеріальних цінностей сторонами були виконані, про що свідчать досліджені в судовому засіданні докази.

Судом досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у даній справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах та підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Крім того, чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству та дотримання постачальників товару вимог податкового законодавства, навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку.

Діюче податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ПП«Техстандартпроект» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

Крім того, на момент укладення угод та їх виконання, позивач та його контрагент були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Доказів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності відповідачем не надано.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що господарські операції із суб'єктами господарювання носили реальний характер, послуги були виконані належним чином, товари були поставлені та оплачені.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Крім того, відповідачем в судовому засіданні не додано будь-яких доказів, що за результатами перевірок контрагента позивача відповідними податковими інспекціями приймалися податкові повідомлення-рішення по цьому контрагенту. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарських операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Посилання податкового органу в акті перевірки №321/22.1/32650205 від 01.08.2013 року на відсутність товарно-транспортних накладних, як на відсутність факту отримання товарів від ПП «Техстандартпроект» та на відсутність фінансово-господарських відносин позивача з вказаним контрагентом до уваги судом не береться та спростовується наступним.

Виходячи з положень п. 198.6 ст. 198 ПК України документами, що підтверджують право на податковий кредит є податкова накладна та/або митна декларація.

Відповідно до п. 201.11 ст. 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є:

а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв'язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами;

б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку).

Тому, суд приходить до висновку, що відсутність товарно-транспортних накладних, за якими до позивача надходили товари не може бути підставою для прийняття податкового-повідомлення рішення, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на відсутність яких в Акті від 01.08.2013 року посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ПП «Техстандартпроект», та в акті перевірки Луцької ОДПІ не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ПП «Техстандартпроект» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ПП «Техстандартпроект» з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Таким чином, актом перевірки ПП «ІОЛА» не спростовано встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як на думку суду, єдиним мотивом для висновку про нікчемність спірних правочинів є складені акти за результатами перевірок контрагентів позивача, проведених іншими податковими. Однак, в силу приписів статтей 8 і 19 Конституції України лише висновку одного органу державної податкової служби України про нікчемність вчинених платником податків правочинів є недостатнім для висновку іншого органу державної податкової служби України про порушення контрагентом такого платника податків законів з питань оподаткування.

Належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 70 КАС України доказами вчинення платником податків нікчемного правочину можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

В ході розгляду справи відповідачем не подано суду жодних доказів порушення адміністративного чи кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності контрагента платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи ні відповідачем, ні його представниками в судовому засіданні, не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірними правочинами та не доведений факт порушення позивачем п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.3.1, п. 7.3 ст. 7, п.п. 7.2.6, п. 7.2, ст. 7 та п.п. 7.4.1, п.7..4, ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази, в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність встановлених Луцькою ОДПІ в акті позапланової виїзної перевірки ПП «Аквастандарт» обставин, з огляду на що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 14.08.2013 року № 0006592204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 7 247 грн. та штрафні (фінансові санкції) на суму 1 523,30 грн., всього 8 770,30 грн. слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Оскільки представник позивача в судовому засіданні відмовився від стягнення сплаченого судового збору, тому судовий збір не стягується.

Керуючись статтями 11, 17, 94, 71, 158, 160, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі статтей 1, 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статтей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статтей 134, 135, 138, 139, 185, 198, 201 Податкового кодексу України, статтей 216, 228, 639 Цивільного кодексу, статті 207 Господарського кодексу, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 14.08.2013 року № 0006592204 скасувати.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 17 вересня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий С.Ф. Костюкевич